1 июня -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

1 июня

Народився Мартен ван ГЕМСКЕРК, уроджений Мартен ван Вен (1 червня 1498, Гемскерк - 1 листопада 1574, Гарлем) - нідерландський художник 16 ст., прихильник маньєризму, відомий представник нідерландської мистецької течії «романізм». Робив релігійні та міфологічні композиції, був серед найкращих портретистів доби. Відомий графік.

Народився в маленькому місті на заході Нідерландів — Гемскерку, в селянській родині. Перший вчитель Мартена — Ян Лукаш, до якого хлопець просто втік з дому, пішки діставшись Делфта. У 1527 році Марте переходить учнем до Яна ван Скореля, і в даний час мистецтвознавці не завжди здатні визначити точну приналежність окремих полотен пензля Скореля або Гемскерка. Між 1532 і 1536 роками художник живе і працює в Римі, де його твори користуються великим успіхом. В Італії ван Гемскерк пише свої картини в стилі маньєризму.

« Св. Лука, який малює Богоматір», 1532

Після повернення до Нідерландів отримує численні замовлення від церкви як на вівтарний живопис, так і створення вітражів і настінних гобеленів. Був одним з провідних членів гільдії Святого Луки. Від 1550 року і до самої своєї смерті в 1574 році Мартен ван Гемскерк служить церковним старостою в церкві Святого Бавона в Гарлемі. Крім інших робіт, ван Гемскерк відомий своєю серією полотен «Сім чудес світу». У місті Гемскерк біля Реформатської церкви 16 століття городяни створили монумент на честь земляка - відомого художника Мартена з Гемскерка.

«Автопортрет» «Пристрасті Христові»


Родился Василий Дмитриевич ПОЛЕНОВ (1 июня 1844, Санкт-Петербург – 18 июля 1927, усадьба Борок, Тульская область) – русский художник-передвижник, мастер исторической, пейзажной и жанровой живописи, педагог. Народный художник РСФСР (1926).

Родился в культурной дворянской семье. Учился на физико-математическом и юридическом факультетах Петербургского университета, а также в Академии художеств. Был отмечен малой и большой золотыми медалями. В 1872 году в качестве пенсионера академии посетил Вену, Мюнхен, Венецию, Флоренцию и Неаполь, длительное время жил в Париже и написал там картину «Арест графини д’Этремон», за которую в 1876 году был принят в академики.

В 1877 Поленов поселился в Москве. В 1882–1895 годах преподавал в Московском училище живописи, ваяния и зодчества, где в числе его учеников были И. И. Левитан, К. А. Коровин, И. С. Остроухов, А. Е. Архипов, А. Я. Головин. В 1878 году на VI передвижной выставке Поленов показал свою самую известную картину «Московский дворик», написанную с натуры в арбатском переулке. С 1879 года состоял членом Товарищества передвижных художественных выставок.

«Заросший пруд», 1879. Государственная Третьяковская галерея, Москва

В 1881–1882 художник путешествовал по Ближнему Востоку, посетив Константинополь, Палестину, Сирию и Египет. Библейские места вдохновили его на создание масштабного полотна «Христос и грешница», которое Поленов представил публике в 1887 на XV выставке передвижников. В 1888 он пишет картину «На Тивериадском (Генисаретском) озере». После второй поездки на Ближний Восток в 1899 году художник создал грандиозный евангельский цикл «Из жизни Христа», ставший событием в мире живописи.

«Христос и грешница» ("Кто без греха?"), 1888

В 1890 Поленов приобрел небольшое имение в Тульской губернии, на высоком берегу над Окой. Сейчас там находится Государственный мемориальный историко-художественный и природный музей-заповедник В. Д. Поленова. В 1924 в Государственной Третьяковской галерее прошла первая персональная выставка художника, посвященная его 80-летию.

В. Д. Поленов. Портрет работы И. Репина, 1877 «Московский дворик», 1878. Государственная Третьяковская галерея, Москва


Народився Владислав СЛЕВІНСЬКИЙ (1 червня 1856, Бялинін (нині - в гміні Нова-Суха, Сохачевський повіт, Мазовецьке воєводство, Польща) - 27 березня 1918, Париж) - польський художник.

У 1888 році перебрався з Польщі разом з Тадеушем Маковським до Франції. Належав до Понт-Авенської школи і колу Поля Гогена. З 1888 по 1890 рік навчався в паризькій Академії Колароссі. Від 1905 по 1910 рік жив у Кракові, Львові, Варшаві, де відкривав приватні Школи живопису. З 1908 по 1910 рік був професором варшавської Академії образотворчих мистецтв.

Автопортрет, 1894 «Спляча дівчина з котом»


Родился Хайнрих НАУЭН (1 июня 1880, Крефельд — 26 ноября 1940, Калькар) — немецкий художник, яркий представитель рейнского экспрессионизма; творчество которого включает живописные полотна, акварели, рисунки, печатную графику, монументальную живопись, мозаику и прикладное художественное ремесло.

Родился в семье пекаря. В 1898 поступил в дюссельдорфскую Академию искусств. В 1899 брал частные уроке в Мюнхене, в 1900—1902 продолжил образование в штутгартской Академии. После этого присоединился к членам бельгийской художественной Латемской школы, группировавшейся вокруг скульптора Жоржа Минне в фламандском городке Синт-Мартенс-Латем. В апреле 1905 года, после своей свадьбы с художницей Марией Малаховской, он с женой приехал в Париж, где в течение длительного времени изучал живопись импрессионистов и зарождающийся фовизм.

В начале 1906 года переехал в Берлин, стал членом движения Берлинский сецессион, близко сошёлся с Эмилем Нольде, вёл дискуссии с Максом Бекманом о новом искусстве. Весну и лето обычно проводил на родине, в Рейнланде. В 1911 году окончательно покинул Берлин и вернулся на нижний Рейн, поселился в замке Дилборн, вблизи Брюггена. Первая персональная выставка состоялась в 1914 году в Дюссельдорфе. С началом Первой мировой войны был мобилизован и солдатом отправлен на фронт, где отравлен во время газовой атаки. В 1921—1937 — профессор в Художественной академии Дюссельдорфа. После прихода в Германии к власти национал-социалистов подвергся преследованиям.

Автопортрет «Оплакивание Христа», 1913


Родился Ви́таутас ЮРКУНАС (1 июня 1910, деревня Виндекяй (ныне Ширвинтский район, Вильнюсский уезд, Литва) — 5 октября 1993, Вильнюс) — литовский график. Народный художник СССР (1963).

В 1929—1935 годах Юрку́нас учился в Каунасской художественной школе у М. В. Добужинского. Начиная с 1945 года, работал в Государственном художественном институте Литовской ССР. В 1960 году получил звание «профессор».

Занимался линогравюрой (важнейшие циклы — «Зверства фашистских оккупантов» (1945—1946), «Буду дояркой!» (1960). Также занимался книжной иллюстрацией. Среди иллюстрированных им книг — произведения Дионизаса Пошки, Кристионаса Донелайтиса, Юлии Жемайте, Теофилиса Тильвитиса, Мотеюса Валанчюса («Юзе из Паланги»), Антанаса Баранаускаса (поэма «Аникщяйский бор»), Эрнеста Хемингуэя (повесть «Старик и море»).

«Буду дояркой». Линогравюра. 1960


Народився Павло Петрович МІРОШНИЧЕНКО (1 червня 1920, м. Біловодськ Луганської області - 2006) - севастопольський живописець і графік, заслужений художник України (1996).

Учасник Другої світової війни, нагороджений орденами і медалями. У 1951 році закінчив Кримське художнє училище ім. М. С. Самокиша (педагоги - С.Владіміров, М.Щеглов, М.Крошицькій, В.Бернадський, Ф.Захаров). Від 1952 р - учасник міських, обласних, республіканських, всесоюзних і зарубіжних виставок. З 1965 року - член НСХУ.

Працював переважно в жанрах пейзажу та натюрморту. Роботи знаходяться в Севастопольському художньому музеї ім. М.П.Крошицького, інших музейних і приватних колекціях України, Росії, Франції, Німеччини, Японії, США, Польщі та Чехії. П'ять морських пейзажів пензля Павла Мірошниченка були придбані для Музею російського мистецтва в Японії.

«Весна на південному узбережжі», 1979


Родился Стаси́с А́льгирдо КРАСАУСКАС (1 июня 1929, Каунас – 10 февраля 1977, Москва) – литовский советский график. Лауреат Государственной премии СССР (1976). Народный художник Литовской ССР (1977).

В 1952 окончил в Вильнюсе Институт физкультуры, был неоднократным чемпионом Литвы по плаванию. В 1952–1958 учился в Вильнюсском художественном институте, с 1961 преподавал там же.

С. А. Красаускас работал в различных техниках (ксилография, литография, линогравюра, офорт). Его станковые гравюры и иллюстрации к литературным произведениям лаконичны и экспрессивны. Линогравюра Красаускаса «Юность» стала эмблемой популярного литературного журнала «Юность». Художник иллюстрировал поэмы своего близкого друга Роберта Рождественского, а также Шекспира, Маяковского, Межелайтиса, Марцинкявичюса и других авторов. Умер от рака гортани в Москве в онкологическом институте им. Герцена.

«Юность», 1961


Народився Віктор Іванович КОВТУН (1 червня 1958, село Мезин на Чернігівщині) - харківський живописець, народний художник України (2002). Лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка (2010) за цикл живописних робіт «Мій край - Слобожанщина».

Виріс у старовинному селі Мезин на Чернігівщині в селянській родині. У 1973-1977 рр.. навчався в Харківському художньому училищі у відомого українського художника та графіка В.І. Лапіна. У 1984 році закінчив відділення монументально-декоративного розпису Харківського художньо-промислового інституту, де навчався у заслужених діячів мистецтв України, професорів Є.П. Єгорова і Л.І. Чернова, народних художників України, професорів А.М. Константинопольського і А.А. Хмельницького. З 1985 року - професор кафедри рисунка Харківського художньо-промислового інституту. У 1995 році був удостоєний звання заслуженого художника України. З 1988 року - член Спілки художників України. Секретар по регіонах Національної спілки художників України. З 1997 є президентом Міжнародного благодійного фонду ім. І. Рєпіна.

Від харківської художньої школи Віктор Ковтун успадкував кращі живописні традиції, а разом з тим - декоративні тенденції, властиві майстрам народного розпису, їх колірне бачення, орнаментально-умовне перетворення навколишнього світу. Пейзаж в поєднанні з жанром розкривають основну думку художника: Україна - квітуча земля. Старовинне поліське село Мезин, таємничий світ давніх звичаїв, обрядів, пісень надає особливу чарівність картинам художника. Віктор Ковтун у своєму мистецтві часто звертається до теми селянської праці та побуту: зображує сільську роботу і дозвілля, мальовничі інтер'єри сільського житла. Працює він також і в жанрі пейзажу, в тому числі - міського. Окреме місце у творчості В. Ковтуна займає графіка.

«Пам’яті батька. Іще удвох, ще разом», 2008


Азербайджанський Музей Килима було засновано 1 червня 1967 року і він став першим в світі спеціалізованим музеєм зі збирання, збереження і вивчення килимів. Його перша експозиція була відкрита в 1972 році в Джума-мечеті на території стародавньої фортеці міста Баку - Ічерішахар. Музей є скарбницею азербайджанської національної культури, демонструючи килим в тісному взаємозв'язку з іншими видами традиційного мистецтва Азербайджану. Його колекція нараховує близько 14 000 килимів, вишивки, одягу, мідночеканних виробів, предметів ювелірного мистецтва, сучасних робіт зі скла, дерева, повсті.

У 2008 році почалося будівництво сучасної будівлі Музею Килима, і в серпні 2014 відкрилася його нова експозиція. Нова будівля музею побудована у вигляді згорнутого килима. Архітекторами є Франс Янс і Вальтер Марі.

Колекції музею багаторазово демонструвалися в більш ніж в 50 країнах світу, серед яких країни Європи - Великобританія, Португалія, Голландія, Іспанія, Італія, Франція; країни Азії - Індія, Іран, Ізраїль, Туреччина; країни колишнього СРСР, а також Куба, США і багато інших.

Будівля Музею килима Килим «Геріс». XVIII століття


1 червня 1978 року в Національній галереї мистецтва у Вашингтоні президентом США Джиммі Картером було відкрито Східну будівлю галереї (архітектор Іо Мін Пей).

У новому приміщенні розташувалися колекції сучасних картин (з кінця XIX століття), малюнків, скульптур і естампів, а також офіси, навчальні та дослідницькі центри. Дизайн будівлі в 1981 році був відзначений почесною нагородою Американського інституту архітекторів.

Східна будівля галереї Із зібрання галереї: Клод Моне
«Дама з парасолькою», 1875