10 января -Музей українського живопису

10 января

Родился Этьен ОБРИ (10 января 1746, Версаль — 24 июля 1781, там же) — французский художник.

Обучался под руководством Жака-Августина Сильвестра и Жозефа Мари Виена, показывая портреты в Салоне с 1771 г. Стал членом Королевской Академии как художник-портретист в 1775 году. В 1775 году, стремясь улучшить свой статус жанрового художника, он начал писать сцены семейной жизни. Жанровые картины Обри получили одобрение современных критиков, в том числе Дени Дидро, и были куплены многими известными коллекционерами.

«Прощание с кормилицей». Около 1777


Родился Фридрих ФРИДЛЕНДЕР позже Фридрих Риттер фон Фридлендер-Мальгейм (10 января 1825, Углиржске-Яновице, Австрийская империя — 13 июня 1901, Вена) — чешско-австрийский художник. Видный представитель Дюссельдорфской художественной школы.

Учился в Венской академии изобразительных искусств, позже продолжил обучение под руководством профессора Фердинанда Георга Вальдмюллера. Совершил поездки в Италию, Дюссельдорф и Париж. С 1866 года — член Венской академии, в 1865 году был удостоен Императорского австрийского ордена Франца Иосифа и ордена Заслуг Святого Михаила. В 1867 году получил золотую медаль с короной за заслуги. Учитывая его заслуги перед Австрией, был возведен в дворянство с титулом «Фон Мальгейм».

В начале своего творчества писал исторические картины. Подлинной сенсацией стало его полотно «Смерть Тассо». После 1854 года создавал исключительно жанровые картины, главным образом, из жизни военных и городских сцен Вены. Хорошо известны его картины из швабской народной жизни. Многие из его картин находятся сейчас в коллекции Императорской галереи в Вене.

«Ухаживание»


Родился Генрих Рудольф ЦИЛЛЕ (10 января 1858, Радебург — 9 августа 1929, Берлин) — немецкий художник, график и фотограф.

Цилле родился в Саксонии в бедной семье. С 1867 года жил в Берлине, где вынужден был зарабатывать себе на хлеб. С 1872 года учился на литографа, посещал также класс рисунка в вечерней школе. Как график, начиная с 1900 года, он сотрудничал с газетами.

Генрих Цилле принадлежит к группе тех берлинских художников, которые старались показать пролетарское лицо столицы Германской империи. Художник изображал жизнь бедняков, люмпенов, рабочих и безработных. У многих это вызывало отторжение и оскорбительные слова в адрес художника: «Рисовальщик отхожих мест». В годы правления в Германии национал-социалистов творчество художника подвергалось нападкам и поношению, в том числе и со стороны лично А.Гитлера.

«Автопортрет» «Берлинский воздух»


Родилась Надежда Андреевна УДАЛЬЦОВА (10 января 1886, Орёл — 25 января 1961, Москва) — яркий представитель русского авангарда (кубофутурист, супрематист) в живописи.

Училась живописи в Московском училище живописи, ваяния и зодчества у К. Ф. Юона (1909 г) у К. Э. Киша, затем вместе с Любовью Поповой в Париже, в Академии де Ла Палет (1912-13гг). По возвращении в Россию работала в мастерской Владимира Татлина. Член «Бубнового валета» с 1914 г. В 1915 г. Удальцова примкнула в группе последователей Казимира Малевича «Супремус».

После Октябрьской революции Удальцова преподавала во Вхутемасе и Институте художественной культуры. Выйдя замуж за художника Александра Древина, она, отчасти под его влиянием, вернулась к фигуративной живописи, особенно пейзажной (супруги много ездили по СССР, побывав, в частности, на Урале, на Алтае, в Армении). В 1938 г. Александр Древин был арестован и расстрелян в ходе сталинских репрессий. Надежда Удальцова спасла его работы от конфискации и уничтожения, выдав их при обыске за свои. От этого брака остался сын, известный скульптор Андрей Древин.

«Швея», 1912–1913. Третьяковская галерея, Москва


Народилася Ярослава Львівна МУЗИКА (10 січня 1894, Залізці, Зборівський район, Тернопільська область — 23 листопада 1973, Львів) — українська художниця, громадська діячка.

Підлітком переїхала до Львова. У 1917—1919 роках навчалася в Мистецькій студії Станіслава Батовського-Качора у Львові. У 1920—1923 роках навчається на факультеті пластики Вільної академії мистецтв у Львові. Художницю вабив світ фольклорних образів, побутових речей, народних строїв. 1928 року Ярослава Музика працює реставратором у Національному музеї. Серйозною школою для неї стало стажування під керівництвом художника-реставратора Ігоря Грабара.

1935 року навчається у Вільній академії у Парижі. Повернувшись додому, Ярослава Львівна потрапляє у центр тогочасного мистецького життя Львова. Вона стає членом Асоціації незалежних українських митців, яка до 1939 року влаштовувала численні виставки, видавала журнал «Мистецтво». Після приєднання західноукраїнських земель у 1939 році до УРСР докладала багато зусиль для організації виставок у Києві, Харкові, Львові, Москві. Член Спілки Художників України від 1940.

1948 року під час творчого відрядження до Криму художницю було заарештовано: її звинуватили в зв'язку з керівниками бандерівського центрального проводу ОУН. Після жорстоких допитів художниця змушена була визнати всі пред'явлені їй звинувачення. Ярославу Львівну Музику за «активну участь в антирадянській банді українських націоналістів» було засуджено на 25 років.

Після смерті Сталіна завдяки численним клопотанням 1955 року була звільнена. Повернувшись до Львова, хвора на туберкульоз художниця включилась в творче життя рідного міста. 1957 та 1964 року її твори з великим успіхом експонувалися на персональних виставках майстрині.

Працювала у різних видах і жанрах образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва: малярство (іконографія, портрет, пейзаж, натюрморт), мозаїка, живопис на склі, станкова й ілюстративна графіка (лінорити, офорти), екслібриси, емаль, батик, тиснення на шкірі, інкрустація, килимарство, аплікації — понад 2000 робіт.

«Натюрморт з фігуркою птаха», 1965


10 січня 1902 року в Києві на Володимирській гірці відбулося освячення панорами «ГОЛГОФА» - першої в Україні і четвертої в Російській імперії (також панорами були в Москві і польських містах Варшаві та Ченстохові).

На Володимирській гірці в Києві біля Олександрівського костьолу був споруджений 12-гранний в плані павільйон діаметром 30 м. Знизу на третину - кам'яний, вище - дерев'яний. Спроектував і керував його будівництвом інженер В.Римський-Корсаков. Живописне полотно панорами величезного розміру (12,9 х 93,8 метра) написали художники К.Фрош, Й.Крюгер та С.Фібіансскій для віденської виставки 1892 року. Після пожежі, що сталася там, панораму реставрували і перевезли до Києва. Панорама користувалася в Києві величезною популярністю, подивитися її ходили сім'ями, а гімназистів водили цілими класами. Вона простояла незайманою до 1934 року, коли з Харкова до Києва переїхала столиця УРСР. З 1934 року полотно зберігалося у антирелігійному музеї в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Після підриву собору в 1941 році від картини мало що вціліло. В останні роки виникла ідея відновлення панорами на колишньому місці.

Фасад будівлі панорами Фрагмент панорами «Голгофа»


Родился Анатолий Львович (Та́нхум Лейвикович) КАПЛАН (10 января 1903, г. Рогачёв, Могилёвская губерния — 3 июля 1980, Ленинград) — советский еврейский художник-график.

В юности подрабатывал изготовлением вывесок, преподавал рисование в школе. Учился в Высшем художественно-техническом институте (ВХУТЕИН) в Петрограде-Ленинграде (1921—1927) у Г. С. Верейского и А. А. Рылова. Жил в Ленинграде. В 1950—1951 годах работал главным художником Ленинградского завода стекла.

Творчество Анатолия Каплана на протяжении всей жизни было тесно связано с еврейским фольклором и литературой на идише, ему принадлежат иллюстрации к произведениям целого ряда еврейских писателей, в том числе классиков еврейской литературы, а также еврейским народным песням.



Народився Василь Гнатович НЕПИЙПИВО (10 січня 1916, с. Кам'янка Полтавської обл. - 2007, Київ) - український живописець, майстер ліричного пейзажу. Народний художник України (1982).

Закінчив Харківську художню студію. Учасник Другої світової війни. З 1951 року брав участь в обласних, республіканських, всесоюзних і міжнародних художніх виставках. У 1980 році в м Київ відбулася персональна виставка художника. Жив і працював у Києві.

Непийпиво був витонченим майстром натюрморту, його характеризують як « …яскравого представника української пейзажної школи з властивим їй ліризмом, безпосередністю вражень, замилуванням натурою». Він так пояснював свою позицію: «…в більшості я обходжусь без людської присутності. Пейзаж дозволяє це — природа мисляча, вона дає змогу і великі ідеї передавати без присутності людини. А останнім часом я її свідомо не вводжу у цей храм краси і гармонії — вона стільки зла робить природі і собі ж, ясна річ, як частині природи, тож і випадає з єдності, хоч як це гірко, хоч як сумно».

«Серпень», 1969


Народився Іван Антонович ТИХИЙ (10 січня 1927, смт Савинці, Харківська область — 27 червня 1982) — радянський маляр. Член Спілки художників. Заслужений діяч мистецтв Української РСР, доцент.

Закінчив Київський державний художній Інститут, з 1964 викладав у ньому. Працював в галузі станкового малярства: портрет, пейзаж, жанрова картина. Відомі твори: «Щасливий батько» (1951), «Материнство» (1957), «Лелеки» (1960), «На Тарасовій горі» (1963), «Жменя землі» (1967), «В Смольний» (1970).

«У хворої подруги», 1950 «Лелеки», 1960


Народився Валентин Іванович ЗНОБА (10 січня 1929, Софіївка — 7 серпня 2006) — український скульптор, народний художник України, академік Академії мистецтв України, Почесний громадянин м. Києва, лауреат Золотої медалі всесвітньої виставки Експо-58, лауреат Національної премії України ім Т.Г.Шевченко.

Син скульптора Івана Степановича Зноби. Вчився у батька, потім в 1945–1947 роках у Дніпропетровському художньому училищі. У 1953 році закінчив Київський державний художній інститут (майстерня М. Лисенка). Працював у галузях монументальної та станкової скульптури, портрета.

Меморіальний комплекс в'язням концтаборів у Дарниці (Київ, 1969). Фрагмент

Творчість відзначається широтою горизонту, змістовним розкриттям теми, тяжінням до образно-філософських узагальнень, експресії композиційного вирішення, багатофігурності, гостроти й ажурності силуетів, монументальності. Майстерно володів каменем, деревом, металом. Автор пам'ятників і меморіалів ІІ Світовій війни. Вніс великий внесок у сприяння популяризації українського мистецтва за кордоном. Батько скульптора Миколи Зноби. Чоловік народної художниці України Тетяни Голембієвської. Голова правління Київської організації Спілки художників України (1982—87). Секретар Правління Спілки художників України. Секретар Правління Спілки художників СРСР. У Києві 2006 року створено Музей-майстерню Знобів-Голембієвських.

Скульптура «Козак Мамай» на Майдані Незалежності у Києві, 2002 (співавтор).


Народився Орест Володимирович СЛЕШИНСЬКИЙ (10 січня 1930, Смоленськ - 1 березня.2008, Одеса) - одеський художник, педагог. Заслужений художник України (1993).

Закінчив у 1953 році Одеське художнє училище, в 1965 - Ленінградський інститут живопису, скульптури та архітектури ім. І. Рєпіна. Викладав в Одеському художньому училищі та Південноукраїнському державному педагогічному університеті. Основні мотиви творчості художника - море і Одеса, яка стала рідною.

«Берег Дофінівки»