10 июля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

10 июля

Згідно з легендою, 10 червня 1040 року англо-саксонська графиня Ґодіва, дружина Леофріка, ерла (графа) Мерсії, проїхала оголеною вулицями міста Ковентрі у Великобританії заради того, щоб її чоловік граф знизив податки для своїх підданих. Ця легенда надихнула багатьох художників з різних країн світу.

Легенда розповідає, що Ґодіва була прекрасною дружиною графа Леофріка. Піддані графа страждали від непомірних податків, а Ґодіва вмовляла свого чоловіка знизити податки. Одного разу, під час бенкету, п'яний Леофрік пообіцяв знизити податки, якщо його дружина проїде оголеною на коні по вулицях Ковентрі. Він був упевнений, що ця умова буде неприйнятною для жінки. Але Ґодіва все-таки пішла на це.

Художник Едмунд Лейтон зобразив момент прийняття Ґодівою рішення (1892)

Жителі міста, які дуже любили та поважали Ґодіву за доброту, в призначений день зачинили віконниці та двері своїх домівок, ніхто не вийшов на вулицю. Так, непоміченою вона проїхала крізь усе місто. Граф був вражений самовідданістю дружини та дотримав слова — знизив податки. Згідно з деякими версіями легенди, тільки один мешканець міста вирішив визирнути, але одразу осліп. Так народився англійський фразеологізм про «підглядаючого Тома».

Скоріше за все, ця легенда слабко зв'язана з реальними подіями. Життя Леофріка та Ґодіви докладно описані в літописах, що збереглися в Англії, але про події, що описані в легенді, в літописах нічого не повідомляється. Дослідження літописів підтвердило, що в Ковентрі, починаючи з 1057 року, податки дійсно не стягувались, але строк у 17 років не свідчить на користь реальності легенди (на той момент Ґодіві було 77 років).

Пам’ятник леді Ґодіві в центрі Ковентрі Картина Джона Кольєра «Леді Ґодіва» (1898)


Народився Леандро БАССАНО (Леандро дель Понте) (10 липня 1557, Бассано дель Граппа - 15 квітня 1622, Венеція) - венеціанський художник, один з трьох синів художника Якопо Бассано.

Леандро разом зі своїм братом Франческо навчався в майстерні батька, потім працював у майстерні брата в Венеції. Писав картини релігійної та історичної тематики («Вавилонська вежа», «Сусанна і старці», «Моління про чашу», «Мойсей добув воду зі скелі», «Клеопатра і Антоній»), портрети. Брав участь у розписах венеціанських церков, наприкінці 1590-х був посвячений у лицарі. Пензлю Л. Бассано належить цикл картин «Дванадцять місяців».

У творчості Леандро Бассано помітно сильний вплив Тінторетто. Більшість його робіт не мають точного датування, а авторство деяких точно не встановлено. Роботи Леандро Бассано представлені в провідних музеях світу - Уффіці, Ермітаж, Музей Ашмола, Лувр, Лондонська Національна галерея та ін.

«Травень» (з циклу «Дванадцять місяців»)


Родилась Анна Розина де ГАС-ЛИСЕВСКА (10 июля 1713, Берлин - 26 марта 1783, Дрезден) – немецкая художница, член большой династии живописцев.

Родилась в семье художника польского происхождения Ежи (Георга) Лисевского. Ее при крещении нарекли Барбарой Розиной, но со временем первое имя было заменено немецкой формой – Анна. Получив начальное образование в мастерской отца, девушка отправилась в Берлин, где училась у придворного живописца французского происхождения и директора Берлинской Академии художеств Антуана Пэна. В четырнадцать лет Анна Розина написала свой первый «взрослый портрет», причем, позировала ей принцесса Иоганна Елизавета Гольштейн-Готторпская, позже Ангальт-Цербстская, которая известна, прежде всего, как мать российской императрицы Екатерины II.

В 1741 году Анна Розина в Дрездене вышла замуж за художника Давида Маттье и стала приемной матерью четырехлетнему сыну художника, будущему живописцу Георгу Давиду Маттье. Ее брак с Маттье-старшим продлился 14 лет, и она родила двух детей: дочь Розину Кристиану Людовику (1748-1795) и сына Леопольда (1750-1778), которые тоже стали художниками.

«Аллегория слуха»

В 1757-м, 44-летняя художница получила должность придворного живописца при дворе князя Фридриха Августа Ангальт-Цербстского, где за десять лет написала более сорока портретов придворных дам. В 1760 году в Брауншвейге ее вторым мужем стал высокопоставленный чиновник Берлинского суда Луи де Гас. В 1769 году художницу избрали Почетным членом Дрезденской академии изобразительных искусств, а в 1777 году Анна Розина получила статус придворного живописца герцогства Брауншвейг-Вольфенбюттель За время пребывания при дворе Анна Розина написала более шестидесяти портретов, среди которых немало ведущих фигур немецкой эпохи Просвещения.

«Автопортрет», 1767 Портрет писателя и критика Готхольда Эфраима Лессинга


Народився Каміль ПІСАРРО (Жакоб Абраам Каміль Піссарро́, 10 липня 1830, острів Сент-Томас, Вест-Індія - 12 листопада 1903, Париж) - французький живописець, один з перших і найбільш послідовних представників імпресіонізму, єдиний, хто брав участь у всіх восьми виставках імпресіоністів. Товаришував з Дега, Сезанном і Гогеном.

Народився в буржуазній сім'ї єврея-сефарда і уродженки Домініканської республіки. До 12 років Каміль жив у Вест-Індії (острови Карибського моря). Потім кілька років відвідував паризьку Школу витончених мистецтв, але повернувся на Антильські острови, працював у Венесуелі. Тільки у віці 25 років Піссарро остаточно оселився в Парижі, де вступив до академії Сюіса. Його вчителями були Каміль Коро, Гюстав Курбе і Шарль-Франсуа Добіньї. Великий вплив на художника також справила творчість Джона Констебла і Жана Франсуа Мілле. Пісарро писав у цей час переважно сільські пейзажі, виставлявся в салонах. Більшість його ранніх робіт загинуло під час франко-прусської війни.

LHermitage at Pontoise, 1867

Почавши як учень Коро, Піссарро поступово виробив власну живописну манеру з більш упорядкованою композицією, точним малюнком і м'якою тональної гамою. У своїх картинах Пісарро намагався передати фізичне відчуття світла, що пронизує повітря, свіжість навколишньої природи, мерехтливу млу паризьких бульварів. Місто на його полотнах постає як жива істота, повне нескінченного руху і гри світла, мінливе в різний час дня і різні пори року. Тільки бульвар Монмартр художник зобразив з одного ракурсу на 30 картинах.

Після знайомства в 1890 році з Жорж-П'єром Сера Піссарро захопився технікою пуантилізму (роздільного накладення мазків), але незабаром вичерпав себе в цій манері і повернувся до свого традиційного живопису.

В останні роки життя у Каміля Піссарро помітно зіпсувався зір. Але якраз в цей час художник створив свою знамениту серію видів Парижа, що стала однією з вершин імпресіонізму. Піссарро працював сидячи у готельного вікна, чим пояснюється незвичайний ракурс цих робіт.

«Автопортрет» «Бульвар Монмартр. Після полудня, сонячно», 1897


Народилася Хелена ШЕРФБЕК (10 липня 1862, Гельсінгфорс, Велике князівство Фінляндське, Російська імперія - 23 грудня 1946 Сальтшебаден, Швеція) - фінсько-шведська художниця.

Почала займатися живописом в одинадцять років у художній школі при Фінському товаристві любителів мистецтва. Від 1880 року почала брати участь у виставках і незабаром завоювала визнання. Отримавши стипендію від Сенату Російської імперії, вчилася в Парижі, в Академії Колароссі. У 1917 році в художньому салоні Стенман в Гельсінкі пройшла перша персональна виставка художниці, яка мала великий успіх у глядачів і критиків.

Писала пейзажі, портрети, картини на історичні теми. Була дуже незалежною у своїй художній творчості. Хоч Шерфбек входила в коло столичних майстрів, художниця створювала картини, що вражали як критиків, так і поціновувачів мистецтва. Майстерно оновлювала свою манеру художнього письма від академічного реалізму (кінець 1880-х років) до експресіонізму і модернізму (1940-ті роки).

«Автопортрет на срібному тлі», 1915 «Одужання», 1888


Родился Сергей Тимофеевич КОНЁНКОВ (10 июля 1874, с. Караковичи,ныне Рославльского района Смоленской области— 9 декабря 1971, Москва) — мастер скульптуры символизма и модерна, по праву получивший титул «русского Родена». Действительный член Академии художеств (1916). Академик АХ СССР (1954; член-корреспондент 1947). Народный художник СССР (1958). Герой Социалистического Труда (1964). Лауреат Ленинской премии (1957) и Сталинской премии третьей степени (1951).

Конёнков родился в крестьянской семье. Учился в Московском училище живописи, ваяния и зодчества, а позднее в Высшем художественном училище при Императорской Академии художеств в Санкт-Петербурге у профессора В. А. Беклемишева. Дипломная работа Конёнкова «Самсон, разрывающий узы» показалась слишком революционной и по распоряжению чиновников Академии художеств была уничтожена.

В 1897 году посещает Францию, Италию, Германию. Конёнков работает над «лесной серией», в которой широко использует дерево, применяя различные приёмы обработки. Он творчески переосмысливает образы старинных преданий, использует приёмы народной резьбы. Параллельно с «лесным циклом» Конёнков работает над «греческим циклом» (работы «Юноша» и «Горус»).


Скульптор поддержал Октябрьскую революцию, участвовал в реализации плана «монументальной пропаганды» (например, памятник «Степан Разин» для Красной площади). В конце 1923 года Конёнков с женой отправляются в США для участия в выставке русского и советского искусства. Предполагалось, что поездка продлится только несколько месяцев, однако возвращение на родину состоялось только через 22 года. Основное место жительства и работы в этот период — Нью-Йорк. К американскому периоду творчества относятся рисунки Конёнкова, связанные с размышлениями на темы Библии, «Апокалипсиса». Художник изображает Христа, пророков и апостолов, создаёт эскизы к космогониям.

По личному приказанию И. В. Сталина в 1945 году был зафрахтован пароход «Смольный», на котором Конёнкова и все его работы перевезли в СССР. Многие авторские гипсы были затем переведены в материал. Скульптор получил мастерскую на улице Горького в Москве, где работал до глубокой старости.

«Автопортрет». Мрамор. 1954 «Пророк»


Народився Джорджо де КІРІКО (10 липня 1888, Волос, Греція - 20 листопада 1978, Рим) - італійський художник і теоретик мистецтва, близький до сюрреалізму.

Народився в Греції в італійській родині. Навчався живопису у Вищій художній школі в Афінах і у Флоренції, з 1906 року відвідував заняття в Художній академії Мюнхена. Захоплення філософією Фрідріха Ніцше і алегоричним живописом Бекліна підштовхнуло Джорджо де Кіріко до тлумачення у своїх картинах загадкових символів, снів і галюцинацій. У 1911 році художник приїхав до Парижа, де зблизився з Пікассо і Аполлінером. З початком Першої світової війни повернувся до Італії. У 1917 році у військовому госпіталі Феррари подружився з художником Карло Карра, заснував разом з ним рух метафізичного живопису в італійському мистецтві.

«Червона вежа», 1913

Найбільш відомий «метафізичний» період творчості Кіріко (1909-1919), коли його роботи із зображенням пустельних міських площ і зовні безглуздих натюрмортів («Ностальгія за нескінченністю» (1911), «Меланхолія і таємниця вулиці» (1914), «Ностальгія поета» (1914), «Метафізичний інтер'єр» (1917), «Велика вежа») привернули увагу Іва Тангі, Сальвадора Далі, Рене Магрітта. Картини Кіріко мали значний вплив на формування сюрреалізму. У 1930-і роки Джорджо де Кіріко прийшов до академізму.

«Автопортрет» «Пісня кохання», 1914. Музей сучасного мистецтва, Нью-Йорк


Народився Джек КОГГІНС (10 липня 1911, Лондон - 30 січня 2006, Беркс, Пенсільванія, США) - американський художник, автор книг про космічні подорожі, які сам Коггінс і ілюстрував.

Навчався в Центральній школі мистецтв у Нью-Йорку. Крім малюнків до власних творів, Коггінс працював над ілюстраціями в рекламі, обкладинками журналів і ілюстраціями до журнальних статей. За всю кар'єру художника Джек Коггінс намалював близько 1000 картин і протягом 45 років давав уроки. Викладав образотворче мистецтво в Інституті мистецтв у Вайоміссінгу від 1957 по 2001 рік, навіть коли в результаті інфекції після операції втратив ліве око.



Народився Джозеф «Джо» ШУСТЕР (10 липня 1914, Торонто, Канада - 30 липня 1992, Лос-Анджелес, США) - канадо-американський художник, автор коміксів, творець Супермена.

Спільно з письменником Джері Сігелом є автором одного з найвідоміших персонажів коміксів і поставлених по ним фільмів - Супермена. Цей персонаж займає перше місце в списку IGN «100 найліпших героїв коміксів» в травні 2011 року.

Народився в єврейській родині: його батько, Юлій, іммігрант з Роттердама, мати Іда, родом з України, із Києва. Хлопчиськом працював продавцем газет в рідному Торонто, у вільний від навчання і роботи час малював на шматках шпалер, підібраних на вулиці. У 1924 році його сім'я переїхала до США, в Клівленд, і там Джо подружився зі своїм майбутнім співавтором Джеррі Сігелом. Обидва юнаки були пристрасними любителями фантастики.

Хлопці довго мудрували над концепцією Супермена. Спочатку він був злим генієм, а потім навпаки – став рятівником знедолених. Придумуючи образ Супермена, Шустер взяв за основу зовнішність Дугласа Фербенкса для героїчної іпостасі персонажа, і Гарольда Ллойда - для його альтер его Кларка Кента. У своєму класичному вигляді Супермен постав перед читачами в червневому номері збірнику коміксів "Action Comics" за 1938 рік, власникам якого Сігел і Шустер продали права на персонажа за 130 доларів. Згодом, коли Супермен став дуже популярний, його творці неодноразово намагалися в суді повернути собі права на нього, але безуспішно.



Народився Олександр Васильович БАЙДУКОВ (10 липня 1923, с. Троїцьке Запорізької обл. - 28 листопада 2005, Луцьк) - живописець, народний художник України (2003).

У 1939 році вступив до Дніпропетровського художнього училища. Навчання перервала війна: художник воював, дійшов до Берліна, нагороджений бойовими орденами і медалями. Від 1947 року О.Байдуков працював у Волинській області, з 1993 - голова Волинської обласної організації НСХУ. З 1989 року Байдуков - заслужений художник України. У 1998 році - лауреат премії ім. Йова Кондзелевича.

О.В. Байдуков автор численних пейзажів і натюрмортів, учасник 30 республіканських, регіональних та міжнародних художніх виставок. Пензлю живописця належать цикли робіт «Лесин край», «Запорізька Січ», «Козацькі могили», «Пам'ятники архітектури України», «Краса рідного краю». Всього Олександр Васильович написав понад 1000 картин, провів 22 персональні виставки.

«Мавка», 1972


Народився Бернар БЮФФЕ (10 липня 1928, Париж — 4 жовтня 1999, Туртур) — французький художник XX століття. Малював пейзажі, побутові картини, натюрморти, біблійні композиції. В пізній період творчості робив проби в скульптурі. Створив свій власний стиль в гравюрі 20 століття.

Художнє навчання отримав в Школі малюнку, де навчався вечорами (у 1943 р.) та в паризькій Школі красних мистецтв.

Звернув увагу на свою творчість портретами, побутовими картинами та натюрмортами меланхолійного, пригніченого настрою. Виробив особисту манеру — колючі, занадто тонкі фігури, споріднені готичним фігурам соборів раннього середньовіччя Франції. Переніс цю манеру навіть на зображення архітектурних споруд чи скульптур доби французького бароко та класицизму, митці яких давно відкинули субтільність, схематизм, безтілесність готики. Інтер'єри Бюффе підкреслено порожні та несуть відбиток туги та пригніченості. /p>


Створив декілька серій - Паризькі пейзажі, Страсті Христові, Пейзажі Нью-Йорку, Птахи, Божевільні, Коррида, Дон Кіхот, Цирк. Покінчив життя самогубством.

Автопортрет, 1977 «Пекло Данте: Прокляті льоди»


Народився Валентин Дмитрович СЕРГЄЄВ (10 липня 1936, Курськ) - художник-графік. Заслужений діяч мистецтв України (1982). Професор (1987).

Закінчив Київський державний художній інститут у 1967. Педагоги з фаху - І. Селіванов, Л. Чичкан. Працює в галузі живопису, графіки. Основні твори: серії - "Земля полтавська" (1997), "Ранок", "Вечір", "Ніч" (1998-2000). Член Національної спілки художників України від 1969 року.



Народився Любомир Мирославович МЕДВІДЬ (10 липня 1941, с. Варяж, Сокальський район, Львівська область) — український маляр, заслужений діяч мистецтв України (1987), народний художник України (1999), академік Академії мистецтв України. Професор кафедри монументально-декоративного живопису Львівської національної академії мистецтв. Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка 2014 року - за цикл живописних творів «Ремінісценції».

У 1946 році, у результаті операції «Вісла», разом з батьками був виселений з Польщі та опинився в УРСР . У 1965 році закінчив Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва за спеціальністю «Художня кераміка». Педагоги: Роман Сельський, Карло Звіринський, Вітольд Манастирський, Данило Довбошинський.

«Нова вулиця в селі Рудно», 1976

У радянський період, перебуваючи у внутрішній еміграції, був художником львівського андеграунду. Живопис Любомира Медвідя глибоко інтелектуальний з неповторними притчевими інтонаціями.

Упродовж 1970-1980-х років Любомир Медвідь створює галерею портретів визначних особистостей національної та світової культури, серед них слід виділити портрети Лесі Українки, Льва Толстого, Миколи Гоголя, Михайла Грушевського, Івана Франка.

«Іван Франко». 1986

В подальшому тема «Евакуації», як одна з трагічних сторінок в історії українського народу у ХХ столітті отримала своє продовження в наступних серіях - «Емігранти» та «Галичанські долі» (1982-1987). Згодом митець осмислить діяння людини у планетарних масштабах у таких живописних серіях, як «Притчі» («Блудний син») (1991-1996), EcceHomo (1995-1997), «Terraincognita» (1993-1995). Авторський альбом «Ремінісценції», що їх творив автор впродовж 2010—11 років.

Розписав ряд церков (с. Суховоля, Оттава, Канада), окремі роботи — у соборі Святого Юра тощо. Мав персональні виставки у Львові (1972, 1987, 1990, 1996, 2011), Торонто (1990), Нью-Йорку (1992), Чикаґо (1992), Битові та Варшаві (1999), Ханчжоу (2012), брав участь у групових виставках у Нью-Йорку, Хюстоні, Кракові, разом із відомими львівськими митцями Олегом Міньком та Зеновієм Флінтою виставляв свої твори у Києві, Вільнюсі та Москві.

Картина з проекту «Блудний син»