10 августа -Музей українського живопису

10 августа

Народився Антон (Антін) Павлович ЛОСЕНКО (10 серпня 1737, Глухів, Глухівський полк, Гетьманщина — 4 грудня 1773, Санкт-Петербург) — український та російський живописець, педагог і культурний діяч. Академік петербурзької Академії мистецтв (1770), професор (1772). Основоположник російського історичного живопису.

Народився в козацькій родині. Навчався в Глухівській школі співу та інструментальної музики. Рано став сиротою. У 7 років направлений у Придворну співоцьку капелу. 1753 року (через пов'язану з віком зміну голосу) відданий на навчання до портретиста Івана Аргунова — кріпацького живописця графа Петра Шереметьєва.

У 1758 зарахований графом Іваном Шуваловим до петербурзької Академії мистецтв, де навчався під керівництвом французьких художників Луї-Жозефа Ле-Лоррена та Жана-Луї Девельї. 1760 року написав портрети президента петербурзької Академії мистецтв графа Івана Шувалова, поета Олександра Сумарокова. Від вересня цього ж року вдосконалював свою майстерність у Жана Рету в Парижі. Створив там велику картину на євангельський сюжет «Чудесна ловля риби». 1762 року повернувся до Санкт-Петербурга. Написав портрети великого князя Павла Петровича (майбутній імператор Павло I), засновника першого російського публічного театру Федора Волкова і актора Якова Шумського.

У 1763-1765 роках знову вчився в Парижі у майстерні історичного живопису Жозефа-Марі Вієна. У його картинах початку й середини 1760-х років на біблійні сюжети відчутні зв'язки з мистецтвом пізнього бароко, наступні праці позначені рисами класицизму.

«Прощання Гектора з Андромахою» (1773, не закінчена)

У 1769 повернувся в Санкт-Петербург. У 1770 створив картину на тему давньоруської історії — «Володимир і Рогніда», яка стверджувала рівноправність національної історії з історією античного світу. За неї отримав звання академіка. Цього ж року зайняв посаду ад'юнкт-професора петербурзькій Академії мистецтв. 1772 року став професором і директором (спільно з французьким скульптором Ніколя-Франсуа Жілле) петербурзької Академії мистецтв. Створив перший в Російській імперії посібник з художньої анатомії під назвою «Изъяснение краткой пропорции человека, основанной на достоверном исследовании разных пропорций древних статуй, старанием Императорской Академии художеств профессора живописи господина Лосенка для пользы юношества, упражняющегося в рисовании, изданное». Підготував рекомендації щодо роботи над історичною картиною. Працював над полотном «Прощання Гектора з Андромахою» (1773, не закінчена; у піднесених образах у ній втілено ідею патріотичного подвигу, готовності до самопожертви). У 1773 (на 37 році життя) почав тяжко хворіти і невдовзі помер.

Цей портрет до початку ХХ століття вважався
автопортретом А. П. Лосенка
«Володимир і Рогніда», 1770. Державний Російський музей, Санкт-Петербург


10 серпня 1793 року під час Французької Революції у Парижі вперше для публіки відкрився ЛУВР - один з найбільших і найпопулярніший музей світу.

При Першій імперії мав назву Музей Наполеона. Лувр став першим музеєм, відкритим для широкої публіки. За своїми розмірами сьогодні посідає третє місце в світі. Будівля музею - старовинний королівський палац (Palais du Louvre). Кінна статуя Людовіка XIV позначає точку початку так званої історичної осі Парижа. Лувр - один з найстаріших музеїв з багатою історією колекціонування художніх і історичних реліквій Франції, починаючи з часів династії Капетингів і до наших днів.

На початковому етапі робота музею була погано організована, художники жили в приміщеннях музею, картини без етикеток і пояснень висіли «одна поруч з іншою від підлоги до стелі». Саме приміщення було закрито в травні 1796 через поганий технічний стан. Музей знову відкрили 14 липня 1801 року, колекції були розташовані в хронологічному порядку, з новим освітленням.

Із зібрання музею: Рафаель Санті. «Прекрасна садівниця», бл. 1507


На початку свого існування Лувр поповнював фонди за рахунок королівських колекцій, зібраних свого часу Франциском I (італійські полотна - в т.ч. «Джоконда» Леонардо да Вінчі і «Прекрасна садівниця» Рафаеля) і Людовіком XIV. Решту конфіскували у аристократів-емігрантів та у французької церкви. Для збільшення і упорядкування колекції Французька Республіка виділяла 100 000 ліврів на рік. Багато картин і скульптур потрапили до Лувру як трофеї наполеонівської армії, особливо після розграбування Венеції в 1798 році (наприклад, «Шлюб в Кані Галілейській» Паоло Веронезе, античні скульптури – «Лаокоон та його сини» і «Аполлон Бельведерський»).

Із зібрання музею: Жак Луї Давид. «Клятва Гораціїв». 1784


Протягом XIX і XX століть колекція музею була поповнена в результаті безлічі придбань і дарів. Музей збільшив свою експозицію на 7000 робіт після придбання колекцій Джамп'єтро Кампани, Дюрана, Генрі Солта, і Бернардіно Дроветті. Збільшення експонатів Лувру сповільнилося після Першої світової війни. В цей період не було придбано якихось значних робіт; виняток становить картина художника Жоржа Дюменіля де Латура Святий Хома і пожертвування 4000 гравюр, 3000 малюнків і 500 ілюстрованих книг бароном Едмондом де Ротшильдом.

В 20 столітті у дворах палацу майже вперше відбулись масштабні археологічні розкопки і проведені роботи по створенню підземних споруд і допоміжних приміщень музею. Археологічні знахідки збагатили і без того багаті збірки музею. Тоді і з'явилась модернова скляна піраміда (1989), фонтани і садок скульптур Арістіда Майоля. В дворі Лувра реставрували регулярний сад бароко за давніми планами.

Із зібрання музею: Жан Огюст Домінік Енгр. «Велика одаліска». 1814

Із зібрання музею: Ежен Делакруа. «Човен Данте». 1822


У Луврі збиралося все, цей музей можна назвати універсальним. Колекції Лувру зберігають шедеври мистецтва різних цивілізацій, культур і епох. У музеї понад 380 000 експонатів, з яких тільки 35 000 виставляються в залах. Багато експонатів містяться в сховищах, оскільки не можуть бути показані відвідувачам більше трьох місяців поспіль з міркувань їх збереження.

Із зібрання музею: Леонардо да Вінчі «Мадонна в скелях». 1483-1486


Народився Джеймс МОРРІС (10 серпня 1865, Монреаль - 23 грудня 1924, Туніс) - канадський художник. Вважається засновником канадської художньої школи. Належав до багатої монреальської родини. Крім Канади Морріс багато працював в Європі, Північній Африці та на Антильських островах, був прийнятий як рівний Матіссом та іншими художниками паризької школи. Писав пейзажі, що зображують зазвичай старі квартали Квебека і навколишні села, які відрізнялися сміливою узагальненістю мотивів і насиченістю кольору. Видима грубість розмашистої манери і різкість окремих колірних акцентів поєднувалися у художника з делікатними відтінками сірого, рожевого і зеленого тонів.

«Старий будинок Холтона, Монреаль», 1908-09.
Музей образотворчих мистецтв, Монреаль


Родился Ицхак (Исаак Иосифович) ФРЕНКЕЛЬ-ФРЕНЕЛЬ (10 августа 1899, Одесса (или Бердичев) — 1981, Тель-Авив) — израильский и французский художник, выдающийся представитель Парижской школы, один из основателей израильской школы изобразительного искусства. Занимался живописью и графикой, а также витражами, сценографией, педагогической деятельностью.

Правнук известного цадика Лейви-Ицхока из Бердичева. Учился в художественной школе Одессы и в студии у «амазонки авангарда» А. А. Экстер. С 1919 года жил в Эрец-Исраэль. В 1920 году организовал художественный кооператив в Яффо и студию художников в Герцлии. Затем уехал в Париж, где учится в Школе изящных искусств и Академии Шамьер, ученик скульптора Антуана Бурделя и художника Анри Матисса. Некоторое время он жил в колонии художников La Ruche («Улей») на Монпарнасе, где подружился с Х. Сутиным, М. Шагалом, М. Кикоиным, П. Кременем, Мане-Кацем, Ж. Паскеном и другими художниками-эмигрантами из Восточной Европы. В 1924 году выставляется в Салоне Независимых в Париже.

В 1925 году И. Френкель возвращается и открывает студию изобразительного искусства в Школе Гистадрута в Тель-Авиве. После пяти лет проведенных в Париже, художник поселился в Цфате в 1934 году, задолго до появления знаменитого квартала художников в этом городе. И.Френкель-Френель — лауреат многих премий и наград, среди которых Премия Дизенгофа, он также участник первой и второй Венецианской биеннале (1950).

Френкель-Френель стал автором работ, посвященных важнейшим событиям в жизни молодого государства Израиль. Первое заседание Кнессета в 1948 году, портреты членов Кабинета и руководителей ЦАХАЛа запечатлены в его картинах и графике. В 1973 году открылся музей художника в доме, где он жил, в Цфате. Картины художника есть в собрании Музея Израиля в Иерусалиме.

«Автопортрет на фоне Цфата»


Родился Владимир КОМАРЕК (10 августа 1928, Хоренско (ныне район Семили) в Либерецком крае Чехии — 24 августа 2002, Йилемнице) — чешский художник, график, иллюстратор, педагог. Один из ведущих деятелей чешского искусства ХХ века.

Изобразительное искусство начал изучать в профессиональной школе художественного стекла в г. Железный Брод, в 1946 году поступил в пражскую Академию изобразительных искусств. Через два года перешëл в Высшую школу прикладного искусства в Праге, которую окончил в 1954 году. Ученик профессора Карела Штипла.

Уже во время учëбы занимался свободным творчеством, активно участвовал в работе группы и объединения единомышленников художников. В 1965—1971 годах один из ведущих членов Ассоциации чешских художников-графиков и пластиков. Большую часть жизни провел в г. Семили.



Народився Микола Никифорович КУРСІ́Н (10 серпня 1939, с Старе Капліно, Брянська обл, Росія) - харківський живописець, графік, художник монументально-декоративного мистецтво. Заслужений художник України від 2014 року.

Закінчив Заочний народний університет мистецтв ім. Н. Крупської, відділення рисунка і живопису (1963), Харківський художньо-промисловий інститут, факультет промислової графіки (1976), де займався у С. Бесєдіна, В. Ненадо, О. Мартинця. Учасник понад 120 виставок, з яких 20 персональних. Від 1994 р - член Харківського відділення Спілки художників України.

Автор портретів діячів культури, політики, спорту, духівництва та військових, тематичних картин у реалістичному стилі, політичних плакатів, мозаїк. Роботи М. Курсіна прикрашають станції Харківського метрополітену (мозаїки на ст.м. "Площа Повстання" і "23 Серпня") і храм.

«Видіння»