1 марта
Народився Сандро (Алессандро) БОТТІЧЕЛЛІ (1 березня 1445, Флоренція - 17 травня 1510, там само) - великий італійський живописець епохи Відродження, представник флорентійської школи живопису. Гострота бачення і тонка поетичність — два крила творчості Боттічеллі. Він глибоко зазирнув у духовний світ людини і, зіставивши його з дійсністю, визнав сум та біль природними людськими почуттями та відтворив їх у своїх полотнах.
Народився в сім'ї дубильника Маріано ді Джованні Філіпепі - прізвисько «Боттічеллі» (бочонок) перейшло до нього від старшого брата Джованні, який був товстуном. Два роки Сандро був учнем золотих справ майстра, а з 1462 року почав вчитися живопису - спочатку у Фра Філіппо Ліппі, потім у Андреа Верроккьо. Перші роботи художника - кілька зображень Мадонн.
1470 року Боттічеллі відкриває власну майстерню, створює такі яскраві роботи як «Святий Себастьян», «Поклоніння волхвів», де крім представників правлячого сімейства Медічі зобразив і самого себе. В цей час Боттічеллі стає відомим і як портретист.
У 1472 році він записався в гільдію Святого Луки (об'єднання художників). Це дає йому можливість на законних підставах вести життя незалежного художника, відкрити майстерню і оточити себе помічниками.
 |
| «Мадонна з немовлям і Ангелами», 1478. Державний музей, Берлін |
Слава Боттічеллі поширюється за межі Флоренції. У 1481 році папа Сікст IV викликав художника в Рим, де на чолі інших майстрів він розписує фресками Сікстинську капелу.
У ці роки у живописця склався тісний контакт з членами сім'ї Медічі, визнаними правителями Флоренції, і чимало з найбільш відомих творів художника написані ним на замовлення членів цієї родини або їх оточення. Лоренцо Чудовий - найбільший меценат свого часу - перетворив свій двір на центр художньої культури Відродження.
 |
| «Весна», 1482. Галерея Уффіці, Флоренція |
 |
| «Оплакування Христа», близько 1490. Стара пінакотека, Мюнхен |
Після 1490 року під впливом проповідей домініканського ченця Савонароли стиль художника стає аскетичним, гама фарб тепер стримана, з переважанням темних тонів. Страта Саванароли в 1498 році глибоко вразила Боттічеллі. Відображенням цих переживань художника стала картина «Містичне Різдво».
 |
| «Містичне Різдво», 1501. Національная галерея, Лондон |
Наприкінці життя Боттічеллі відійшов від роботи і збіднів так, що міг би померти з голоду, якби не допомога заможних шанувальників його таланту.
Вже на початку 16 століття слава Боттічеллі серед сучасників зблякла і він не мав популярності, незважаючи на його великі досягнення. Після смерті Боттічеллі його швидко забули майже на 300 років.
 |
 |
| «Автопортрет» | «Народження Венери». Галерея Уффіці, Флоренція |
Народився Франческо УБЕРТІНО, відомий також як Баккьякка (1 березня 1495, Флоренція - 5 жовтня 1557, Флоренція) - італійський художник епохи Відродження, роботи якого характерні для маньєризму в стилі флорентійської школи.
Ймовірно, учень Перуджино. Розвивався надалі під впливом Андреа дель Сарто. Працював у Флоренції і деякий час в Римі. У 1540 році став художником при дворі герцога Козімо I і герцогині Елеонори Толедської.
 |
 |
| «Портрет дівчини з котом», 1525 | «Роздача манни» |
Родился ИТО ДЗЯКУТЮ (1 марта 1716, Киото — 27 октября 1800, Мампуку-дзи, храм близ Киото) — японский художник периода Эдо. Автор многочисленных работ в традиционных техниках. Часто обращался к изображению животных, цветов и птиц, наделяя их экзотической выразительностью.
Сын бакалейщика. После смерти отца, с 1739 по 1755, содержал его магазин. Испытал сильное влияние дзэн-буддизма. Пользовался известностью, исполнял заказы на ширмы и храмовые картины во многих известных местах Японии. Несмотря на коммерческий успех, вёл образ жизни интеллектуала, дружил со многими культурными и религиозными деятелями эпохи.
 |
 |
| «Петух» |
Крещен Дирк ван дер АА, также известный под именем Теодорус ван дер Ха (1 марта 1731, Гаага — 23 февраля 1809, там же) — нидерладский художник, график-орнаменталист, представитель рококо.
Вся жизнь и творчество Дирка ван дер Аа связаны с Гаагой. В молодости художник совершил несколько поездок в Париж. В середине 1750-х годов учился мастерству живописи у малоизвестных художников Иоганна Хейнриха Келлера и Геррита Меса. Стал известен с 1755 г., благодаря своим живописным декорационным аллегориям и работам, выполненным в технике однотонной гризайли.
 |
Народився Ніколаос ГІЗІС (1 березня 1842, Склавохоріо, острів Тінос - 4 січня 1901, Мюнхен) - один з найбільш відомих грецьких художників і графіків XIX століття.
Ніколаос Гізіс народився в сім'ї столяра. Спочатку навчався в Політехнейоне в Афінах. У 1865 році Гізіс отримав монастирську стипендію і поїхав до Мюнхена вчитися в Академії витончених мистецтв, що вважалася в другій половині XIX століття однією з кращих в Європі. У 1872 році художник повернувся до Греції, жив в Афінах, де його приймали як визнаного майстра. Але незабаром Гізіс знову повернувся в Мюнхен, де з 1882 року і до своєї смерті викладав в Академії (від 1888 року - професор).
Гізіс писав пейзажі, натюрморти, портрети, плакати, створював книжкові ілюстрації та карикатури, писав картини на міфологічну, історичну, релігійну і алегоричну тематику.
 |
 |
| «Таємна школа», 1885 |
Народився Луї-Огюст ЛЕВЕК (1 березня, 1866, Нівель, Валлонський Брабант, Бельгія —22 лютого, 1921, Сен-Жосс-тен-Ноде, Бельгія) — бельгійський художник символіст, поет, скульптор і теоретик мистецтва.
Народився в провінції. Художню освіту здобув у Королівській (державній) академії в Брюсселі, керівник Жан-Франсуа Порталс. Наприкінці 19 ст. Огюст Левек мав значий вплив на відомого художника-символіста Жана Дельвіля. Працював також як скульптор.
 |
 |
| «Німфа». 1866. Сад Тюїльрі, Париж | «Сакральна музика», 1889 |
Родился барон Эмиль Оскарович ВИЗЕЛЬ (1 марта 1866, Санкт-Петербург — 2 мая 1943, Ленинград) — художник, хранитель музея и действительный член Императорской Академии художеств, организатор международных художественных выставок, член совета Эрмитажа и Русского музея, эксперт по русской и западной живописи.
Происходил из немецко-австрийского рода Визель. Окончил физико-математический факультет Петербургского университета. Интерес к рисованию и живописи побудил его одновременно посещать вечерние занятия в школе Общества поощрения художников, после чего он поступил в Академию художеств. Затем Визель продолжил своё образование в Мюнхене, в мастерской Александра фон Вагнера, и в Париже, в мастерской Фернана Кормона. В Париже также обучался в Академии Коларосси. Участвовал в Парижских салонах (1894, 1901). В начале двадцатого века создал серию портретов своих выдающихся современников. Также зарекомендовал себя как мастер пейзажных и интерьерных видов, театральный художник.
В 1894 году Эмиля Оскаровича приглашают на должность помощника хранителя Музея Академии Художеств. В 1907 году Визель сменяет на должности хранителя академика живописи А.П. Соколова. В 1900 году Визель приезжает в Париж в качестве представителя России для организации русского художественного отдела на международной выставке. Его деятельность высоко оценена французским правительством — он становится кавалером ордена Почетного Легиона. Впоследствии ему поручается организация таких же отделов на выставках в Мюнхене, Брюсселе, Риме, Турине и Вроцлаве. В 1914 году Э. О. Визель избирается действительным членом Академии Художеств, работает экспертом по русской и западной живописи и скульптуре в комиссии при музейном отделе Главнауки, а также членом совета Эрмитажа и Русского музея.
В период сталинских репрессий Эмиль Оскарович Визель, его супруга, его сын Оскар Эмильевич Визель (этно-лингвист, преподаватель Ленинградского института востоковедения) со своей женой Верой Александровной Шолпо и его внук Андрей Оскарович Визель были высланы в Казахстан, в поселок Челкар. Умер художник в осажденном Ленинграде.
 |
 |
| Автопортрет | «Вдовствующая императрица Мария Федоровна»,1905 |
Народився Петро Павлович ГАНСЬКИЙ (1 березня 1867, Миколаївка Ананьївського повіту Херсонської губернії (сучасна Одеська область) - 27 листопада 1942, Ле Дорат, Франція) - художник-імпресіоніст, член Товариства південноросійських художників.
Народився в дворянській сім'ї, батько - керуючий банком. Від 1870 року сім'я Ганських живе в Одесі. З 1885 по 1889 рр. Петро був вільним слухачем Петербурзької Академії мистецтв, потім продовжив художню освіту в Парижі в Академії де Бо-Ар. Від 1890 року Ганський брав участь у всіх виставках Товариства південноросійських художників, а з 1894 він став членом Товариства. Писав вишукані пейзажі, портрети, жанрові композиції.
У 1919 році виїхав з Одеси в Болгарію, а потім - до Франції. У 1928 році Ганський прийняв священицький сан і оселився в монастирі Ле Дорат під Парижем. Велика частина живописних полотен художника зберігається в художньому музеї в Одесі.
 |
 |
| Портрет С.П. Бистрицької |
Родился Оскар КОКОШКА (1 марта 1886, Пёхларн, Австро-Венгрия – 22 февраля 1980, Вильнёв, Швейцария) – австрийский художник и писатель чешского происхождения, крупнейшая фигура австрийского экспрессионизма.
Оскар Кокошка входит в большое трио венских художников вместе с Климтом и Шиле. Его творчество вызывало гнев сильных мира сего: эрц-герцог Франц Фердинанд, наследник австрийского трона, увидев на выставке картины Кокошки, воскликнул: «Этому господину нужно переломать кости!». Такую же ненависть выказывал и итальянский дуче Бенито Муссолини.
Кокошка принадлежал к роду известных пражских ювелиров, но семья жила в бедности. В 1903–1909 учился в Венской школе искусств и ремесел, среди его преподавателей был Густав Климт.
 |
| «Портрет Адольфа Лооса». 1909 |
В 1908 г. его работы были представлены на выставке художников-модернистов, близких к Климту. Но изобилие сцен насилия и эротики в картинах Кокошки (равно как и в его пьесах) вызывало постоянные скандалы, и в конце концов он был отчислен из Школы. В 1910 г. художник иллюстрировал в Берлине журнал «Буря», сблизился с экспрессионистской группой «Штурм», познакомился с Кандинским. Кокошка участвовал в Первой мировой войне, был ранен, пережил плен, признан врачами психически нестабильным.
В 1919–1924 гг. Кокошка был профессором Дрезденской академии художеств, откуда он однажды просто уехал, передав прошение об отставке через швейцара.
В 1922 и 1932 гг. работы художника участвовали в Венецианской биеннале.
Много путешествовал по Европе, Северной Африке и Ближнему Востоку. В 1931 выставки Кокошки с успехом прошли в Кунстхалле (Мангейм) и в Галери Жорж (Париж).
В 1930-е годы творчество Кокошки подвергалось активным нападкам фашистской печати. В 1937 г. его картины были включены в известную пропагандистскую выставку «Дегенеративное искусство», организованную нацистами, более четырех сотен его работ были удалены из немецких музеев.
 |
| «Карлов мост» |
В 1934 Кокошка переехал в Прагу, в 1938, после Мюнхенского соглашения – в Великобританию. В 1946 г. он получил британское гражданство.
С 1947 г. жил в Швейцарии. В 1952–1963 Кокошка преподавал в летней Академии изобразительных искусств в Зальцбурге. В послевоенные годы прошли крупные ретроспективные выставки, посвященные творчеству художника, его работы представлены в ведущих музеях мира.
 |
 |
| «Красное яйцо», 1941 |
1 березня 1920 року був заснований Су́мський художній музей ім. Н. Х. Онацького (до 1939 р. під назвою Сумський художньо-історичний музей, відтоді до 1968 — Сумський державний художній музей, від 1994 р. музей носить ім'я організатора музею – художника і мистецтвознавця Никанора Харитоновича Онацького).
Основу колекції склали твори з націоналізованих приватних зібрань, в тому числі зібрання відомого мецената і колекціонера Оскара-Германа Гансена, вивезеного з Києва до родичів у Суми.
Сьогодні експозиції і фондах музею налічується понад 15 тисяч експонатів. Експозиція розміщена у восьми залах двоповерхового особняка, побудованого в кінці XIX - початку XX століть сумським архітектором Густавом Шольцем для Державного банку. Представлені твори живопису, графіки, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва, виконані як старими майстрами, так і сучасними художниками, українськими та зарубіжними.
Адреса музею: м.Суми, Покровська пл., 1.
 |
 |
| Із зібрання СХМ: Лев Соловйов «Монахи. Не туди заїхали». 1870-і |
1 марта 1927 в Москве в Государственной Третьяковской галерее открылась ретроспективная выставка произведений художников группы «Бубновый валет». Экспонировались 72 работы 8 авторов: Натальи Гончаровой, Петра Кончаловского, Александра Куприна, Михаила Ларионова, Аристарха Лентулова, Ильи Машкова, Василия Рождественского и Роберта Фалька.
Начало группе было положено одноименной выставкой, состоявшейся в декабре 1910 – январе 1911. Инициаторами выступили Д. Д. Бурлюк и М. Ф. Ларионов. Эпатажное название было придумано М. Ф. Ларионовым. «Бубновыми валетами» называли каторжников, но вместе с тем обыгрывалось и французское толкование игральной карты: бубновый валет – мошенник или плут. «Бубновый валет» не имел четко сформулированной теоретической программы, однако все художники утверждали приоритет чисто формальных художественных задач, противопоставляя себя в равной степени Товариществу передвижных художественных выставок, Союзу русских художников, «Миру искусства». В своей творческой практике бубнововалетцы опирались на опыт П. Сезанна, а также на современные тенденции западноевропейской живописи: кубизм, фовизм, экспрессионизм, абстракционизм. К концу 1917 года группа постепенно распалась.
 |
 |
| Петр Кончаловский «Хлебы на зеленом». 1913 | Илья Машков «Снедь московская. Хлебы». 1924 |
Народився Мамут Юсуфович ЧУРЛУ (1 березня 1946, Фергана) – відомий кримськотатарський художник, заслужений художник України, творець проекту «Кримський стиль», автор досліджень художньої символіки орнаментів кримськотатарської вишивки. Член Національний спілки народних майстрів України.
Мамут Чурлу свій творчий шлях починав ще у Фергані. Там закінчив музичне училище й училище мистецтв (художнє оформлення). В училищі він захопився ткацтвом і вивчив світову практику виробництва гобеленів. По закінченню училища працював художником по гобеленам у Художньому фонді Фергани. У 1989 році переїхав до Криму. Брав активну участь у створенні національної кримськотатарської галереї. Його персональні живописні виставки проходили в Києві, Москві, Ташкенті, Кельні, Хайдельберзі.
Роботи Мамута Чурлу відрізняються особливим колоритом, енергетичною наповненістю, витонченим смаком. Майстер постійно експериментує з матеріалами і техніками. Він вперше використав традиційний орнамент старовинної кримськотатарської вишивки у живопису, ткацтві, ескізи давніх майстрів — у керамічних виробах.
 |
 |
| «Молитва про Крим» |
Народився Володимир Миколайович АФАНАСЬЄВ (1 березня 1949, с. Павлівка Арцизького району Одеської обл.) – український живописець, графік, автор книг з мистецтва, публіцист.
Закінчив художньо-графічне відділення Одеського педагогічного інституту в 1971. Роботи художника поєднують в собі елементи реалізму, кубізму, фовізму і народної творчості. Засновник і директор Арцизької художньої школи в Одеській області (1977). Учасник знаменитих квартирних виставок, які влаштовували одеські художники-нонконформісти (1980). Персональна виставка відбулась в Одеському музеї західного і східного мистецтва в 2014, на честь 65-річного ювілею. Володимир Афанасьєв живе і працює в місті Арциз.
 |
 |
| «Жіночі бесіди» |
Народилася Наталія Олександрівна ЛОПУХОВА (1 березня 1966, Київ) - заслужений художник України (1996), живописець і графік.
Народилася в Києві в родині народних художників України Олександра і Надії Лопухових. У 1989-му закінчила Київський державний художній інститут (майстерня книжкової графіки проф.В. Чебаника), того ж року прийнята до Спілки художників. У 1991 нагороджена Срібною медаллю Академії мистецтв СРСР, отримує гран-прі Міжнародної книжкової виставки в Москві, перемагає в номінації «Книга року» за оформлення поеми Ліни Костенко «Маруся Чурай». 1994 рік - перша премія за видатні досягнення в галузі графіки Міністерства культури і Спілки художників України. Наталя Лопухова - учасник і лауреат численних міжнародних виставок.
 |
 |
| «Жовті й фіолетові гладіолуси» |