1 августа -Музей українського живопису

1 августа

Народився Ян ван СКОРЕЛ (1 серпня 1495, Скорел біля Алкмара - 6 грудня 1562, Утрехт) — нідерланський художник і гуманіст, представник романізму. Уславився як художник, хоча був універсально освіченою людиною. Представник стилю маньєризм. Малював релігійні картини, портрети.

Початкову художню освіту отримав в Амстердамі. Приблизно від 1516 року був у майстерні художника Мабюза (Яна Госсарта). Мав добру гуманітарну освіту, оскільки готував себе до сану священика. По дорозі до Палестини відвідав Німеччину, Швейцарію, Італію. У Рим повернувся у 1521 році. Там місце римського папи посів Адріан VI, що походив з Утрехта, відомого католицького центру Нідерландів. Земляк папи, Ян ван Скорел, отримав запрошення на посаду придворного живописця. Окрім того, Скорел опікувався збереженням колекції античних артефактів Ватикану. Через два роки папа помер. Скорел відчув себе зайвим у Ватикані і повернувся на батьківщину.

«П'ять членів утрехтського Братства пілігрімів до Єрусалима»,бл. 1541 р., Центральний музей Утрехта

З 1524 року Скорел в Утрехті, де прийняв сан священика. Це не завадило активному Скорелу мати художню майстерню, де він малював релігійні картини і мав учнів. 1550 року саме Скорелу доручили реставрацію і оновлення «Гентського вівтаря» братів ван Ейк.

Вважається, що саме він був одним з перших представників Північного Відродження, хто прищепив нідерландському живопису досягнення і знахідки італійського чинквеченто. Портретний живопис Скорела відрізняється якістю, строгістю і реалістичністю, властивими національній нідерландській школі, і знаходиться в руслі його великих попередників (ван Ейк, ін.). До числа нововведень живописця після відвідин Італії відносять свободу пейзажних фонів, античні архітектурні деталі, велику театралізованість позування моделей. Його творчість мала значний вплив на нідерландських художників I-ої половини XVI століття.

Портрет Скорела пензля А.Мора «Марія Магдалина»


Крещен Себастьяно РИЧЧИ (1 августа 1659, Беллуно — 15 мая 1734, Венеция) — итальянский художник, представитель венецианской школы живописи, один из ранних художников стиля рококо.

Учился живописи в Венеции, затем – в Болонье. Опираясь на достижения этих ведущих школ итальянской живописи, Риччи создал свой оригинальный стиль, для которого были характерны яркая цветовая гамма, светлый колорит, декоративность композиции, энергичный мазок. Художник многое почерпнул для себя в творчестве Луки Джордано, Маньяско и, особенно, Веронезе. В его работах доминирует ощущение чувственного праздничного великолепия жизни.

Себастьяно Риччи работал в разных городах Италии - Парме, Турине, Риме, Милане, Флоренции, Бергамо и других. Несколько лет провел в Вене. С 1712 Риччи четыре года жил в Лондоне, затем в Париже, где за работу «Триумф Мудрости над Невежеством» был принят в Королевскую Академию живописи и скульптуры. Создал много фресковых росписей и алтарных картин. После возвращения из Англии и Франции Риччи работал в основном для венецианских церквей. Риччи создает также ряд больших полотен на мифологические темы в духе рококо, с удлиненными, грациозными фигурами персонажей и легкими, прозрачными тонами палитры. Полотно Риччи «Триумф наук» (1717-1718), исполненное по заказу Французской Академии в Риме, стало примером новой светской аллегории века Просвещения. Значителен вклад Себастьяно Риччи и в развитие камерного портрета, где он одним из первых стал изображать модели в античных одеяниях на фоне пейзажных парков и в интерьерах. Творчество Риччи оказало большое влияние на многих итальянских живописцев.

«Автопортрет» «Купание Вирсавии», 1724


Народився Річард ДАДД (1 серпня 1817, Чатем - 7 січня 1886, Бродмур) - англійський живописець, перший і один з найбільших представників вікторіанського казкового живопису.

Син художника і майстра різьблення по дереву, рано виявив здібності до малювання, був прийнятий в 1837 році в Королівську художню академію. У 1842 році брав участь в експедиції по Греції і Близькому Сходу, де в грудні, пливучи по Нілу, відчув себе втіленням єгипетського бога Осіріса (це визнали сонячним ударом). По дорозі додому, в Римі і Парижі, Дадд ще кілька разів втрачав над собою контроль.

Після повернення у 1843 році до Англії він був визнаний психічно хворим і відданий на піклування сім'ї. У серпні 1843 року, побачивши в своєму батькові втілення диявола, Дадд жорстоко вбив його ножем. Сучасні дослідники припускають, що він страждав від шизофренії (мабуть, він був до неї схильний генетично - жертвами розумового розладу стали всі його брати). Дадда помістили в психіатричній клініці Бедлам, звідки в 1864 році перевели в Бродмур.

У лікарнях Дадд продовжував займатися живописом, причому створив свої найбільш вражаючі роботи - мініатюрні, вкрай ретельно виписані, але галюцинаційні за атмосферою і колоритом фантастичні полотна. Картини Дадда були заново відкриті в XX столітті, викликавши великий інтерес публіки і критики.

"Майстерний замах казкового дроворуба", 1855-1864


Родился Ярослав ЧЕРМАК (1 августа 1831, Прага — 28 апреля 1878, Париж) — чешский живописец. Писал в основном исторические полотна, многие его работы выставлены в Национальной галерее в Праге.

В 16-летнем возрасте поступил в ученики Пражской академии художеств. Ещё занимаясь в ней под ближайшим руководством Хр. Рубена, он написал первую из своих картин, «Марий на развалинах Карфагена». После этого он путешествовал по Германии (некоторое время учившись в Мюнхене), проехал в Бельгию, учился в Антверпенской и в Брюссельской академиях художеств и исполнил большую картину, «Славонские переселенцы», приобретённую бельгийским королём. Образование завершил к 1850 году.

Вскоре после того ему была присуждена назначенная городским управлением Праги премия за картину «Гуситские делегаты во главе с Прокопом являются на базельский собор». Для следовавших за тем картин своих Чермак брал темы из чешской истории, главным образом из Гуситских войн, впоследствии же писал преимущественно жанры и если изображал исторические сюжеты, то придавал им всё более и более жанровый характер. Другими темами его творчества были быт нормандских рыбаков, пейзажи, а также достигавшие большой психологической глубины портреты. С 1858 года до конца жизни Чермака постоянным его местопребыванием был Париж, где с 1874 года он жил в доме, построенном по его собственному проекту.

Главные достоинства его произведений — умно расположенная, полная жизни и движения композиция, энергичное выражение героизма, меланхолии и душевного страдания, характерность выведенных на сцену лиц и сила красок, иногда приближающаяся к рубенсовской.

«Герцеговинская женщина, похищаемая башибузуками»,1867; Брюссельский музей


Народився принц ЄВГЕН Наполеон Ніколай (1 серпня 1865, Дроттнінгхольм - 17 серпня 1947, Стокгольм) - четвертий і молодший син шведського короля Оскара II і його дружини Софії. Один з провідних шведських пейзажистів кінця XIX - XX початку століття.

Принц Євген вивчав живопис в Упсалі у Вільгельма фон Гегерфельда, продовжив навчання в Парижі. Повернувшись до Швеції, присвятив себе виключно пейзажному живопису. Більшість робіт виконано в стилі, близькому до імпресіонізму. Відомий також як майстер монументального живопису. Він виконав фрески "Місто на воді" (1917-1922) в ратуші Стокгольма, "Біла ніч" (1899) і "Літо" (1904) в школі Норра в Стокгольмі, а також вівтар церкви в Кіруні.

У 1899 році він купив парк і палац Вальдемарсудде на острові Юргорден у Стокгольмі і в 1905 році побудував там за проектом архітектора Фердинанда Боберга свою заміську резиденцію в стилі модерн. Будинок і свою колекцію творів мистецтва принц заповів шведській державі. В даний час це музей, де знаходиться квартира принца і велика колекція шведської живопису XIX і XX століть, що включає 3000 картин і графічних творів самого принца Євгена.

Роботи принца Євгена виставлені в провідних художніх зібраннях Швеції. У 1945 році була заснована медаль принца Євгена, яка вручається за високі художні досягнення.

«Вид Вадстена з оточуючих ланів», 1920


Родился Ладислав ШАЛОУН (1 августа 1870, Прага — 18 октября 1946, Прага) — чешский скульптор. Народный художник Чехословакии (1946).

Учился рисованию и скульптуре в пражской школе Рейнера, а также в мастерских Томаша Сейдана и Богуслава Шнирха. Позднее он вступает в Союз художников Манеса, работает журнальным иллюстратором. С 1903 по 1906 год преподаёт в частной художественной школе. В 1906—1914 годы Л.Шалоун — учитель в пражской Художественно-промышленной школе. С 1912 он — член Чешской академии наук. В 1927 Шалоун назначается художественным советником города Праги.

Л. Шалоун является одним из крупнейших представителей символизма и чешского модерна в скульптуре. В 1896 году он выигрывает конкурс на оформление здания Городского музея в Праге, в 1901 году — конкурс на памятник Яну Гусу в чешской столице. Это его произведение является одним из известнейших и ценнейших; работа над памятником Гусу продолжалась до 1915 года. Л. Шалоун является создателем скульптурных портретов для многих выдающихся представителей чешской культуры, науки и политики. Был также автором книжных иллюстраций и титульных листов, работал над ювелирными украшениями и керамикой.

Ладислав Шалоун. Памятник Яну Гусу в Праге


Родился Ипполит Данилович МАЙКОВСКИЙ (1 августа 1885, Ромны Полтавской губ., ныне Сумская обл. – 2 февраля 1963, близ Льежа, Бельгия) – живописец из Украины.

Окончил Киевское художественное училище (1910) и живописное отделение Мосновского училища живописи, ваяния и зодчества, где учился у К. А. Коровина, Л. О. Пастернака и А. Е. Архипова. Работал художником в театрах Москвы и Киева. В 1915 попал в Турцию, оставался там в годы революции и Гражданской войны. В 1920 перебрался в Королевство сербов, хорватов и словенцев. Преподавал рисование в гимназиях.

Писал морские пейзажи и виды старых рыбацких поселков на Адриатическом побережье, реже – портреты и натюрморты. Провел персональные выставки в Сплите (1922, 1927, 1930, 1937), Сараеве (1930), Белграде (1934, 1936), Любляне (апрель и сентябрь 1935, 1940), Загребе (1935, 1939). Участвовал в групповых выставках, в том числе в Большой выставке русского искусства в Белграде (1930). В 1944–1951 жил в Австрии, затем переехал в Бельгию.


«Заход солнца на заливе»


Народився Олександр Михайлович ДУБОВИК (1 серпня 1931, Київ) – художник-живописець, монументаліст, графік. Почесний Академік Національної академії мистецтв України (2009).

Син відомого українського поета Михайла Тадейовича Дубовика, який був заарештований і розстріляний органами НКВС у 1941. Олександр у 1948-1950--му роках навчався у Київській художній школі (професор Г. Титов). У 1957 році закінчив Київський державний художній інститут (професори Г. Титов, М. Хмелько, С. Григор’єв). Член Національної спілки художників України від 1958. У 1959-1962-у Олександр Михайлович викладає у Київському художньо-прикладному училищі, а у 1962-1965-у навчається в аспірантурі в Академії мистецтв СРСР (професор С. Григор’єв).

У 1960-і відійшов від соцреалізму, почав свій шлях у мистецтві. Від 1967 роботи художника на 20 років перестали брати для участі у виставках. Зараз є одним з провідних митців України. Творчість Олександра Дубовика належить до абстракто-символічної течії, яка виробляє індивідуальний словник знаків, ієрогліфів, піктограм та ідеограм. Живописне обдаровання Олександр Дубовик поєднує з оригінальними інтелектуально-теоретичним дослідженнями. Видав понад 10 альбомів і книжок роздумів. У арт-рейтингу Асоціації арт-галерей України за 2000 рік визнаний кращим художником України.

Творчість митця вражає універсальністю. Він створює мозаїки, вітражі, килими, розписи, дизайн інтер’єрів та книжкову графіку. За останні роки О. Дубовик виконав розписи в каплиці у місті Берр-Лез-Альп поблизу Ніцци (Франція) та зробив великі вітражі Ново-Апостольської церкви у Києві.



1 августа 1984 года в Коктебеле состоялось торжественное открытие музея «Дом-музей Максимилиана Волошина».

В этом доме на берегу моря с 1910-х до своей смерти жил и работал художник и поэт, уроженец Киева Максимилин Волошин. Сюда в гости к Волошину приезжали поэты, писатели, деятели культуры — О. Мандельштам, А. Белый, М. Горький, В. Брюсов, А. Толстой, М. Булгаков, В.Вересаев, А. Грин, С. Эфрон, М. Цветаева, Н. Гумилёв, С. Парнок, И. Эренбург, М. Зощенко, К. Чуковский, Н. Чуковский, К. Петров-Водкин, Г. Нейгауз. До 1976 года в этом доме проживала вдова Максимилиана — М.С. Волошина, которая сохранила мемориальную обстановку комнат, библиотеку, архив.

Собрание музея насчитывает около 60 тысяч единиц хранения. В музее находятся прекрасные по цельности и сохранности интерьеры мемориальных комнат, библиотека Волошина, пятая часть которой содержит издания с автографами выдающихся деятелей культуры.

На втором этаже здания расположена мастерская Волошина: письменный стол, мольберт, полки с книгами. Стеллажи для рабочих инструментов, краски и кисточки. В глиняных вазах — сухие горные растения. В фондах музея насчитывается более 1500 графических и 150 живописных работ М.А. Волошина, а также - более 350 работ других авторов.

Адрес: Украина, АР Крым, пгт. Коктебель, ул. Морская, 43.

Дом-музей М.Волошина Интерьер Дома-музея


1 серпня 1987 року згідно з Наказом Міністерства культури України була відкрита Ізмаїльська картинна галерея як філія Одеського художнього музею. У 1994 році - реорганізована в самостійний державний музей.

Історія Ізмаїльської картинної галереї починається 1974 року з художнього відділу музею О. В. Суворова. Колекцію музею збирала і комплектувала більше 15 років ентузіаст музейної справи Емілія Миколаївна Євдокімова, в майбутньому — перший директор ІКГ і почесний громадянин міста. Основу колекції складають твори мистецтва з фондів Міністерства культури України, СХ України і СРСР, а також художні твори з приватних колекцій.

Фонд галереї налічує понад 5000 унікальних творів. Постійна експозиція складається з розділів: сучасне мистецтво України (живопис, графіка, скульптура); декоративно-ужиткове мистецтво України; іконопис та предмети культу XVII—XIX ст.; західноєвропейське мистецтво XVI—XIX ст.; мистецтво народів Сходу.

Щорічно музей відкриває більше 20 виставок з власних фондів, з інших музеїв, групові і персональні виставки сучасних митців України та зарубіжжя. Традиційними стали регіональні виставки «Краса, створена жінкою», «Благовіст», «Бесарабська палітра» (до Дня міста Ізмаїл); акція «Нічь у музеї» (з залученням українських і іноземніх майстрів); регіональний дитячий арт-проект «Новорічна феєрія» та міжнародний дитячий фестиваль «Дунай – ріка дружби» (за участю юних художників з європейських країн). В літературно-музичній гостинній «Вернісаж» проводяться зустрічі з відомими представниками культури та мистецтва, концерти, поетичні вечори, презентації.

У 1999 році за активну культурно-масову і науково-просвітницьку роботу, вагомий внесок у державну програму по духовному вихованню молоді і населення Одеська Облдержадміністрація надала Ізмаїльській картинній галереї статус Обласного Центру естетичного виховання.

Адреса галереї: Одеська обл., м. Измаїл, пр-т Суворова, 19.