1 марта -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

1 марта

Народився Сандро (Алессандро) БОТТІЧЕЛЛІ (1 березня 1445, Флоренція - 17 травня 1510, там само) - великий італійський живописець епохи Відродження, представник флорентійської школи живопису. Гострота бачення і тонка поетичність — два крила творчості Боттічеллі. Він глибоко зазирнув у духовний світ людини і, зіставивши його з дійсністю, визнав сум та біль природними людськими почуттями та відтворив їх у своїх полотнах.

Народився в сім'ї дубильника Маріано ді Джованні Філіпепі - прізвисько «Боттічеллі» (бочонок) перейшло до нього від старшого брата Джованні, який був товстуном. Два роки Сандро був учнем золотих справ майстра, а з 1462 року почав вчитися живопису - спочатку у Фра Філіппо Ліппі, потім у Андреа Верроккьо. Перші роботи художника - кілька зображень Мадонн.

1470 року Боттічеллі відкриває власну майстерню, створює такі яскраві роботи як «Святий Себастьян», «Поклоніння волхвів», де крім представників правлячого сімейства Медічі зобразив і самого себе. В цей час Боттічеллі стає відомим і як портретист.

У 1472 році він записався в гільдію Святого Луки (об'єднання художників). Це дає йому можливість на законних підставах вести життя незалежного художника, відкрити майстерню і оточити себе помічниками.

«Мадонна з немовлям і Ангелами», 1478. Державний музей, Берлін

Слава Боттічеллі поширюється за межі Флоренції. У 1481 році папа Сікст IV викликав художника в Рим, де на чолі інших майстрів він розписує фресками Сікстинську капелу.

У ці роки у живописця склався тісний контакт з членами сім'ї Медічі, визнаними правителями Флоренції, і чимало з найбільш відомих творів художника написані ним на замовлення членів цієї родини або їх оточення. Лоренцо Чудовий - найбільший меценат свого часу - перетворив свій двір на центр художньої культури Відродження.

«Весна», 1482. Галерея Уффіці, Флоренція

«Оплакування Христа», близько 1490. Стара пінакотека, Мюнхен

Після 1490 року під впливом проповідей домініканського ченця Савонароли стиль художника стає аскетичним, гама фарб тепер стримана, з переважанням темних тонів. Страта Саванароли в 1498 році глибоко вразила Боттічеллі. Відображенням цих переживань художника стала картина «Містичне Різдво».

«Містичне Різдво», 1501. Національная галерея, Лондон

Наприкінці життя Боттічеллі відійшов від роботи і збіднів так, що міг би померти з голоду, якби не допомога заможних шанувальників його таланту.

Вже на початку 16 століття слава Боттічеллі серед сучасників зблякла і він не мав популярності, незважаючи на його великі досягнення. Після смерті Боттічеллі його швидко забули майже на 300 років.

«Автопортрет» «Народження Венери». Галерея Уффіці, Флоренція


Народився Франческо УБЕРТІНО, відомий також як Баккьякка (1 березня 1495, Флоренція - 5 жовтня 1557, Флоренція) - італійський художник епохи Відродження, роботи якого характерні для маньєризму в стилі флорентійської школи.

Ймовірно, учень Перуджино. Розвивався надалі під впливом Андреа дель Сарто. Працював у Флоренції і деякий час в Римі. У 1540 році став художником при дворі герцога Козімо I і герцогині Елеонори Толедської.

«Портрет дівчини з котом», 1525 «Роздача манни»


Родился ИТО ДЗЯКУТЮ (1 марта 1716, Киото — 27 октября 1800, Мампуку-дзи, храм близ Киото) — японский художник периода Эдо. Автор многочисленных работ в традиционных техниках. Часто обращался к изображению животных, цветов и птиц, наделяя их экзотической выразительностью.

Сын бакалейщика. После смерти отца, с 1739 по 1755, содержал его магазин. Испытал сильное влияние дзэн-буддизма. Пользовался известностью, исполнял заказы на ширмы и храмовые картины во многих известных местах Японии. Несмотря на коммерческий успех, вёл образ жизни интеллектуала, дружил со многими культурными и религиозными деятелями эпохи.

«Петух»


Крещен Дирк ван дер АА, также известный под именем Теодорус ван дер Ха (1 марта 1731, Гаага — 23 февраля 1809, там же) — нидерладский художник, график-орнаменталист, представитель рококо.

Вся жизнь и творчество Дирка ван дер Аа связаны с Гаагой. В молодости художник совершил несколько поездок в Париж. В середине 1750-х годов учился мастерству живописи у малоизвестных художников Иоганна Хейнриха Келлера и Геррита Меса. Стал известен с 1755 г., благодаря своим живописным декорационным аллегориям и работам, выполненным в технике однотонной гризайли.



Народився Ніколаос ГІЗІС (1 березня 1842, Склавохоріо, острів Тінос - 4 січня 1901, Мюнхен) - один з найбільш відомих грецьких художників і графіків XIX століття.

Ніколаос Гізіс народився в сім'ї столяра. Спочатку навчався в Політехнейоне в Афінах. У 1865 році Гізіс отримав монастирську стипендію і поїхав до Мюнхена вчитися в Академії витончених мистецтв, що вважалася в другій половині XIX століття однією з кращих в Європі. У 1872 році художник повернувся до Греції, жив в Афінах, де його приймали як визнаного майстра. Але незабаром Гізіс знову повернувся в Мюнхен, де з 1882 року і до своєї смерті викладав в Академії (від 1888 року - професор).

Гізіс писав пейзажі, натюрморти, портрети, плакати, створював книжкові ілюстрації та карикатури, писав картини на міфологічну, історичну, релігійну і алегоричну тематику.

«Таємна школа», 1885


Народився Луї-Огюст ЛЕВЕК (1 березня, 1866, Нівель, Валлонський Брабант, Бельгія —22 лютого, 1921, Сен-Жосс-тен-Ноде, Бельгія) — бельгійський художник символіст, поет, скульптор і теоретик мистецтва.

Народився в провінції. Художню освіту здобув у Королівській (державній) академії в Брюсселі, керівник Жан-Франсуа Порталс. Наприкінці 19 ст. Огюст Левек мав значий вплив на відомого художника-символіста Жана Дельвіля. Працював також як скульптор.

«Німфа». 1866. Сад Тюїльрі, Париж «Сакральна музика», 1889


Родился барон Эмиль Оскарович ВИЗЕЛЬ (1 марта 1866, Санкт-Петербург — 2 мая 1943, Ленинград) — художник, хранитель музея и действительный член Императорской Академии художеств, организатор международных художественных выставок, член совета Эрмитажа и Русского музея, эксперт по русской и западной живописи.

Происходил из немецко-австрийского рода Визель. Окончил физико-математический факультет Петербургского университета. Интерес к рисованию и живописи побудил его одновременно посещать вечерние занятия в школе Общества поощрения художников, после чего он поступил в Академию художеств. Затем Визель продолжил своё образование в Мюнхене, в мастерской Александра фон Вагнера, и в Париже, в мастерской Фернана Кормона. В Париже также обучался в Академии Коларосси. Участвовал в Парижских салонах (1894, 1901). В начале двадцатого века создал серию портретов своих выдающихся современников. Также зарекомендовал себя как мастер пейзажных и интерьерных видов, театральный художник.

В 1894 году Эмиля Оскаровича приглашают на должность помощника хранителя Музея Академии Художеств. В 1907 году Визель сменяет на должности хранителя академика живописи А.П. Соколова. В 1900 году Визель приезжает в Париж в качестве представителя России для организации русского художественного отдела на международной выставке. Его деятельность высоко оценена французским правительством — он становится кавалером ордена Почетного Легиона. Впоследствии ему поручается организация таких же отделов на выставках в Мюнхене, Брюсселе, Риме, Турине и Вроцлаве. В 1914 году Э. О. Визель избирается действительным членом Академии Художеств, работает экспертом по русской и западной живописи и скульптуре в комиссии при музейном отделе Главнауки, а также членом совета Эрмитажа и Русского музея.

В период сталинских репрессий Эмиль Оскарович Визель, его супруга, его сын Оскар Эмильевич Визель (этно-лингвист, преподаватель Ленинградского института востоковедения) со своей женой Верой Александровной Шолпо и его внук Андрей Оскарович Визель были высланы в Казахстан, в поселок Челкар. Умер художник в осажденном Ленинграде.

Автопортрет «Вдовствующая императрица Мария Федоровна»,1905


Народився Петро Павлович ГАНСЬКИЙ (1 березня 1867, Миколаївка Ананьївського повіту Херсонської губернії (сучасна Одеська область) - 27 листопада 1942, Ле Дорат, Франція) - художник-імпресіоніст, член Товариства південноросійських художників.

Народився в дворянській сім'ї, батько - керуючий банком. Від 1870 року сім'я Ганських живе в Одесі. З 1885 по 1889 рр. Петро був вільним слухачем Петербурзької Академії мистецтв, потім продовжив художню освіту в Парижі в Академії де Бо-Ар. Від 1890 року Ганський брав участь у всіх виставках Товариства південноросійських художників, а з 1894 він став членом Товариства. Писав вишукані пейзажі, портрети, жанрові композиції.

У 1919 році виїхав з Одеси в Болгарію, а потім - до Франції. У 1928 році Ганський прийняв священицький сан і оселився в монастирі Ле Дорат під Парижем. Велика частина живописних полотен художника зберігається в художньому музеї в Одесі.

Портрет С.П. Бистрицької


Родился Оскар КОКОШКА (1 марта 1886, Пёхларн, Австро-Венгрия – 22 февраля 1980, Вильнёв, Швейцария) – австрийский художник и писатель чешского происхождения, крупнейшая фигура австрийского экспрессионизма.

Оскар Кокошка входит в большое трио венских художников вместе с Климтом и Шиле. Его творчество вызывало гнев сильных мира сего: эрц-герцог Франц Фердинанд, наследник австрийского трона, увидев на выставке картины Кокошки, воскликнул: «Этому господину нужно переломать кости!». Такую же ненависть выказывал и итальянский дуче Бенито Муссолини.

Кокошка принадлежал к роду известных пражских ювелиров, но семья жила в бедности. В 1903–1909 учился в Венской школе искусств и ремесел, среди его преподавателей был Густав Климт.

«Портрет Адольфа Лооса». 1909

В 1908 г. его работы были представлены на выставке художников-модернистов, близких к Климту. Но изобилие сцен насилия и эротики в картинах Кокошки (равно как и в его пьесах) вызывало постоянные скандалы, и в конце концов он был отчислен из Школы. В 1910 г. художник иллюстрировал в Берлине журнал «Буря», сблизился с экспрессионистской группой «Штурм», познакомился с Кандинским. Кокошка участвовал в Первой мировой войне, был ранен, пережил плен, признан врачами психически нестабильным.

В 1919–1924 гг. Кокошка был профессором Дрезденской академии художеств, откуда он однажды просто уехал, передав прошение об отставке через швейцара.

В 1922 и 1932 гг. работы художника участвовали в Венецианской биеннале.

Много путешествовал по Европе, Северной Африке и Ближнему Востоку. В 1931 выставки Кокошки с успехом прошли в Кунстхалле (Мангейм) и в Галери Жорж (Париж).

В 1930-е годы творчество Кокошки подвергалось активным нападкам фашистской печати. В 1937 г. его картины были включены в известную пропагандистскую выставку «Дегенеративное искусство», организованную нацистами, более четырех сотен его работ были удалены из немецких музеев.

«Карлов мост»

В 1934 Кокошка переехал в Прагу, в 1938, после Мюнхенского соглашения – в Великобританию. В 1946 г. он получил британское гражданство.

С 1947 г. жил в Швейцарии. В 1952–1963 Кокошка преподавал в летней Академии изобразительных искусств в Зальцбурге. В послевоенные годы прошли крупные ретроспективные выставки, посвященные творчеству художника, его работы представлены в ведущих музеях мира.

«Красное яйцо», 1941


1 березня 1920 року був заснований Су́мський художній музей ім. Н. Х. Онацького (до 1939 р. під назвою Сумський художньо-історичний музей, відтоді до 1968 — Сумський державний художній музей, від 1994 р. музей носить ім'я організатора музею – художника і мистецтвознавця Никанора Харитоновича Онацького).

Основу колекції склали твори з націоналізованих приватних зібрань, в тому числі зібрання відомого мецената і колекціонера Оскара-Германа Гансена, вивезеного з Києва до родичів у Суми.

Сьогодні експозиції і фондах музею налічується понад 15 тисяч експонатів. Експозиція розміщена у восьми залах двоповерхового особняка, побудованого в кінці XIX - початку XX століть сумським архітектором Густавом Шольцем для Державного банку. Представлені твори живопису, графіки, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва, виконані як старими майстрами, так і сучасними художниками, українськими та зарубіжними.

Адреса музею: м.Суми, Покровська пл., 1.

Із зібрання СХМ: Лев Соловйов «Монахи. Не туди заїхали». 1870-і


1 марта 1927 в Москве в Государственной Третьяковской галерее открылась ретроспективная выставка произведений художников группы «Бубновый валет». Экспонировались 72 работы 8 авторов: Натальи Гончаровой, Петра Кончаловского, Александра Куприна, Михаила Ларионова, Аристарха Лентулова, Ильи Машкова, Василия Рождественского и Роберта Фалька.

Начало группе было положено одноименной выставкой, состоявшейся в декабре 1910 – январе 1911. Инициаторами выступили Д. Д. Бурлюк и М. Ф. Ларионов. Эпатажное название было придумано М. Ф. Ларионовым. «Бубновыми валетами» называли каторжников, но вместе с тем обыгрывалось и французское толкование игральной карты: бубновый валет – мошенник или плут. «Бубновый валет» не имел четко сформулированной теоретической программы, однако все художники утверждали приоритет чисто формальных художественных задач, противопоставляя себя в равной степени Товариществу передвижных художественных выставок, Союзу русских художников, «Миру искусства». В своей творческой практике бубнововалетцы опирались на опыт П. Сезанна, а также на современные тенденции западноевропейской живописи: кубизм, фовизм, экспрессионизм, абстракционизм. К концу 1917 года группа постепенно распалась.

Петр Кончаловский «Хлебы на зеленом». 1913 Илья Машков «Снедь московская. Хлебы». 1924


Народився Мамут Юсуфович ЧУРЛУ (1 березня 1946, Фергана) – відомий кримськотатарський художник, заслужений художник України, творець проекту «Кримський стиль», автор досліджень художньої символіки орнаментів кримськотатарської вишивки. Член Національний спілки народних майстрів України.

Мамут Чурлу свій творчий шлях починав ще у Фергані. Там закінчив музичне училище й училище мистецтв (художнє оформлення). В училищі він захопився ткацтвом і вивчив світову практику виробництва гобеленів. По закінченню училища працював художником по гобеленам у Художньому фонді Фергани. У 1989 році переїхав до Криму. Брав активну участь у створенні національної кримськотатарської галереї. Його персональні живописні виставки проходили в Києві, Москві, Ташкенті, Кельні, Хайдельберзі.

Роботи Мамута Чурлу відрізняються особливим колоритом, енергетичною наповненістю, витонченим смаком. Майстер постійно експериментує з матеріалами і техніками. Він вперше використав традиційний орнамент старовинної кримськотатарської вишивки у живопису, ткацтві, ескізи давніх майстрів — у керамічних виробах.

«Молитва про Крим»


Народився Володимир Миколайович АФАНАСЬЄВ (1 березня 1949, с. Павлівка Арцизького району Одеської обл.) – український живописець, графік, автор книг з мистецтва, публіцист.

Закінчив художньо-графічне відділення Одеського педагогічного інституту в 1971. Роботи художника поєднують в собі елементи реалізму, кубізму, фовізму і народної творчості. Засновник і директор Арцизької художньої школи в Одеській області (1977). Учасник знаменитих квартирних виставок, які влаштовували одеські художники-нонконформісти (1980). Персональна виставка відбулась в Одеському музеї західного і східного мистецтва в 2014, на честь 65-річного ювілею. Володимир Афанасьєв живе і працює в місті Арциз.

«Жіночі бесіди»


Народилася Наталія Олександрівна ЛОПУХОВА (1 березня 1966, Київ) - заслужений художник України (1996), живописець і графік.

Народилася в Києві в родині народних художників України Олександра і Надії Лопухових. У 1989-му закінчила Київський державний художній інститут (майстерня книжкової графіки проф.В. Чебаника), того ж року прийнята до Спілки художників. У 1991 нагороджена Срібною медаллю Академії мистецтв СРСР, отримує гран-прі Міжнародної книжкової виставки в Москві, перемагає в номінації «Книга року» за оформлення поеми Ліни Костенко «Маруся Чурай». 1994 рік - перша премія за видатні досягнення в галузі графіки Міністерства культури і Спілки художників України. Наталя Лопухова - учасник і лауреат численних міжнародних виставок.

«Жовті й фіолетові гладіолуси»