1 апреля -Музей українського живопису

1 апреля

Пьетро ФАЧЧИНИ (1562, Болонья — 1 апреля 1602) — итальянский художник эпохи перехода от маньеризма к барокко.

Согласно историку болонской школы живописи Карло Мальвазии, Пьетро Фаччини был учеником живописцев Лодовико и Аннибале Карраччи. Художественный «линейный» римский стиль он унаследовал от своих учителей, в то же время живопись П. Фаччини испытала влияние таких мастеров, как Тинторетто, Якопо Бассано, Антонио Корреджо и Федерико Бароччи. Документально подтверждено происхождение порядка двух десятков полотен художника.

«Возвращение блудного сына»


Родился Соломон ГЕССНЕР (1 апреля 1730, Цюрих — 2 марта 1788, там же) — швейцарский поэт, художник и график. Один из крупнейших мастеров европейского рококо.

Автор знаменитых в своё время идиллий, сделавших Гесснера одним из известнейших европейских писателей XVIII века. В несколько абстрактной манере он изображает «жизнь пастухов и пастушек», этих «детей природы». Карамзин, весьма ценивший Гесснера, даёт ему меткую характеристику: Гесснер в восторге пел «невинность, простоту, пастушеские нравы и нежные сердца свирелью восхищал».

Гесснер был также выдающимся художником, гравёром, с успехом иллюстрировавшим собственные литературные произведения. К его занятиям изобразительным искусством относятся «Письма о пейзажной живописи», 1772.

Портрет кисти Антона Граффа «Ущелье с водопадом и три женщины», 1777


Родился Луи-Шарль-Огюст КУДЕР (1 апреля 1790, Париж - 21 июля 1873, там же) — французский художник. Академик. Представитель неоклассицизма и романтизма.

Ученик Жана-Батиста Реньо и Жака-Луи Давида. С 1839 года — член Французской академии изящных искусств. Офицер Ордена Почётного легиона. Последователь стиля романтизм, писавший на исторические и мифологические сюжеты. Автор труда «Рассуждения о нравственных задачах изящных искусств» (1867).

«Смерть художника Мазаччо»


Народився Платон Тимофійович БОРИСПОЛЕЦЬ (1 квітня 1805, Гоголів Остерського повіту Чернігівської губернії — 30 червня 1880, Санкт-Петербург) — художник зі старого козацького роду. Співученик і товариш Тараса Шевченка. Працював у багатьох жанрах - пейзажист, жанрист, портретист, також писав картини на біблійні та історичні сюжети і ікони. Почесний общнік ІАМ.

Отримав військову освіту в Санкт-Петербурзі в 2-му кадетському корпусі. Був випущений офіцером артилерії в 1823 році. При артилерійській технічній школі обладнав майстерню для занять кресленням, де власноруч робив малюнки зброї. Залишаючись на військовій службі, він відвідував класи академії мистецтв, вивчаючи малювання і живопис. Був у дружніх стосунках з Т. Шевченком. Дуже скоро Борисполець отримав свої перші нагороди за малюнки з натури - малу і велику срібні медалі, і за живопис - другу золоту медаль (1836 рік). Після виходу у відставку з військової служби в 1839 році Борисполець цілком присвятив себе живопису. У 1843–1856 жив за кордоном - у Франції та Італії. У 1847 р. пише картину «Проповідь Андрія Первозванного на березі Дніпра», яка і нині зберігається в Андріївській церкві. Утративши 1852 року зір, повернувся до Росії.

«Фрегат "Аврора" під час бурі». 1838 «Проповідь Андрія Первозванного на березі Дніпра (Проповідь Андрія Первозванного скіфам)», 1847


Родился Альберт АНКЕР (1 апреля 1831, Инс, кантон Берн — 16 июля 1910, там же) — швейцарский художник и график конца XIX — начала XX века.

Сын ветеринарного врача. В 1845—1848 гг. брал частные уроки живописи в Невшателе у Луи Валлингера. В 1851 году после окончания гимназии в Берне, стал изучать теологию. В 1853 году оставил учебу и занялся живописью. В 1855—1860 обучался в парижской Национальной высшей школе изящных искусств. В 1859—1885 гг. выставлял свои работы на Парижских салонах. В 1866—1882 гг. зарабатывал на жизнь, работая художником-декоратором по керамике.

Альберт Анкер — автор большого количества жанровых полотен, посвященных жизни швейцарцев, портретов. На многих из них изображал детей, в том числе — шестерых собственных. В 1901 году в результате инсульта, у художника парализовало правую руку. С этого времени Анкер занимался лишь акварельными рисунками.

«Автопортрет», 1891 «Сельский писарь»


Родился Илларион Михайлович ПРЯНИШНИКОВ (1 апреля 1840, Калужская обл. – 24 марта 1894, Москва) – русский художник и педагог, мастер жанровой живописи, действительный член Петербургской Академии художеств (с 1893), один из основателей Товарищества передвижников.

Будущий художник родился в купеческой семье. В 1856–1866 годах учился в Московском училище живописи, ваяния и зодчества (МУЖВЗ) у С. К. Зарянко. Как живописец испытал также сильное влияние В. Г. Перова. Создал масштабные произведения из народной жизни. В 1870 году Прянишников был удостоен звания художника 1-й степени.

Был членом-учредителем Товарищества передвижных художественных выставок, а начиная со второй выставки – бессменным членом правления Товарищества. Жил и работал в Москве, однако ездил на Русский Север для зарисовок с натуры. Принимал участие в работе над росписями храма Христа Спасителя в Москве. С 1873 года Илларион Прянишников практически до конца жизни преподавал в Московском училище живописи, ваяния и зодчества.

Портрет работы В.Е. Маковского «В 1812 году», 1874. Государственная Третьяковская галерея, Москва


Родился Антон Стефанов МИТОВ (1 апреля 1862, Стара-Загора, Османская империя - 20 августа 1930, София) — болгарский художник, искусствовед, критик, историк искусства, педагог, профессор, общественный деятель, член-корреспондент Болгарской АН (1918). Один из выдающихся представителей реализма в живописи Болгарии.

В 1881–1885 обучался в Академии изящных искусств Флоренции под руководством Джузеппе Чаранфи (1838-1902). Вернувшись на родину, занимался публицистикой, был преподавателем средних школ в городах Стара-Загора, Пловдив, Варна и София. Антон Митов был профессором истории искусств, перспективы и методики рисования, а также директором Художественной академии в Софии (1912-1918 и 1924-1927), одним из основателей которой он был (1896).

Автор многих реалистических жанровых картин, таких как, «Продавец лимонада на старо-загорском базаре», «Группа крестьян с ярмарки», «Еврей на софийской ярмарке», а также портретов (Портрет Ивана Мырквички), пейзажей, в т.ч. первых морских пейзажей в болгарской живописи – «Варненский порт», «Варненский берег», «Варненское море».

«Автопортрет» «Овощной рынок в Софии (Гончарный рынок)», 1917 г.


Родился Ю́зеф БАЛЗУКЕВИЧ (1 апреля 1867, Вильна — 11 февраля 1915, там же) — польско-литовский художник.

Родился в семье виленского резчика самоучки Винценты Балзукевича, старший брат скульптора Болеслава Балзукевича и художницы Люции Балзукевич. Учился в виленской Рисовальной школе И. П. Трутнева. В 1887—1893 продолжил обучение в петербургской Академии художеств под руководством профессора Б. П. Виллевальде. Успехи отмечены несколькими медалями, в том числе большой серебряной медалью 1893. Три года работал учителем рисования в Череповце и на Украине.

С 1897 жил в Вильне. Учредил вечернюю студию рисования. Один из основателей Виленского художественного общества и участник организованных обществом ежегодных весенних выставок. Автор реалистически исполненных сцен жизни и быта литовских крестьян, видов Вильны, портретов, интерьеров виленских костёлов, религиозных композиций. Виды Вильны писал маслом и акварелью. Кроме того, рисовал пером и пастелью, занимался реставрацией картин. Академическую сухость произведений Юзефа Балзукевича смягчают черты импрессионизма.

«Часовня Трех Королей», 1902


1 квітня 1885 року була заборонена для показу картина Иллі Рєпіна «Іван Грозний і його син Іван. 16 листопада 1581 року», яка стала першою картиною, що зазнала цензури в Російській Імперії.

Картина дуже не сподобалась імператору Олександру III та його оточенню. «Художник впав у шарж і недозволений несмак, запропонувавши, замість Царського вигляду, якусь мавпоподібну фізіономію», - казали обурені критики. Відомому колекціонеру і меценату П. М. Третьякову, який придбав цю картину, наказувалося «не допускати для виставок і взагалі не дозволяти розповсюдження її в публіці будь-якими іншими способами». Заборона була знята за три місяці.

Ілля Рєпін. «Іван Грозний і його син Іван. 16 листопада 1581 року».
Державна Третьяковська галерея, Москва


Народилася Одарка Олексіївна КИСЕЛИЦЯ (1 квітня 1912, с. Берегомет Вижницького повіту на Буковині —19 січня 1999, Чернівці) — український живописець, майстер пейзажу і портретист. Заслужений художник України (1997). Одна з найталановитіших художниць у буковинському мистецтві ХХ ст.

Батько дівчинки працював директором сільської школи. Враження від спілкування з мальовничою карпатською природою та народним мистецтвом втілилися згодом у її самобутні живописні полотна. Студіювала малярство у майстернях художника-аматора Рацького та відомого буковинського маляра Пантелеймона Видинівського в Чернівцях. У 1930 році Одарка вступила до Празької академії мистецтв, яку успішно закінчила 1939 року. В академії вона навчалася у майстерні відомого чеського портретиста Вратіслава Нехлеби. З 1949 року художниця жила і працювала в Чернівцях. У 1954 році художниця вступила до Чернівецького відділення Спілки художників СРСР.

Свої мистецькі уподобання втілювала у портретах, натюрмортах та краєвидах. Стилістична манера Одарки Киселиці увібрала у себе досягнення європейського мистецтва ХХ століття у поєднанні з народними традиціями. Головною особливістю та найвищим досягненням художниці є розкриття багатства кольору з акцентуванням на його декоративних властивостях. Визнання прийшло до Одарки Киселиці тільки наприкінці життя. У 1988 році відбулася її перша персональна виставка в Чернівцях.



Народився Григорій Васильович БОНЯ (1 квітня 1918 року, м. Градизьк Полтавської області – 26 червня 1989, Київ) - український живописець і графік. Заслужений художник України (1978).

З 1936 по 1939 рік навчався в Харківському художньому училищі у С. Ф. Бесєдіна. У 1939 році вступив до Київського художнього інституту, але навчання перервала війна. У 1950 році Григорій Васильович закінчує КХІ (педагоги - О. Шовкуненко, В. Костецький, М. Шаронов, Т. Яблонська).

Самостійну творчість розпочав серією картин «Степи України» (1949), написав цикл індустріальних пейзажів. Згодом брав участь у створенні картону для вітража при вході до павільйону «Українська РСР» на ВДНГ у Москві (1954). З 1949 року - учасник обласних, республіканських і всесоюзних художніх виставок. Персональні виставки відбулися в Києві в 1980 році і в Красноярську в 1981 році.

Працював в галузі станкового, монументального живопису та графіки. Автор тематичних картин, пейзажів і портретів. Полотна Г.В. Боні найчастіше виконані в символічному плані, позначені широкою, пастозною манерою письма, яскраві за колоритом.

« Сонячний день. Андріївська церква».1988


Народився Олексій Євдокимович СИДОРОВ (1 квітня 1924, с. Великі Меми Верхнєуслонського району в Татарії — 2001, Вінниця) — вінницький живописець. Заслужений художник України.

Учасник 2-ї Світової війни. У 1949 р. закінчив Бакінське художнє училище, а у 1955 – Київський державний художній інститут за спеціальністю «станковий живопис». Педагоги: професор О. Шовкуненко, В. Пузирков, І.Рєзник, М.Шаронов, С.Єржиковський, М.Іванов. По закінченні інституту отримав розподіл до Вінниці. Член Національної спілки художників України з 1963 р. Автор тематичних картин і пейзажів. Учасник обласних, республіканських (з 1960), всесоюзних і міжнародних виставок. Персональні виставки у Вінниці (з 1957 p., у 1998 - ювілейна, в художньому музеї), Одесі, Києві, Москві. 11 років Олексій Сидоров очолював Вінницьку організацію СХУ. Завдяки його організаційному хисту і авторитету в місті було зведено Будинок художника.

Меморіальна дошка художнику у Вінниці «Самодіяльність», 1970


Народився Олександр Васильович МАРТИНЕЦЬ (1 квітня 1932, Харків - 24 червня 2008, там само) - український графік. Заслужений діяч мистецтв України (1992).

Закінчив Харківську дитячу художню школу ім. І.Ю. Рєпіна (1947-1950) і Харківський державний художній інститут (1961). Педагоги з фаху - Г. Акішина, Л. Чернов. Учасник виставок різного рівня від 1962 року. Член Спілки художників з 1966 року, голова секції графіки Харківського відділення СХУ. З 1962 викладав у Харківському художньо-промисловому інституті, професор від 1992.

«Боротьба», офорт (1972)


Родился Дэн ФЛАВИН (1 апреля 1933, Нью-Йорк - 29 ноября 1996, Риверхед, Нью-Йорк) — американский художник-минималист, известен скульптурными объектами и инсталляциями, созданными из флуоресцентных ламп.

В Колумбийском университете изучал живопись и рисунок. Впервые Флавин придумал использовать электрический свет как художественную форму в 1961. Его первая персональная выставка также прошла в 1961 в Judson Gallery в Нью-Йорке. «Diagonal of Personal Ecstasy (Диагональ от 25 мая 1963)», завершенная в 1963, стала первой зрелой работой Флавина. В своих последующих работах художник использовал свет и цветные рефлексы, создавая различные формы, включая «угловые произведения», «барьеры» и «коридоры». Большинство работ Флавина были без названия, часто при этом посвящены друзьям, художникам, критикам: наиболее известные произведения включают «Монументы В. Татлину», над которыми он работал в период между 1964 и 1990.



Народився Євген Якович ГОРДІЄЦЬ (1 квітня 1952, Макіївка Донецької обл.) - український живописець-сюрреаліст. Заслужений художник України (1986).

Навчався в Республіканській художній школі ім. Т. Г. Шевченка. У 1977 році закінчив Київський державний художній інститут, де його наставником був чудовий художник Олександр Лопухов. Учасник республіканських та всесоюзних мистецьких виставок від 1977. З 1979 року - член Спілки художників СРСР. У 1982 році Євген Гордієць закінчив аспірантуру Академії мистецтв (Москва, Росія).

Роботи художника отримали широке визнання і знаходяться в музейних та приватних колекціях по всьому світу. Персональні виставки – у Парижі (1989), Нью-Йорку (1995), Скотсдейлі, Нантакеті (обидві – США, 2001). Працює у жанрах станкової картини, пейзажу, натюрморту. Тяжіє до символічного узагальнення зовні простих сюжетів. Чіткість і рівновага композиційної побудови, живописна манера перегукуються з доробком майстрів Відродження. Від 1991 року живе в США.

«Сьогодні для мене життя і живопис - це одне ціле, - каже художник. - У моєму мистецтві море, небо, жінка є суб'єктами важливості. У своїх роботах я часто використовую каміння і воду - це символи вічності... Природа - це нескінченне джерело натхнення. Я люблю скульптуру і намагаюся об'єднати це в живопису з жінкою - символом любові і материнства. У житті є речі, які тривають вічно... ».



Народився Василь Олександрович ТЕВЯШОВ (1 квітня 1958, м. Сніжне Донецької обл.) – дніпровський живописець.

Закінчив Ленінградський інститут живопису, скульптури та архітектури ім. І. Рєпіна AM СРСР (1987). Педагоги з фаху - Ю. Непринцев, А. Романичев, 0. Єремєєв. Був відзначений бронзовою медаллю Академії мистецтв СРСР «За кращу дипломну роботу» (картина «В дорозі»).

Працює в галузі станкового живопису. З 1986 року почав брати участь у республіканських та всесоюзних виставках. З 1990 року став членом Національної спілки художників України. Крім творчої роботи займається педагогічною діяльністю – старший викладач кафедри образотворчого мистецтва і дизайну ДНУ. Основні твори: «Вечір» (1988), «Венера і Марс» (1989), «Палітра» (1996), «Венеція» (2000), «Місія» (2001), «Молитва» (2003), «Веселка» (2006). Член НСХУ (1990).

«Дерева на березі», 2010. Зібрання Музею українського живопису, м.Дніпро


Розпочав свою діяльність Чернівецький художній музей - 1 квітня 1988 року було видано наказ №1. Цей день вважається днем народження музею.

Спочатку музей розмістився в недіючому Святодухівському соборі, а з 1991 року знаходиться в будинку, спорудженому в 1901-1910 рр. в стилі віденського модерну для Буковинського ощадного банку (арх. Г.Гесснер).

Чернівецький художній музей був створений на базі художнього відділу обласного краєзнавчого музею. Предмети із фондів цієї установи склали основу колекції новоствореного закладу. Зібрання Чернівецького художнього музею налічує близько 12 тисяч експонатів основного та науково-допоміжного фондів. Його основу становить мистецтво Буковини XVII-XX століть - ікони, народні килими, писанки, різьблення по дереву. Образотворча збірка музею представлена в експозиції роботами буковинських та українських художників, а також художників буковинської діаспори. За час існування музею було організовано кількасот виставок.

Адреса музею: м Чернівці, Центральна пл., 10.



1 квітня 2011 року на полотно Поля Гогена «Дві таїтянки» було скоєно напад в Національній галереї у Вашингтоні. Одна з відвідувачок раптово накинулася на «Двох таїтянок» з диким криком: «Це зло!» - і почала молотити кулаками по пластиковому захисному екрану. Її вдалося швидко зупинити і доставити в поліцію. Картина, як з'ясувалося, не постраждала.

«Дві таїтянки» були написані Гогеном у 1899 році і належать до його 2-го «таїтянського періоду». Картина зберігається в колекції нью-йоркського музею Метрополітен, а до Вашингтона її разом з ще сотнею творів митця привозили на масштабну виставку «Гоген: Творець міфу».

Поль Гоген. «Дві таїтянки», 1899. Полотно, олія. 94 x 72,4 см. Метрополітен музей, Нью-Йорк