10 октября -Музей українського живопису

10 октября

Хрещений Йоганн ЛІНГЕЛЬБАХ (10 жовтня 1622, Франкфурт на Майні - 1674, Амстердам) - німецький художник епохи бароко.

Народився в родині механіка. У 15 років переїхав з батьками в Амстердам. Живопис майбутній художник почав вивчати в Голландії, з 1642 року - в Парижі і з 1644 року - в Римі. Відомий своїми численними пейзажами і військовими сценами, в яких відчутно вплив італійського живопису. Працював також для інших живописців, підмальовуючи на їх полотнах різні деталі і другий план.

«Руйнування Риму в 1527 році»


Пітер БРЕЙГЕЛЬ (Молодший) на прізвисько - «Пекельний» (1564/65 Брюссель - 10 жовтня 1636, Антверпен,) - нідерландський (фламандський) живописець.

Пітер був одним з трьох дітей відомого художника Пітера Брейгеля Старшого. Починав з копіювання творів батька, але згодом виробив свою манеру письма. На початку своєї творчої кар'єри Пітер Брейгель-молодший захоплювався сюжетами Страшного суду і зображенням жахів пекла, демонів і відьом. За ці свої твори отримав прізвисько Пекельний. Потім він злегка пом'якшив свій стиль, відмовившись від мотивів в дусі Босха. Пітер Брейгель Молодший почав створювати картини - майже копії робіт батька. Що не завадило йому набути не меншої популярності. А його увага до деталей і інтерес до самих звичайних проявів людського життя стали зразком. Брейгель змальовував життя сільських і міських майстрів і природу своєї країни. Його творчість стала справжньою енциклопедією народного життя.

Портрет роботи Антоніса ван Дейка «Весна», Лілль, Музей мистецтв


Родился Никола де ЛАРЖИЛЬЕР (10 октября 1656, Париж – 20 марта 1746, Париж) – французский живописец.

Сын торговца, но проявил склонность к рисованию и с 1668 г. начал учёбу в мастерской Антони Губо в Антверпене. В 1672 г. принят в антверпенскую гильдию св. Луки. В восемнадцатилетнем возрасте отправился в Англию, свёл знакомство с Питером Лели, под руководством которого в 1675—1679 гг. производил (вместе с Антонио Веррио) реставрацию картин в Виндзорском замке и создавал собственные произведения исторического содержания, а также писал натюрморты и портреты; испытал влияние Рубенса и ван Дейка.

С 1682 г. Ларжильер работал в Париже, где посвятил себя в первую очередь портретной живописи. Блестящее владение цветом и живость мазка привлекали в его студию многих тогдашних знаменитостей: актрис, общественных деятелей, известных проповедников. В 1686 г. стал почётным членом Французской академии. Портреты — лучшая часть наследия художника. В них он с течением времени добивался всё большей свободы и естественности в живописи в изображении поз, нарядов.

«Этюд различных типов кистей рук», Лувр, Париж


В 1714 г. появилась одна из самых необычных работ художника — «Этюд различных типов кистей рук», из которого видно, насколько широко автор владел приёмами живописи маслом: густыми слоями он пишет сами руки, тонкими изображает ткань (Ларжильер славился мастерством в передаче текстуры). 1718 — год создания знаменитого портрета Вольтера.

«Портрет Вольтера»


Художник также создавал групповые портреты, призванные увековечить какое-либо торжественное событие («Заседание парижской ратуши в 1687»). Успех сопутствовал и карьерному росту. В 1722 г. Ларжильер стал директором, а в 1743 г., за три года до смерти, — канцлером Академии. После смерти Ларжильера стали известны широкой публике некоторые его пейзажи и натюрморты; лучшая из этих работ — «Лесной пейзаж».

«Автопортрет», 1707 «Портрет актрисы Мари-Анн де Шатонеф,
именуемой Мисс Дюкло, в роли Ариадны»,1712. Музей Конде, Шантийи


Народився Жан Антуан ВАТТО (10 жовтня 1684, Валансьєн - 18 липня 1721, Ножан-сюр-Марн) - французький живописець і рисувальник, основоположник і найбільший майстер стилю рококо.

Антуан Ватто приїхав до Парижа в 1702 році з північної Франції, з Валансьєна. Від 1703 до 1708 року працював в майстерні Клода Жилло, копіював і зображував сюжети італійської комедії. Згодом його манера стає вільнішою, мазок - більш свіжим і легким. Він писав пейзажі, маскаради в дусі Жилло, портрети італійських акторів, свята в парках, піклуючись більше про настрій, емоційне та мальовниче багатство сцени, ніж про скрупульозну портретну схожість або урочисту велич. Ватто був творцем своєрідного жанру, традиційно званого «галантними святами». Після безроздільного панування історичного жанру і алегоричних сцен Ватто відкрив різноманітність реальних типів французького суспільства того часу - солдат і жебраків савоярів, дворян і акторів ярмаркового театру.

«Італійські комедіанти». Бл. 1720. Вашингтонська національна галерея


Ватто надавав перевагу маленьким картинам, але він був і майстром декоративного мистецтва: сам робив орнаментальні панно для інтер'єрів особняків, розписував дверцята карет, клавесини і віяла, що вплинуло на архітектурний декор рококо. І декоративні роботи, і великі полотна - «Паломництво на острів Кіферу» (1718), і прославлену «Вивіску Жерсена» (1720) - відрізняють типові для Ватто риси: трепетний і ніжний живопис, найтонша гамма швидкоплинних настроїв, віртуозна композиційна майстерність, що представляє найважливіший момент драматичного розвитку взаємин і характерів персонажів.

Портрет Ватто роботи Розальби Каррьєри «Вередниця», 1718. Ермітаж, Санкт-Петербург


Народився Бенджамін ВЕСТ (10 жовтня 1738, Спрінґфілд, Пенсильванія, США – 11 березня 1820, Лондон) — англо-американський художник доби класицизму.

Бенджамін був десятою дитиною в родині, його батько утримував шинок. В живопису Вест був самоуком і не отримав систематичної художньої освіти через життя в провінції. 1756 року Вест перебрався у Філадельфію заради художнього навчання, яке, завдяки коштам меценатів, продовжив у Італії. Вест старанно вивчав живопис італійських майстрів, копіював картини Рафаеля Санті та Тиціана. Але значного впливу на художню манеру Веста вони не мали. Однак перебування в Італії значно наблизило Веста до тогочасної освіти і сприяло розширенню кола його сюжетів.

«Янгол жене з раю Адама і Єву», Вашингтон, Національна галерея

З 1763 перебрався у Лондон, де працюватиме довгі роки. Серед знайомих цього періоду — англійський художник Джошуа Рейнольдс, разом з яким Вест у 1768 р. стане організатором і засновником Королівської Академії мистецтв у Лондоні. Художня манера Бенджаміна Веста цього періоду зазнала значного впливу митців Британії - зокрема Джошуа Рейнольдса та Джорджа Ромні.

Підкоряючись панівним ідеям доби і смакам тогочасних споживачів мистецтва, Бенджамін Вест створює декілька нудних, великих за розмірами картин на історичні та біблійні теми. Він так і залишився би черговим епігоном другорядного, вторинного класицизму, якщо б зупинився на подібних сюжетах - які трохи оживляли театралізація, пафос, сентименталізм. Але художник почав звертатися до подій нещодавньої історії і це сприяло появі індивідуальної тематики картин Веста. Серед цих творів - «Смерть американського генерала Вольфа». Також Вест вивів на сцену як історичних персонажів — північноамериканських індіанців, яких не схильні були вітати американські колоністи та расистсько налаштовані буржуазні ділки.

«Автопортрет», 1770 «Договір між містером Пеном та американськими індіанцями», 1772, Філадельфія, Академія мистецтв Пенсільванії, США


Ураґамі Ґьокудо (1745, Камоґата, префектура Окаяма ― 10 жовтня 1820, Кіото) — японський культурний діяч, художник, каліграф, музикант і поет періоду Едо. Представник стилю нан-ґа. Справжнє імя — Ураґамі Кохіцу. Псевдоніми — Бокусай, Ґьокудо.

Народився в самурайській родині. У віці семи років він втратив батька і став головою роду Ураґамі, який служив володарю Ікеді Масаці. Першу половину життя Ґьокудо провів збираючись по чиновницькій ієрархічній драбині.

У віці 43 років Ґьокудо був переведений на формальну посаду, яка давала йому багато вільного часу. Він вирушив до Едо, де почав вивчав неоконфуціанство. Водночас він захопився грою на семиструнному кото і став учнем майстра Такі Ранкея.

З кінця 1770-х років Ґьокудо заводив знайомства із передовими японськими діячами культури, а також почав малювати і писати вірші. 1794 року він раптово вирушив у подорож. Решту життя Ґьокудо проводив у мандрівках Японією, граючи на кото і малюючи картини. У літньому віці він оселився в Кіото, де й помер 1820 року.

Ґьокудо не мав належної художньої освіти і навчився малювати самостійно. Зрілими роботами художника вважаються ті, які були написані ним у віці 60 — 70 років. В цей період він виробив власний стиль тушевих пейзажів. Його найвідомішими творами є зимовий пейзаж «Сніги східних хмар» та осінній пейзаж «Червлені гори». Ґьокудо також залишив по собі значну поетичну і музичну спадщину.

«Сніги східних хмар».


Родился Морис Брэзил ПРЕНДЕРГАСТ (10 октября 1858, Ньюфаундленд, Канада — 1 февраля 1924, Нью-Йорк) — американский художник.

Учился в Париже в академии Жюлиана, где подпал под влияние живописи Уистлера. Затем до некоторой степени сблизился с Пьером Боннаром и Эдуаром Вюйаром, благодаря чему был причислен к постимпрессионистам. В 1920-е гг. считался участником группы американских художников, получившей название «школа мусорных вёдер», хотя по своей манере был гораздо тоньше и деликатней.

Типичный сюжет живописи Прендергаста — праздные, отдыхающие, нарядно одетые люди. Прендергаст считается одним из лучших американских акварелистов своего времени, хотя в поздние годы он всё более тяготел к живописи маслом.

«Летние гости», 1897


Народився Віктор Никандрович ПАЛЬМОВ (10 жовтня 1888, Самара - 7 липня 1929, Київ) - живописець російського і українського авангарду, педагог.

Закінчив Московське училище живопису, скульптури та архітектури у 1914 році. Знайомиться в цей час з московськими футуристами, зближується з українцем Д.Д. Бурлюком, у 1920—1921 роках разом з ним подорожував по Японії. Працює в стилі кубофутуризму. У 1923-1924 рр. співпрацює з московським журналом ЛЕФ, навколо якого гуртувалися представники російського авангарду 1920-х років - конструктивісти, футуристи і формалісти.

Від 1925 Віктор Пальмов живе і працює в Києві. Вступає в Асоціацію революційного мистецтва України. У 1927 році він, спільно з Марком Епштейном і Анатолієм Петрицьким, створює Українську спілку художників.

Професор, а потім декан живописного факультету Київського художнього інституту. Останніми його живописними роботами були тематичні картини в стилі соціалістичного реалізму. Помер В.Павлов від невдалої операції.

«Побачення». 1926


Родился Хан ван МЕЕГЕРЕН (10 октября 1889, Девентер — 30 декабря 1947, Амстердам) — голландский живописец, портретист, один из известнейших фальсификаторов XX века, прославившийся подделкой картин Вермеера Дельфтского и Питера де Хоха.

Учился на архитектора, был замечательным художником-анималистом. После путешествия по Италии в 1921 году, ван Меегерен провёл выставку картин на библейские темы, все работы были проданы. Художник не принимал новые течения в живописи и начал писать в стиле любимых им старых мастеров. Уверившись в своих силах, он написал картину «Христос в Эммаусе» — одну из лучших своих подделок «под Вермеера». Ван Меегерен подумывал раскрыть свой обман, но после того, как продал это полотно за сумму, эквивалентную нескольким миллионам долларов (по нынешнему курсу), желание переубеждать покупателя у него пропало. Им было создано еще несколько фальшивых полотен «под Вермеера» и в стиле Питера Хоха. Картины ван Меегерена европейские искусствоведы приняли за редчайшие образцы творчества классиков. В годы фашистской оккупации Меегерен продал несколько картин высшим чинам Третьего рейха. Картина «Христос и грешница» («Христос и судьи») была куплена Германом Герингом за рекордную сумму в 1600 000 гульденов. Из-за этого после окончания Второй мировой войны ван Меегерена обвинили в распродаже национального культурного достояния, ему грозил немалый тюремный срок. Художник был вынужден раскрыть тайну происхождения этих полотен. Для проверки подлинности его заявлений голландское правительство на 6 недель поместило Меегерена под арест в специально арендованном доме, где тот должен был под наблюдением написать подделку. Так появилась его последняя картина — «Молодой Христос, проповедующий в храме». В результате в 1947 ван Меегерен был осужден на один год за подделку произведений живописи и умер в тюрьме от сердечного приступа, чему способствовало многолетнее употребление им алкоголя и наркотиков. На своих подделках он заработал свыше 8 миллионов гульденов (25-30 млн. долларов в перерасчёте на современный курс).

Хан ван Меегерен. «Христос и грешница» («Христос и судьи»)


Родился Альберто ДЖАКОМЕТТИ (10 октября 1901, Боргоново, Стампа, Швейцария — 11 января 1966, Кур, Швейцария) — швейцарский скульптор, живописец и график, один из крупнейших мастеров XX века.

Родился в семье художника Джованни Джакометти. Интерес к искусству возник у Альберто уже в раннем детстве, когда он начал заниматься лепкой и живописью. В 1919—20 гг. обучался живописи в Женеве, в Школе изящных искусств и в Школе искусств и ремёсел по классу скульптуры. В 1920 и 1921 путешествовал по Италии, где познакомился с классикой итальянского искусства и памятниками Древнего Рима. С 1922 года жил и работал в Париже, где сблизился с Андре Бретоном, Луи Арагоном, Пикассо, Миро, Максом Эрнстом, Сартром, Беккетом и др. Учился в студии Гранд Шомьер в Париже (1922—1925) у Э. А. Бурделя. Летние месяцы проводил в Швейцарии.

Ранние работы Джакометти выполнены в реалистичной манере, однако в Париже он испытывает влияние кубизма. Публиковался в журнале «Сюрреализм на службе революции». В 1927 его работы были представлены в Салоне Тюильри, первая персональная выставка состоялась в 1932. После Второй мировой войны Джакометти приходит к более гуманистической манере в скульптурах, портретной живописи и графике. Джакометти был отмечен многими, включая Сартра и Жене, как выдающийся художник-экзистенциалист. Его тонкие фигуры, представляющиеся одинокими в огромном пространстве космоса, в целом выражают чувство изолированности личности, характерное для французского авангарда.

Работы Альберто Джакометти высоко ценятся на рынке произведений искусства. Его «Указующий человек» стал самой дорогой скульптурой в мире. 180-сантиметровая бронзовая фигура в мае 2015 года продана за 141,3 миллиона долларов на торгах Christie’s в Нью-Йорке.

«Автопортрет» «Указующий человек»


Родился Иззат Назарович КЛЫЧЕВ (10 октября 1923, аул Ялкым, ныне — Байрамалийский район Марыйского велаята Туркмении— 12 января 2006, Ашхабад, Туркмения) — туркменский советский живописец. Народный художник СССР (1973). Академик АХ СССР (1988). Герой Социалистического Труда (1983). Лауреат Государственной премии СССР (1967). Первый художник, который вывел туркменское изобразительное искусство на уровень международной известности.

Отец Иззата был мулла, образованный человек, просветитель и учитель, ещё до революции показывавший детям действующую модель Солнечной системы с вращением вокруг светила Земли и Луны, в 1933 году был репрессирован и с семьёй выслан в Северный Казахстан. Там, в лагере, отец и мать умерли на глазах у десятилетнего Иззата. С 1938 года Иззат Клычев учится при школе-интернате при Ашхабадском художественном училище. В 1940—1942 годах он — студент этого училища. В 1942 году добровольцем ушёл на фронт; солдатом отдельной роты связи воевал под Воронежем, участвовал в освобождении Харькова, форсировании Вислы и Одера. День Победы встретил в Берлине.

В 1947—1953 годах учился в Ленинграде в ЛИЖСА имени И. Е. Репина, где была создана национальная студия для одарённой творческой молодежи из Средней Азии, у А. М. Герасимова, Б. В. Иогансона, Ю. М. Непринцева, И. А. Серебряного. В мастерской Иогансона создал свою дипломную работу «В пустыне Каракум», которую блестяще защитил в 1953 году. Эта картина была экспонированна на Всесоюзной художественной выставке». Затем он аспирант в творческой мастерской академика А. М. Герасимова, где в 1957 году написал историческое полотно «За лучшую долю (На интервентов)» — первую монументальную картину исторического жанра в истории туркменского изобразительного искусства.

«Источник жизни»

С начала 1960-х годов Иззат Клычев становится одним из ведущих советских художников. Его творчество сформировало пути развития туркменской живописи. В 1967 году за серию произведения „Моя Туркмения“ ему присуждается Государственная премия СССР». Особо в его творчестве стоит тема туркменской женщины — он создал галерею национальных женских типов. В 1962—1965, 1970—1976, с 1982 года — председатель правления Союза художников Туркменской ССР.

«Женщины Афганистана», 1988


Народився Сергій Васильович ЛАТАНСЬКИЙ (10 жовтня 1929, с.Луківка Черкаської обл. - ?) – запорізький живописець, графік, мистецтвознавець, педагог.

Закінчив Одеське державне художнє училище ім. М. Грекова (педагоги за фахом: М. Жук, І. Гурський, В. Лобанов), факультет журналістики Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Жив і працював у м.Запоріжжя з 1959 року. Член НСХУ з 1985 року. Автор книг про художників і майстрів народної творчості Запорізького краю. Засновник обласного творчого об'єднання «Самоцвіти Запоріжжя». Персональні виставки художника пройшли в 1979 і 2002 роках, де були представлені твори кераміки, графіки, живопису - пейзажі, натюрморти, портрети.

«Гладіолуси», акварель.


Народився Юрій Олександрович НАГУЛКО (10 жовтня 1954, Здолбунів Рівненської області) — український живописець. Заслужений діяч мистецтв України (2008).

Народився в сім’ї вчителів. У 1977 закінчив Український інститут інженерів водного господарства. Самотужки оволодів живописом. Працює в галузі станкового малярства. На рахунку Юрія Нагулка біля 40 персональних виставок по всьому світу, його роботи продавались на відомих аукціонах.

«Вишня», 2016


Родился Крис ОФИЛИ (10 октября 1968, Манчестер, Великобритания) — современный британский художник нигерийского происхождения, последнее время проживает в Тринидаде. Принадлежит к поколению британских художников, известных как «Молодые британские художники».

Учился в Школе искусств Челси (1988—1991) и Королевском колледже искусств (1991—1993). В 1992 г. получил стипендию Британского совета для зарубежной стажировки и выбрал для этой поездки Зимбабве. Получил известность благодаря выставкам в Галерее Саатчи и, в частности, передвижной выставке «Сенсация», прошедшей в 1997 г. в Королевской Академии художеств, а затем показанной в Берлине и в Нью-Йорке. На выставке экспонировалась большая (2,5 м в высоту) картина Офили «Дева Мария». Украсив грудь Мадонны лепешкой из слоновьего помета и окружив ее ангелами, которые при ближайшем рассмотрении оказываются фотографиями гениталий, вырезанными из порножурналов, Офили стал знаменитостью. Против искусства подобного рода резко выступил мэр Нью-Йорка Рудольф Джулиани, а Палата представителей Конгресса США на следующий день после открытия выставки приняла резолюцию, требующую лишить Бруклинский музей искусств муниципального финансирования.

«Пресвятая Дева Мария»

Крис Офили выиграл Премию Тернера в 1998 году и выставлялся во многих международных институциях. В 2003 году он был выбран представлять Великобританию на 50-й Венецианской биеннале.

В работах Офили сплетаются в узор разнообразные изобразительные и культурологические элементы — сакральные и мирские, личные и политические, из высокой и низкой культуры, связанные с чёрной культурой, историей и экзотикой. Его привлекательное искусство действует на многих уровнях, физически и метафорически. Всегда демонстрируя графичность наряду с избытком деталей, последние работы Офили принимают простые формы, продолжая быть экспансивными, драматическими, чувственными и связанными с постоянным для художника изучением библейских тем.

«Не плачь, женщина», 1998