10 августа -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

10 августа

Народився Антон (Антін) Павлович ЛОСЕНКО (10 серпня 1737, Глухів, Глухівський полк, Гетьманщина — 4 грудня 1773, Санкт-Петербург) — український та російський живописець, педагог і культурний діяч. Академік петербурзької Академії мистецтв (1770), професор (1772). Основоположник російського історичного живопису.

Народився в козацькій родині. Навчався в Глухівській школі співу та інструментальної музики. Рано став сиротою. У 7 років направлений у Придворну співоцьку капелу. 1753 року (через пов'язану з віком зміну голосу) відданий на навчання до портретиста Івана Аргунова — кріпацького живописця графа Петра Шереметьєва.

У 1758 зарахований графом Іваном Шуваловим до петербурзької Академії мистецтв, де навчався під керівництвом французьких художників Луї-Жозефа Ле-Лоррена та Жана-Луї Девельї. 1760 року написав портрети президента петербурзької Академії мистецтв графа Івана Шувалова, поета Олександра Сумарокова. Від вересня цього ж року вдосконалював свою майстерність у Жана Рету в Парижі. Створив там велику картину на євангельський сюжет «Чудесна ловля риби». 1762 року повернувся до Санкт-Петербурга. Написав портрети великого князя Павла Петровича (майбутній імператор Павло I), засновника першого російського публічного театру Федора Волкова і актора Якова Шумського.

У 1763-1765 роках знову вчився в Парижі у майстерні історичного живопису Жозефа-Марі Вієна. У його картинах початку й середини 1760-х років на біблійні сюжети відчутні зв'язки з мистецтвом пізнього бароко, наступні праці позначені рисами класицизму.

«Прощання Гектора з Андромахою» (1773, не закінчена)

У 1769 повернувся в Санкт-Петербург. У 1770 створив картину на тему давньоруської історії — «Володимир і Рогніда», яка стверджувала рівноправність національної історії з історією античного світу. За неї отримав звання академіка. Цього ж року зайняв посаду ад'юнкт-професора петербурзькій Академії мистецтв. 1772 року став професором і директором (спільно з французьким скульптором Ніколя-Франсуа Жілле) петербурзької Академії мистецтв. Створив перший в Російській імперії посібник з художньої анатомії під назвою «Изъяснение краткой пропорции человека, основанной на достоверном исследовании разных пропорций древних статуй, старанием Императорской Академии художеств профессора живописи господина Лосенка для пользы юношества, упражняющегося в рисовании, изданное». Підготував рекомендації щодо роботи над історичною картиною. Працював над полотном «Прощання Гектора з Андромахою» (1773, не закінчена; у піднесених образах у ній втілено ідею патріотичного подвигу, готовності до самопожертви). У 1773 (на 37 році життя) почав тяжко хворіти і невдовзі помер.

Цей портрет до початку ХХ століття вважався
автопортретом А. П. Лосенка
«Володимир і Рогніда», 1770. Державний Російський музей, Санкт-Петербург


10 серпня 1793 року під час Французької Революції у Парижі вперше для публіки відкрився ЛУВР - один з найбільших і найпопулярніший музей світу.

При Першій імперії мав назву Музей Наполеона. Лувр став першим музеєм, відкритим для широкої публіки. За своїми розмірами сьогодні посідає третє місце в світі. Будівля музею - старовинний королівський палац (Palais du Louvre). Кінна статуя Людовіка XIV позначає точку початку так званої історичної осі Парижа. Лувр - один з найстаріших музеїв з багатою історією колекціонування художніх і історичних реліквій Франції, починаючи з часів династії Капетингів і до наших днів.

На початковому етапі робота музею була погано організована, художники жили в приміщеннях музею, картини без етикеток і пояснень висіли «одна поруч з іншою від підлоги до стелі». Саме приміщення було закрито в травні 1796 через поганий технічний стан. Музей знову відкрили 14 липня 1801 року, колекції були розташовані в хронологічному порядку, з новим освітленням.

Із зібрання музею: Рафаель Санті. «Прекрасна садівниця», бл. 1507


На початку свого існування Лувр поповнював фонди за рахунок королівських колекцій, зібраних свого часу Франциском I (італійські полотна - в т.ч. «Джоконда» Леонардо да Вінчі і «Прекрасна садівниця» Рафаеля) і Людовіком XIV. Решту конфіскували у аристократів-емігрантів та у французької церкви. Для збільшення і упорядкування колекції Французька Республіка виділяла 100 000 ліврів на рік. Багато картин і скульптур потрапили до Лувру як трофеї наполеонівської армії, особливо після розграбування Венеції в 1798 році (наприклад, «Шлюб в Кані Галілейській» Паоло Веронезе, античні скульптури – «Лаокоон та його сини» і «Аполлон Бельведерський»).

Із зібрання музею: Жак Луї Давид. «Клятва Гораціїв». 1784


Протягом XIX і XX століть колекція музею була поповнена в результаті безлічі придбань і дарів. Музей збільшив свою експозицію на 7000 робіт після придбання колекцій Джамп'єтро Кампани, Дюрана, Генрі Солта, і Бернардіно Дроветті. Збільшення експонатів Лувру сповільнилося після Першої світової війни. В цей період не було придбано якихось значних робіт; виняток становить картина художника Жоржа Дюменіля де Латура Святий Хома і пожертвування 4000 гравюр, 3000 малюнків і 500 ілюстрованих книг бароном Едмондом де Ротшильдом.

В 20 столітті у дворах палацу майже вперше відбулись масштабні археологічні розкопки і проведені роботи по створенню підземних споруд і допоміжних приміщень музею. Археологічні знахідки збагатили і без того багаті збірки музею. Тоді і з'явилась модернова скляна піраміда (1989), фонтани і садок скульптур Арістіда Майоля. В дворі Лувра реставрували регулярний сад бароко за давніми планами.

Із зібрання музею: Жан Огюст Домінік Енгр. «Велика одаліска». 1814

Із зібрання музею: Ежен Делакруа. «Човен Данте». 1822


У Луврі збиралося все, цей музей можна назвати універсальним. Колекції Лувру зберігають шедеври мистецтва різних цивілізацій, культур і епох. У музеї понад 380 000 експонатів, з яких тільки 35 000 виставляються в залах. Багато експонатів містяться в сховищах, оскільки не можуть бути показані відвідувачам більше трьох місяців поспіль з міркувань їх збереження.

Із зібрання музею: Леонардо да Вінчі «Мадонна в скелях». 1483-1486


Народився Джеймс МОРРІС (10 серпня 1865, Монреаль - 23 грудня 1924, Туніс) - канадський художник. Вважається засновником канадської художньої школи.

Належав до багатої монреальської родини. Крім Канади Морріс багато працював в Європі, Північній Африці та на Антильських островах, був прийнятий як рівний Матіссом та іншими художниками паризької школи. Писав пейзажі, що зображують зазвичай старі квартали Квебека і навколишні села, які відрізнялися сміливою узагальненістю мотивів і насиченістю кольору. Видима грубість розмашистої манери і різкість окремих колірних акцентів поєднувалися у художника з делікатними відтінками сірого, рожевого і зеленого тонів.

«Старий будинок Холтона, Монреаль», 1908-09.
Музей образотворчих мистецтв, Монреаль


Народився Іцхак ФРЕНКЕЛЬ-ФРЕНЕЛЬ (10 серпня 1899, Одеса (або Бердичів) - 1981, Тель-Авів) - ізраїльський і французький художник, видатний представник Паризької школи, один із засновників ізраїльської школи образотворчого мистецтва. Займався живописом і графікою, а також вітражами, сценографією, педагогічною діяльністю.

Правнук відомого цадика Лейві-Іцхока з Бердичева. Навчався в художній школі Одеси і в студії у «амазонки авангарду» О.О. Екстер. У 1919 році він емігрував до Палестини. У 1920 році організував художній кооператив в Яффо і студію художників у Герцлії. Потім поїхав до Парижа, де навчався в Школі витончених мистецтв і Академії Шамьєр, учень скульптора Антуана Бурделя і художника Анрі Матісса. Френкель пройшов через захоплення кубізмом, експресіонізмом і абстракціонізмом. Деякий час жив у колонії художників La Ruche («Вулик») на Монпарнасі, де подружився з Х. Сутіним, М. Шагалом, М. Кикоїним, П. Кременем, Мане-Кацем, Ж. Паскіним та іншими художниками-емігрантами зі Східної Європи. У 1924 році виставлявся в Салоні Незалежних у Парижі.

«Париж»

У 1925 році І. Френкель повертається до Ізраїля і відкриває студію образотворчого мистецтва в Тель-Авіві. Після п'яти років знову проведених у Парижі (1929-1934), художник оселився в Цфаті у старовинному будинку, задовго до появи знаменитого кварталу художників в цьому місті. І.Френкель-Френель - лауреат багатьох премій і нагород, серед яких премія Дізенгофа, він також учасник першої і другої Венеціанської бієнале (1950). Неодноразово відвідував Париж, де брав участь у салонах.

Френкель-Френель став автором робіт, присвячених найважливішим подіям у житті молодої держави Ізраїль. Перше засідання Кнесету в 1948 році, портрети членів Кабінету і керівників ЦАГАЛу відображені в його картинах і графіці. У 1973 році відкрився музей художника в будинку, де він жив, у Цфаті. Картини художника є в зібранні Музею Ізраїлю в Єрусалимі.

«Автопортрет на тлі Цфата» «Рабин, що тримає Тору»


Народився Володимир КОМАРЕК (10 серпня 1928, Хоренско (нині район м.Семілі) в Ліберецькому краї Чехії - 24 серпня 2002, Йілемніце) - чеський художник, графік, ілюстратор, педагог. Один з провідних діячів чеського мистецтва ХХ століття.

Образотворче мистецтво почав вивчати в професійній школі художнього скла в м. Залізний Брід, у 1946 році вступив до празької Академії образотворчих мистецтв. Через два роки перейшол у Вищу школу прикладного мистецтва в Празі, яку закінчив у 1954 році. Учень професора Карела Штіпла.

Уже під час навчання займався вільною творчістю, брав активну участь в роботі групи і об'єднання однодумців художників. У 1965-1971 роках - один з провідних членів Асоціації чеських художників-графіків і пластиків. Більшу частину життя провів у м. Семілі.



Народився Микола Никифорович КУРСІ́Н (10 серпня 1939, с Старе Капліно, Брянська обл, Росія) - харківський живописець, графік, художник монументально-декоративного мистецтво. Заслужений художник України від 2014 року.

Закінчив Заочний народний університет мистецтв ім. Н. Крупської, відділення рисунка і живопису (1963), Харківський художньо-промисловий інститут, факультет промислової графіки (1976), де займався у С. Бесєдіна, В. Ненадо, О. Мартинця. Учасник понад 120 виставок, з яких 20 персональних. Від 1994 р - член Харківського відділення Спілки художників України.

Автор портретів діячів культури, політики, спорту, духівництва та військових, тематичних картин у реалістичному стилі, політичних плакатів, мозаїк. Роботи М. Курсіна прикрашають станції Харківського метрополітену (мозаїки на ст.м. "Площа Повстання" і "23 Серпня") і храм.

«Видіння»


Народився Андрій Миколайович ШАБУНІН (10 серпня 1959, Нев’янськ, Свердловський край, Росія) – івано-франківський митець, заслужений художник України від 2017 року.

У 1982 році закінчив Харківський художньо-промисловий інститут. Працює в галузі живопису та графіки. Учасник мистецьких виставок від 1988. Член НСХУ з 1989 р. Неодноразово відзначався призами на міжнародник виставках.

Основні твори: «Олексій» (1978), «Портрети жінок у національному вбранні» (1989), «Брати» (1989), «Горішки» (1996), «Портрет В. Чернявського» (1997), «Дуби» (2007), «Портрет Бориса» (2009), «Портрет В. Швадчака» (2003), «Портрет Гуменного» (1998), «Скрипаль» (2008), «Удвох» (2011).