1 ноября -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок -вівторок – ВИХІДНИЙ

1 ноября

Народився П'єтро да КОРТОНА (1 листопада 1596, Кортона, Ареццо - 16 травня 1669, Рим) - італійський живописець і архітектор.

Справжнє ім'я - П'єтро Берреттіні. Будучи уродженцем Тоскани, він починав свою діяльність там, але вже з 1612 р почав працювати в Римі. Один з найяскравіших майстрів епохи бароко, творець пишних театралізованих фрескових ансамблів у палацах Рима і Флоренції. Його монументальні цикли розписів, вівтарні образи для церков, станкові живописні роботи на замовлення аристократії відрізнялися високим рівнем виконання і натхненням. У свою манеру, засновану на принципах класицизму майстрів болонської школи, наслідування Карраччі, Кортона привносив живі, повні фантазії деталі, динамічні ракурси, часто запозичені з античної пластики, а також урочисту і ошатну святковість.

П'єтро да Кортона проявив себе і як видатний архітектор. Одним із прикладів його великого обдарування є ансамбль площі з церквою Санта-Марія-делла-Паче.

Після смерті Гвідо Рені в 1642 році, П'єтро да Кортона перебрався в Болонью, де став головою місцевої живописної школи. У пізніх роботах його раніше пишний театралізований стиль все більше став набувати рис продуманого аскетизму.

«Автопортрет» «Мадонна і святі»


Гендрік ТЕРБРЮГГЕН (1588, можливо, в Гаазі — 1 листопада 1629, Утрехт) — нідерландський художник 17 століття. Відомий караваджист з міста Утрехт. Малював релігійні картини, полотна з філософами і музикантами.

Точних відомостей про день і місце народження Тербрюггена не збережено. Можливо, це Гаага чи Девентер. Походить з аристократичної католицької родини, що перебралась до безпечного Утрехта, де мешкала могутня католицька громада в протестантській Голландії. Чоловіки родини були вояками, шестеро братів Гендріка оберуть кар'єру військових, і лише він — художника. В 13 років батьки віддали його до майстерні художника Абрахама Блумарта, представника нідерландського маньєризму.

У 1604 р. Гендрік їде до Італії, де живе і працює 10 років. Найбільший вплив на його свідомість художника мали твори Караваджо та його послідовників, особливо Бартоломео Манфреді. Гендрік мешкав у Римі. У 1615 р. - повернення до Нідерландів. 1616 роком датовано його вступ до Гільдії Св. Луки міста Утрехт. Того ж року восени 27-річний майстер бере шлюб з дочкою бухгалтера Якобою Вербек. Через 13 років художник помре, залишивши дружині вісім дітей.

«Покликання святого Матвія», 1621

Рубенс поважав твори Тербрюггена і стверджував, що той найкращий з художників Утрехта. Більшість його моделей простонародні, демократичні, а то й грубі особи ринків, бідних кварталів і портових вулиць. Здається, лише в картинах з філософами та музикантами він згадував про свої шляхетні корені. І тоді дбайливо малював людей, що опанували освіту, ноти, грали на музичних інструментах, знали не тільки сусіда-рибника чи сварливу торговку-п'яничку, а й героїв Давньої Греції, подорожували Італією, цінували філософські трактати і шляхетне дозвілля.

«Усміхнений філософ Демокрит» (1628)


Родился Джузеппе БОНИТО (1 ноября 1707, Кастелламмаре-ди-Стабия — 19 мая 1789, Неаполь) — итальянский художник неаполитанской школы, писавший в переходный период от позднего барокко к классицизму.

Дж. Бонито был учеником неаполитанского художника Франческо Солимена. Позднее Бонито находит свой собственный творческий стиль, для которого характерны особое освещение на полотне фигур и построек. Основными темами картин художника были портрет и жанровые сценки. Полотна Дж. Бонито, изображающие уличные сценки с беспризорными детьми и фигурами из комедия дель арте, грубоваты, однако очень красочны и живы. Художник много внимания уделял фресковой живописи. Он оставил также многочисленные произведения религиозной живописи, написанные по заказам различных неаполитанских церквей и соборов.

В 1751 году Дж. Бонито становится придворным художником неаполитанского королевского двора, в 1752 его принимают в члены академии святого Луки в Риме. В 1755 году Бонито возглавляет открытую в Неаполе Академию ди Белла Арти и становится директором королевской фабрики гобеленов.

«Концерт»

Гаспаре ТРАВЕРСИ (декабрь 1722 или январь/февраль 1723, Неаполь — 1 ноября 1770, Трастевере, Рим) — итальянский художник эпохи рококо. Творчество Г. Травести принадлежит к неаполитанской школе живописи.

О жизненном пути Г. Траверси известно крайне мало. Уроки рисования брал в мастерской известного неаполитанского художника Франческо Солимены. В 1742 году в Неаполь приезжал генеральный викарий ордена францисканцев, фра Рафаэлло Росси да Луганьяно, ставший на долгие годы покровителем и постоянным заказчиком Г. Траверси. В 1748 году художник приехал в Рим, в 1752 переселился в этот город окончательно и жил в римском районе Трастевере, за Тибром.

Г. Траверси как художник был почти полностью забыт вскоре после своей смерти и вновь открыт уже в 1920-е годы итальянскими историками искусства. В настоящее время известны около 200 его картин — религиозного содержания, жанровые полотна, а также портреты. Как великолепный портретист, уже в Риме он приобрёл значительное число приверженцев своего художественного стиля среди высших кругов церковных властей Папского государства.

«Автопортрет» «Операция»


Родилась Ольга ВИЗИНГЕР-ФЛОРИАН (1 ноября 1844, Вена — 27 февраля 1926, Графенег) — австрийская художница, представитель импрессионизма. Главным образом писала пейзажи и натюрморты.

С детства проявила способности к музыке и надеялась стать концертирующей пианисткой. Однако в 1874 году она была вынуждена прекратить музыкальную карьеру вследствие заболевания, ограничивающего подвижность рук. В том же году она вышла замуж за аптекаря Франца Визингера. В конце 1870-х годов начала учиться живописи, была ученицей известного в то время художника Эмиля Якоба Шиндлера. После 1881 года Ольга Визингер регулярно выставлялась, в том числе на выставках Венского Сецессиона. Приняв участие во Всемирных выставках, прошедших в Париже и Чикаго, она получила международную известность.

«В саду»


Народився Жюль БАСТЬЄН-ЛЕПАЖ (1 листопада 1848, Дамвіллер, Мез - 10 грудня 1884, Париж) - французький художник. Це був один з перших французьких художників, поряд з великим Жюлем Бретоном, що зобразили селянський побут в дусі натуралізму. Другом і шанувальником його таланту був Еміль Золя.

Жюль навчався від 1868 року в школі образотворчих мистецтв в Парижі у Александра Кабанеля. Там він подружився з майбутнім художником-реалістом, своїм однодумцем Паскалем Даньян-Бувре.

Після важкого поранення під час німецько-французької війни 1870 року Бастьєн-Лепаж повернувся в рідне село. У 1875 році робота «Благовіщення пастухам» дозволила йому стати другим в конкурсі на Римську премію. У 1879-1882 роках Жюль подорожував по Англії. Будучи вже важко хворим на рак, він здійснив подорож по Алжиру. Жюль Бастьєн-Лепаж не встиг повністю розкрити свій талант, так як помер у віці 36 років у своїй майстерні в Парижі.

«Автопортрет» «Жовтень. Збирання картоплі», 1878. Національна галерея Вікторії, Мельбурн


Народився Вільям Мерріт ЧЕЙЗ (1 листопада 1849, Ніневе, Індіана - 25 жовтня 1916, Нью-Йорк) - американський художник, що писав в реалістичному і імпресіоністському стилях, педагог.

Чейз вивчав живопис у 1872-1878 роках в Мюнхені, в місцевій Академії мистецтв, потім жив в Нью-Йорку, де у нього була художня майстерня. Викладав малювання у власній приватній Літній школі Шіннекок Гіллс на Лонг-Айленді. Був також педагогом в Пенсильванській Академії витончених мистецтв у період з 1896 по 1909 рік, в Лізі студентів-художників Нью-Йорка (1878-1896, 1907-1911). Поряд з Робертом Генрі, Чейз був найвідомішим викладачем живопису в США на рубежі XIX-XX століть. Серед його учнів були такі майстри, як Френк Дювенек, Едвард Гоппер, Рокуелл Кент, Лоутон Сайлас Паркер, Джон Генрі Твахтман, Ірвінг Рамзі Уайлз і інші.

Чейз є одним з основоположників американського імпресіонізму, який створював у живописі власний імпресіоністичний метод. Своїми роботами майстер домігся як матеріального успіху, так і визнання художньої критики. Писав переважно портрети, пейзажі та натюрморти. Працював олією, також автор акварелей і офортів. Член Національної Академії дизайну, в 1885-1895 роках - голова Товариства американських художників. Член імпресіоністської групи Десять американських художників.

«Автопортрет» (фрагмент), 1915 «Вивчення вигинів», 1890


Родился Лоренс Стефен ЛАУРИ (1 ноября 1887, Стретфорд, Ланкашир — 23 февраля 1986, Глоссоп, Дербишир) — английский художник. Знаменит своими индустриальными пейзажами и сценами городской жизни.

Лаури был с детства увлечен рисованием, после школы брал частные уроки живописи. В 1905 году он начал учебу в Манчестерском муниципальном колледже искусств, в классе французского художника-импрессиониста Пьера Адольфа Валетта. В 1915-1925 годах Лаури занимался в Королевском техническом колледже в Солфорде. Именно в тот период Лаури приступил к формированию своего уникального художественного стиля.

Первая выставка Лаури состоялась, когда художнику было уже 52 года. Успех был настолько большим, что сам художник, казалось, не был готов к нему. Он оказался, пожалуй, единственным британским художником, работающим в жанре индустриального пейзажа. Его картины изображают весьма незатейливые, на первый взгляд, сценки – людей, спешащих после работы домой, ожидающих поезда на станции, просто отдыхающих. Но эти вроде бы наивные рисунки оказались полны скрытой силы и энергии.

Еще при жизни, снискав славу, Лаури удостоился многих почестей в честь признания его таланта – он стал обладателем почетных ученых степеней от университетов Манчестера, Солфорда и Ливерпуля. Оставаясь человеком скромным, Лаури отклонил несколько весьма и весьма престижных наград, среди которых были и Орден Британской Империи, и рыцарское звание. Вообще, он оказался своеобразным рекордсменом по количеству отклоненных наград.

«Пруд», 1950


Родился Имре ВАРГА (1 ноября 1923, Шиофок) — венгерский скульптор, художник, дизайнер и график.

Имре Варга получил образование в Будапештской военной академии и во Вторую мировую войну служил офицером в военной авиации. В 1945 году Варга вернулся из плена на родину и посвятил себя изобразительному искусству. В 1950—1956 годах Варга учился в Венгерской академии изобразительных искусств в Будапеште.

Имре Варга преимущественно известен своими разнообразными скульптурными работами. Среди них — скульптурные портреты Ференца Ракоци, Михая Каройи, Ференца Листа, памятник жертвам холокоста в Будапеште. В СССР Имре Варга стал известен в 1980 году после скандальной публикации на обложке журнала «Иностранная литература» фотографии немыслимого в то время по своему замыслу памятника В. И. Ленину работы Имре Варги, где вождь мирового пролетариата изображён маленьким старичком в кепке, отвернувшимся от огромного знамени с собственным портретом и уходящим вниз по лестнице. Работы Имре Варги представлены в девяти странах мира. В Будапеште работает музей Имре Варги.

Памятник жертвам холокоста в Будапеште


Народилася Наталія Миколаївна ПАПІРНА (1 листопада 1950, Харків) - живописець, графік. Заслужений художник України (2003).

Закінчила Харківське художнє училище в 1970, а в 1977 - Київську державний художній інститут (зараз – академія), факультет станкової графіки (викладачі - професори Селіванов І.М. і Чебикін А.В.). Від 1988 року працює в техніці батик. З 1990 - член Національної спілки художників України. Учасник численних виставок в Україні та за її межами. Член академії мистецтв Нової Зеландії. Працює в творчому союзі з заслуженим художником України Олексієм Кулаковим.

«Гра», 2005