11 января -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

11 января

Доменіко ГІРЛАНДАЙО (1449, Флоренція - 11 грудня 1494, там само) - один з провідних флорентійських художників кватроченто, засновник художньої династії, яку продовжили його брат Давид і син Рідольфо.

Доменіко Гірландайо (справжнє ім'я Доменіко ді Томмазо Бігорді; за однією з версій, його батько був ювеліром і робив гірлянди, звідки пішло це прізвисько) навчався у Аллесо Бальдовінетті. Але основний вплив на стиль його творчості мав Андреа дель Верроккіо, в майстерні якого тоді працювали Боттічеллі, Перуджіно, а пізніше Леонардо да Вінчі. З 1470 року по 1480 рік Гірландайо працює в різних містах Італії. Протягом всього свого життя він тяжів до створення фресок, і під час своєї десятирічної подорожі розписує багато будівель у всіх куточках Італії. У 1481-1482 роках він знову їде в Рим для участі в розпису Сікстинської капели. Доменіко Гірландайо був дуже популярний у Флоренції, користувався підтримкою Лоренцо Медічі Пишного. Він мав велику художню майстерню, в якій працювало багато відомих митців, серед яких були молодий Граначчі і сам Мікеланджело.

Автор фрескових циклів, в яких опукло, зі всілякими подробицями показане сімейне життя біблійних персонажів (в їх ролі часто виступають поважні громадяни Флоренції в костюмах того часу). Паралельно з фресковим розписом у майстерні Гірландайо було створено безліч станкових творів. Крім цього Гірландайо займався мозаїкою.

Доменіко Гірландайо несподівано помер від лихоманки у віці 44 років. У реєстрі небіжчиків приходу Сан Паоло запис про смерть художника закінчується словами: «Втрата ця велика, оскільки покійний був чоловіком значним у всіх значеннях, і горе було велике для всіх».

«Автопортрет» «Поклоніння немовляті»


Народився Франческо Маццола, більш відомий за своїм прізвиськом ПАРМІДЖАНІНО, «мешканець Парми» (11 січня 1503, Парма - 24 серпня 1540, Казальмаджоре) - італійський живописець і гравер епохи Відродження, представник маньєризму.

Народився в Пармі в родині художника. Під впливом від творчості Рафаеля і Мікеланджело, але в першу чергу Корреджо, саме в цьому місті створив свої головні твори. Першу картину - «Хрещення Ісуса» - Франческо написав у шістнадцятирічному віці.

Для творчості Парміджаніно характерні спотворені пропорції і спіральна закрученість поз. Окремі частини тіла навмисно витягнуті («Мадонна з довгою шиєю»). Подібно іншим художникам-маньєристам, він навмисно прагнув викликати своїми творами здивування, збентеження і роздратування. У цьому полягала особливість його манери, що уводить глядача від ясних класичних зразків Ренесансу.

«Мадонна з довгою шиєю»

У творчому доробку Парміджаніно помітне місце займає портретний жанр. Дійшли до нас порівняно нечисленні портрети його пензля, які досить різноманітні по композиційному рішенню - Парміджаніно пише і невеликі погрудні, і поясні портрети, і більш урочисті поколінні зображення; поряд з використанням нейтрального фону може зобразити свою модель в конкретній обстановці.

Парміджаніно мав на мистецтво Італії набагато більш значний вплив, ніж більшість художників маньєристичного напрямку. Окрім живописних робіт віртуозна майстерність художника Парміджаніно, як графіка, проявилася також в його численних малюнках і в перших в Італії офортах.

«Автопортрет у випуклому дзеркалі».
Близько 1523-1524
«Портрет чоловіка». Близько 1527-1528. Відень, музей історії мистецтва.


Крещён Адам Франс ван дер МЕЙЛЕН (11 января 1632, Брюссель — 15 октября 1690 , Париж) — фламандский художник, работавший во Франции.

Ученик Питера Снайерса, сумевший превзойти своего учителя. Писал картины про охоту, военные лагеря, осады, сражения и с особенным искусством - лошадей. Художник сопровождал короля Людовика XIV в походах и писал с натуры города, осаждаемые тогда французами. Прославленный Лебрен выдал за него свою племянницу. Многие художники гравировали с картин ван дер Мейлена; все его большие сюжеты были вытканы на парижской Гобеленовой мануфактуре. Его брат, Питер, был скульптором, и жил в Англии.

Портрет ван дер Мейлена,
худ-к Никола де Ларжильер, 1680
«Путешествие Людовика XIV», 1677.
Государственный Эрмитаж, С-Петербург.


Народився Карл РОТМАН (11 січня 1797, Хандшусхайм, нині район Гейдельберга - 7 липня 1850, Мюнхен) - німецький художник-пейзажист і найвідоміший представників династії художників Ротманів.

Належав до кола художників, що працювали при дворі баварського короля Людвіга I, від якого він отримував замовлення на створення великоформатних пейзажів. Ротман відомий завдяки своєму міфологічно-героїзованому пейзажному живопису.

Перші уроки художньої майстерності Карл Ротман отримав від свого батька, художника Фрідріха Ротмана, який викладав малювання в Гейдельберзькому університеті. У 1821 році Ротман переїхав до Мюнхена. Король Баварії Людвіг I допоміг Ротману здійснити поїздку в Італію в 1826-1827 роках. Після повернення Ротман отримав від короля замовлення на цикл монументальних пейзажів Італії для аркад мюнхенського Хофгартена. Створений в 1833 році цикл з 28 фресок відбив прихильність Людвіга до Італії і поставив пейзажний живопис врівень з історичним, який переважав до цього в монументальних замовленнях короля.

У 1832 році, після зведення на грецький трон сина Людвіга I Отто, Ротман отримав від короля нове замовлення на цикл пейзажів, присвячених природі Греції, який ознаменував третій етап у творчості художника. Спочатку грецький цикл, як і італійський, повинен був розміститися в Хофгартені, однак згодом 23 великоформатних пейзажі розмістилися в окремому залі «Нової пінакотеки» - Залі Ротмана. У 1841 році Ротман отримав від Людвіга I звання придворного художника.

«Острів Делос», 1847. Кунстхалле. Карлсруе


Родился Кароль Попп де САТМАРИ (11 января 1812, Клуж – 3 июня 1887, Бухарест) - румынский живописец, фотограф и литограф.

Происходил из семьи венгерских дворян. Юноше прочили церковную карьеру, но Кароль бросил всё и уехал учиться живописи в Вену. Сатмари, имея средства от семьи, был страстным путешественником: он объездил Германию (1835), побывал в Италии и Франции (1836-1840), пересек Карпаты и путешествовал по Валахии, посетил ее столицу Бухарест, где и обосновался в 1843 году, как уже опытный пейзажист и портретист. Художник получал постоянные заказы и от богатых валашских семейств и румынского двора. Он легко осваивал техники и жанры, в которых работал, писал заказные историческо-политические работы, картины на религиозные темы и темы военных баталий, портреты, пейзажи и многофигурные композиции.

Сатмари считается первым в мире военным фотографом: он в течение года снимал боевые действия между российскими и турецкими войсками на Дунае во время Крымской войны 1853-1856 годов. Результатом стал фотоальбом из около двухсот изображений, который он представил на Всемирной выставке 1855 года в Париже.

В конце 1860-х годов Сатмари по заказу княжеского двора задание совершил большое путешествие по всей Румынии, посетил крупные города и маленькие селения, где активно творил, зарисовывая живописные пейзажи, народные костюмы и типажи, городские и сельские виды и интерьеры.

«Крестьянки на речке»


Родился Михаил Константинович КЛОДТ фон ЮРГЕНСБУРГ (11 января 1833, Петербург - 29 мая 1902, Петербург) – русский художник-передвижник, профессор Императорской академии художеств.

Учился в Императорской академии художеств (1851—1858). Первым из русских художников объединил жанровую картину с эпическим пейзажем. Для произведений Михаила Клодта характерны скрупулезный реализм изображения, безукоризненный рисунок с тщательной проработкой деталей, великолепное мастерство перспективных решений, строгость и стройность композиции, умение «одушевить» природу присутствием человека. По словам В. В. Стасова, Клодт утвердился в искусстве как «живописец поэтических сельских настроений».

«Портрет художника Михаила Клодта».
И. Крамской. 1871
«На пашне». 1882


Родился Игнасио Пиназо КАМАРЛЕНХ (11 января 1849, Валенсия — 18 октября 1916, Годелья) — один из самых известных импрессионистов Валенсии.

Был родом из бедной семьи, с детства работал учеником ювелира, позолотчиком, расписывал плитку и веера. В 1864 Пиназо поступил в Академию изящных искусств Сан-Карлос в Валенсии, где учился у Хосе Фернандеса Олмоса. В 1871 году его работы впервые были выставлены на Национальной выставке изящных искусств. Побывав в Италии, Игнасио отказался от исторических тем и начал писать семейные портреты, обнаженные фигуры и сцены из повседневной жизни. Этот стиль испанские историки назовут интимным импрессионизмом.

При этом он был очень востребованным художником, получая много заказов от аристократии Валенсии. Пиназо регулярно принимал участие в ежегодных национальных выставках и регулярно завоевывал на них награды - серебряные медали в 1881, 1885 и 1895 годах, золотые - в 1887 и 1899 годах. В 1896 году художник был избран профессором Академии Сан-Карлос в Валенсии, а в 1903 году академиком Академии живописи Сан-Фернандо в Мадриде. В 1912 году (еще при жизни!) городской совет Валенсии одну из улиц города назвал в его честь.

«Автопортрет», 1895 «Дочери Сида», 1879


Родился Георгиос ЯКОВИДИС (11 января 1853, остров Лесбос — 13 декабря 1932,Афины) — греческий художник, один из самых значительных представителей движения именуемого Мюнхенская школа греческой живописи. Первый директор Национальной галереи Греции.

В возрасте 13 лет он отправился в Смирну к своему дяде, архитектору-самоучке. Проявил интерес к искусству, в основном к резьбе по дереву. В 1870 году поступил в Афинскую школу изящных искусств, которую в 1877 году окончил школу с отличием. В ноябре 1877 года, получив стипендию греческого правительства, Яковидис отправился в Мюнхен, чтобы продолжить своё художественное образование в Мюнхенской академии. В 1883 году закончил Мюнхенскую академию, но продолжал жить и работать в Мюнхене на протяжение 17 лет. Уже в 1878 году он создал в Мюнхене свою мастерскую и частную школу живописи для девиц, которая просуществовала до 1898 года. Своим талантом и работоспособностью Яковидис завоевал всеобщее признание.

В 1900 году была создана Национальная галерея Греции. Яковидис был приглашён греческим правительством вернуться в Грецию и был назначен первым директором Национальной галереи. После смерти своего учителя Никифора Литраса в 1904 году, он был назначен профессором живописи в Афинскую школу изящных искусств. За свой вклад в греческое искусство, Яковидис получил «Орден Спасителя» (Офицер золотого креста). В то же время, Яковидис, будучи портретистом-фаворитом королевской семьи, а также имея почитателей в высоких столичных кругах, стал одним из немногих богатых греческих художников. В 1910 королевским указом ему была поручена дирекция Школы изящных искусств. В 1926 году он был назначен одним из 38 членов только что созданной, Афинской академии наук.

Греческий король Георг I София Прусская, королева-консорт Греции

Яковидис верно следовал немецкому академическому натурализму, так называемой «Мюнхенской школы». Его темы, хотя и полны жизни и греческого света, одержимы театральностью и строгостью академизма. Его отношение к принесенному из Франции, импрессионизму было крайне критическим. Однако современные критики искусства находят, что консервативный Яковидис не стал помехой для своих учеников-авангардистов, хотя и не разделял пути, избранные ими. В годы своего пребывания в Германии, темами его работ были в основном сцены ежедневной жизни, в особенности сцены с детьми, натюрморты, цветы и др. После своего возвращения в Грецию он писал в основном портреты став одним из самых значительных греческих портретистов.

«Детский концерт», 1894


Народився Карел СВОЛІНСЬКИЙ (11 січня 1896, Святий Копечек поблизу Оломоуца, Австро-Угорщина - 16 вересня 1986, Прага, Чехословаччина) - чеський художник, графік і книжковий ілюстратор. Народний художник ЧССР.

Вивчав живопис у Празькій вищій школі прикладного мистецтва по класу Макса Швабінського. Пізніше сам став професором в цьому ж навчальному закладі. Був одружений на скульпторі Марії Веселій.

Популярність до художника прийшла в 1920-ті роки після того, як він проілюстрував поему «Май» Карела Махи. До художньої спадщини Сволінського входять приблизно 170 екслібрисів, 400 новорічних листівок і 210 ескізів поштових марок Чехословаччини, з яких 83 були випущені у світ. Сволінському належить декор вітража одного з вікон Собору Святого Віта в Празі, а також ескізи чехословацьких банкнот.

Поштова марка, присвячена Каролю Сволінському З циклу «Чеські легенди», 1944


Народився Вітольд Антонович МАНАСТИРСЬКИЙ (11 січня 1915, Львів, Австро-Угорщина — 23 червня 1992, Львів, Україна) — український художник; живописець і графік; педагог. Заслужений діяч мистецтв України (1975).

Першим його учителем малювання був батько - Антон Іванович Манастирський, майбутній народний художник УРСР. Початкову художню освіту Вітольд здобув у Львівській художній школі (1929–1934 рр.), а завершував навчання у Варшавській Академії мистецтв (1935–1939 рр. Викладачі з фаху – Т.Прушковський, Ф.Коварський). У 1937 році за картину «Відпочинок на траві» молодий художник був премійований поїздкою до Парижа.

Вітольд Манастирський працював у галузі станкового живопису. Ще студентом він запозичив деякі технічні прийоми постімпресіоністів, зокрема дрібний роздільний мазок чистих тонів фарб, покладених на білий ґрунт полотна малим округлим колонковим пензлем. Митець однаково плідно працював у побутовій картині, портреті, пейзажі, натюрморті. Був учасником багатьох обласних, міжобласних, зональних, республіканських, всесоюзних та міжнародних виставок. Персональні виставки: 1965 – Львів; 1966 – Київ. Вітольд Антонович неодноразово обирався членом республіканського правління Спілки художників України.

«Садок у Карпатах», 1958

У 1939–1948 рр. викладав рисунок і живопис у Львівському художньо-промисловому училищі (тепер Училище прикладного мистецтва ім. І. Труша). З дня відкриття Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (з 1947 р.) Манастирський обіймав у ньому посаду викладача кафедри рисунка, з 1954 р. — доцента, а з 1968 р. — професора. З 1974 р. завідував кафедрою живопису.

«Верховинка», 1960


Народився Віктор Васильович ПОЛТАВЕЦЬ (11 січня 1925, Пологи Запорізької обл. - 2003 Київ) - живописець, графік. Народний художник України (1984).

Навчався в Харківському художньому інституті у знаменитого художника А.Кокеля і в майстерні батального живопису М.Дерегуса. Молодий художник викладав у Харківському художньому училищі, пізніше працює в студії ім. М. Грекова в Москві, потім у Києві - редактором у видавництвах «Мистецтво» і «Веселка», успішно виставляється на республіканських і всесоюзних виставках.

Художник відомий своїми ілюстраціями до творів українських і радянських класиків (міжнародна премія за ілюстрації до роману О. Серафимовича "Залізний потік", 1958). Автор численних картин на історичну тематику. В кінці життя улюбленим жанром Віктора Полтавця були пейзажі. Твори художника зберігаються в різних музеях України та зарубіжжя, в т.ч. Національному художньому музеї України (Киів) та Державній Третьяковській галереї (Москва).

«Червоні козаки». 1963


Народився Валерій Лукич БАСАНЕЦЬ (11 січня 1941, Броди, Львівська обл.) — український художник. Один з активних учасників нонконформістського руху Одеси, постійний експонент «квартирних» виставок. Заслужений художник України (2009). Чоловік мистецтвознавця Тетяни Басанець.

1963 року закінчив Одеське художнє училище. Працює у галузях живопису, графіки, скульптури. У 1960-х роках увійшов до групи молодих художників неформального напрямку. Член Національної спілки художників України від 1970 року. Один із засновників Національної асоціації митців (1993). Став одним із фундаторів групи «Човен» (1993) і творчого об'єднання «Мамай» (1998).

Від 1966 року бере участь у художніх виставках. Творчий метод Басанця базується на створенні форми завдяки тонким тоновим нюансуванням силуетного зображення та ідеї метафізичного визначення образів.

«Хмара»


11 січня 1954 року офіційно відкрилася Національна галерея мистецтв Албанії.

Галерея була заснована 1946 року зусиллям групи албанських митців та Комітетом мистецтв. Колекція галереї налічує понад чотири тисячі робіт албанських і зарубіжних майстрів. Постійна експозиція представлена в шести залах галереї.

Перший зал називається «Початок живопису в албанських містах (1883-1930)» і присвячений періоду становлення світського живопису в Албанії. Другий зал - «Реалізм у живопису та Малювальна школа (1930-1950)». У 1931 році в Тирані відкрилася Малювальна школа. Третій зал - «Академічний живопис та історико-політичне мистецтво (1950-1980)». Тут представлені роботи, характерні для часу, коли в Албанії встановився комуністичний режим. Четвертий зал - «Соціалістичний реалізм. Створення моделей Нової Людини (1960-1989)». Для цього періоду албанського живопису характерні обслуговування політичного режиму і пропаганда. П'ятий зал - «Формальний живопис соцреалізму (1969-1974)». В цьому залі представлені роботи, створені в рамках соцреалізму, але під впливом модерністського західного живопису. Шостий зал - «Модерністський живопис і скульптура (1989-2001)». Тут представлені роботи художників, починаючи з 90-х років XX століття.



Народився Василь Михайлович БЕ́ЦА (11 січня 1949, с. Скотарське Воловецького р-ну Закарпатської обл. – 27 вересня 2013, Ужгород) – живописець. Заслужений художник України (2008).

У 1968 році закінчив живописний відділ Ужгородського училища прикладного мистецтва (викладачі - М. Медвецький, Е. Медвецька). У 1978 році закінчив факультет художнього текстилю Ленінградського вищого художньо-промислового училища (зараз – Академія; педагоги з фаху – В. Григор’єв, А. Казанцев). Член Національної Спілки художників України з 1985 р.; 1992– 96 – голова Закарпатської організації НСХУ. Від 1973 учасник художніх виставок, в тому числі закордонних - Австрія, Фінляндія, Франція, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Німеччина. Персональні виставки у Ленінграді (1979), Заґребі (1994), Відні (1997), Ужгороді, Братиславі, Будапешті (усі – 1999). Працював у галузі монументального і станкового живопису. В композиціях домінують майже геометричні різнокольорові площини і напівабстрактні форми. Кольори соковиті, добре згармонізовані й витримані в строгих тонах. Лауреат обласної премії імені Й.Бокшая та А.Ерделі за твір "Барселонська імпровізація" 2012.

«Натюрморт з польовими квітами», 1992-97


Народилася Ірина Василівна ЛИСЕНКО-ТКАЧУК (11 січня 1952, Хабаровськ) - українська художниця, живописець. Заслужений діяч мистецтв України (2000).

Закінчила Київський художній інститут у 1976 році і Творчі майстерні Академії мистецтв СРСР. Викладачі - В. Гурін, О. Лопухов і С. Григор'єв. Член НСХУ з 1984. Професор Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. Живе і працює в Києві. Автор пейзажів і портретів («Портрет М. Грушевського», 1989; «Портрет Святійшого Володимира - патріарха Київського і всієї Русі-України», 1995).

«Зима. Неділя », 1984