1 февраля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

1 февраля

Народився ІККЮ СОДЗЮН (1 лютого 1394, Кіото — 12 грудня 1481) — японський чернець, поет, художник, каліграф, майстер чайної церемонії та театру Но.

Іккю був одним з найвідоміших представників класичної середньовічної культури Японії. Іккю був відомий як поет, що ніжно описував жіночу красу. Іккю також відомий як "Божевільна хмара". Його розуміння буддизму відрізнялося від звичного. Він першим став поширювати дзен серед простих людей і був першим вчителем дзен, які брали в учні жінок.

Іккю Содзюн був найбільшим каліграфом своєї епохи і заснував школу монохромного живопису Сога. Він також зробив великий вплив на естетику чайної церемонії в стилі вабі, мистецтво сухого дзенського саду і зробив значний внесок в розвиток чайної церемонії.

Іккю Содзюн багато років провів у мандрах по країні, а у 80 років став настоятелем монастиря Дайтоку-дзі, який був зруйнований під час громадянської війни, і відновив його.

Портрет Іккю Содзюна «Гілка сливи», 1460-і роки, туш, папір. Токіо, збірка Мурагуті


Перезахоронен Адриан БРАУВЕР (1605/1606, предположительно Ауденарде — 1 февраля 1638, Антверпен) — южнонидерландский (фламандский) художник.

Родился в семье ремесленника. Его отец занимался росписью картонов для ковров. Ауденардские ковры ценились во всей Европе. С детства будущий художник помогал отцу в мастерской, рисуя причудливые узоры будущих ковров. Предполагается, что в 1621 году он покинул Бельгию. В 1628 году, находясь в Голландии, Браувер берёт уроки у Франса Халса. В 1630 году его принимают в антверпенскую гильдию св. Луки. Несмотря на фламандское происхождение, Браувер испытывал большое влияние голландской живописи и был далек от пышной барочной фламандской школы. Картины Браувера очень ценил Рубенс, который приобрёл у него несколько полотен для своей художественной коллекции и старался оказывать «неисправимому гуляке» свое покровительство. Браувер умер в возрасте 32 лет от чумы в январе 1638 года и был похоронен в общей могиле. Позднее, при содействии членов гильдии был перезахоронен 1 февраля 1638 года на территории церкви кармелитов.

Браувер писал жанровые сцены из крестьянской жизни, крестьянские танцы, игроков в карты, курильщиков, бражников и драки, которые отличаются живостью и гениальностью замысла. Однако при жизни художника его полотна не были в цене, поэтому он испытывал нужду, так что его домашнее имущество было взыскано в пользу его кредиторов.

Портрет работы Ван Дейка «Драка крестьян при игре в карты». 1630-1640. Картинная галерея. Дрезден


Народився Франсуа ЖУФФРУА (1 лютого 1806, Діжон - 25 червня 1882, Лаваль в департаменті Маєн) - французький скульптор.

Учень Рампе і Паризького училища витончених мистецтв, отримав в 1832-м - велику премію за статую «Капаней, скинутий зі стін Фів». Відправившись після того в Рим як пенсіонер уряду, надіслав звідти в паризький салон 1835 року прекрасну фігуру: «Неаполітанський пастух на могилі».

У 1857 році був обраний в члени Французького інституту, від 1863 року аж до своєї смерті був професором скульптури в Училищі витончених мистецтв у Парижі.

«Поезія». Опера Граньє (Гранд Опера), Париж


Народився Володимир Донатович ОРЛОВСЬКИЙ (1 лютого 1842, Київ – 1914, Нерві, Італія) - відомий український художник-пейзажист. В.Д. Орловського називали "корифеєм російського пейзажу", "зіркою першої величини нарівні з Айвазовським».

Володимир Орловський народився і виріс у Києві. Під час навчання у 2-й київській гімназії почав вчитися живопису у Івана Максимовича Сошенка. Пізніше брав уроки в Петербурзі у Т. Г. Шевченка, який рекомендував його для вступу до Академії, куди Орловський був зарахований без іспитів.

У 1861-1868 рр. навчався у Петербурзі в Академії мистецтв у відомого мариніста О.П. Боголюбова, де вже через два роки був відзначений великою срібною медаллю. Був випущений зі званням класного художника 1-го ступеня, а за кримські види отримав велику золоту медаль і право поїздки за казенний рахунок за кордон. Три роки (1869-1872) "пенсіонером від Академії» він працював у Франції, Швейцарії, Німеччини та Італії. У Парижі на молодого живописця великий вплив мали картини художників-пейзажистів барбізонської школи.

«Вечір. Берег моря»

Після повернення до Петербурга за досягнуті успіхи пенсіонерське утримання Орловському було продовжено ще на три роки. Незабаром він став академіком ІАХ (1874 г.), а в 1878 - професором за картину "Косовиця". Викладав в Академії мистецтв, де одним з його найкращих учнів був інший видатний український пейзажист С.І. Васильківський.

«Український пейзаж з вітряком»

Орловський писав переважно пейзажі та морські види, вважався відмінним рисувальником. В кінці ХІХ століття його роботи користувалися величезною популярністю, їх охоче купували столичні аристократи і члени імператорської родини. Картини Орловського експонувалися на численних виставках в Петербурзі, на Всесвітніх виставках у Філадельфії (1876 р.) і Парижі (1878 р.), Всеросійській художньо-промисловій виставці в Москві (1882 р.).

Володимир Донатович не переривав зв'язку з Україною, часто приїжджав сюди працювати. А 1886 року остаточно переселився до рідного Києва. В.Д. Орловський брав участь у діяльності Київської рисувальної школи М. І. Мурашка, був одним з засновників Київського художнього училища.

«Хати в лісі. Тиша», 1890. Національний художній музей України


Родился Альбер-Шарль ЛЕБУР (1 февраля 1849, Монфор-сюр-Риль — 7 января 1928, Руан) — французский художник-пейзажист, последователь импрессионизма и постимпрессионизма, представитель руанской школы живописи. Кавалер ордена Почётного легиона.

Лебур учился в мастерской архитектора Друэна, а затем Школе живописи и искусства в Руане. В 1867 году посещает парижский Салон, где знакомится с работами Курбе и Мане, которые оказывают на него неизгладимое впечатление. В период с 1872 по 1876 год живет в Алжире, работает преподавателем в местном Обществе изящных искусств. В 1877 году Лебур возвращается в Париж, где знакомится со многими импрессионистами, в том числе Дега, Моне и Сислей. Лебур дважды, в 1879 и 1880 годах, выставляет свои картины на выставках импрессионистов. В период с 1886 по 1895 год живёт в Париже, ежегодно выставляется в Салоне. В дальнейшем, очень много путешествует по Европе, посещает Голландию, Англию и Швейцарию. Фактически его карьера художника заканчивается в 1921 году, будучи парализованным, он больше не рисует.

«Автопортрет» «Две лодки в лучах руанского солнца», около 1900


Народився Жак-Еміль БЛАНШ (1 лютого, 1861, Париж — 30 вересня, 1942, Офранвіль, Нормандія ) - французький художник портретист. Іноді малював пейзажі, побутові сцени в пейзажі чи портрети з побутовими ситуаціями, натюрморти.

Був сином відомого психіатра, серед друзів якого були Едуар Мане (син забезпеченого юриста), Едгар Дега (виходець із родини банкіра ) та художник Анрі Фантен-Латур. Жак-Еміль Бланш брав уроки техніки живопису у декількох художників ( серед них — Анрі Жерве, Фердинанд Гумберт). Але систематичної художньої освіти не мав. Він - сам себе вибудував як художник. Уславився як митець-портретист артистичних кіл, аристократії та багатих буржуа, рано пізнав матеріальний успіх.

Жак-Эмиль Бланш виробив компромісну, але добропорядну художню манеру зі стриманою колористичною гаммою, дотримувався реалістичних тенденцій і обмежено використовував широкі мазки чи мерехтливу поверхню. В другій половині життя і творчості, коли у художника погіршився зір і збільшився технічний досвід, його художня манера стала більш наближеною до імпресіоністичної

Джон Сінгер Сарджент.
«Жак-Еміль Бланш», бл. 1886 р.
«Портрет композитора Ігоря Стравинського», 1915


Родился Штефан ЛУКЬЯН (1 февраля 1868, Штефанешты — 27 июня 1916, Бухарест) — румынский художник-импрессионист.

С 1879 года будущий художник учится в столичной гимназии, а с 1885 — в художественной школе у Теодора Амана и Георге Таттареску, а также в бухарестской Консерватории. С 1889 года Ш.Лукьян продолжает своё образование в мюнхенской Академии изящных искусств, а с 1891 в Париже в академии Жюлиана у Бугро и Робера-Флёри. Первая выставка произведений Ш.Лукьяна состоялась в 1890 году в Бухаресте.

В конце 1898 года Ш.Лукьян тяжело заболевает: он страдает от инфекционного заражения спинного мозга (от этой болезни он и скончался впоследствии). Но художник продолжает упорно работать. В 1900 году два его полотна демонстрировались на парижской Всемирной выставке. Последние годы Ш. Лукьян был почти полностью парализован. Когда перестали слушаться пальцы, ему приматывали кисть к руке. В последние этапы болезни Ш.Лукьян писал картины, держа кисть в зубах.

«Автопортрет», 1907 «Лорика с хризантемами». Национальный музей искусств Румынии, Бухарест


Народився Володимир ДИМИТРОВ-МАЙСТОРА (дослівно - Майстер, 1 лютого 1882, с.Фролош - 24 вересня 1960, Софія) - видатний болгарський художник.

Народився в сім'ї біженців з Македонії. Змінив кілька професій, працюючи маляром і писарем в окружному суді. На вільні пожертви своїх співгромадян молодий Володимир Димитров їде в Софію вчитися в Художньому індустріальному училище (нині Художня академія) у Жеко Спиридонова, Антона Мітова, Івана Мирквички.

У перший період своєї творчості малює, в основному, портрети і пейзажі. У роки двох Балканських та Першої світової війни служить художником у складі Болгарської армії. Створює низку картин, в яких реалістично відтворює фронтове життя. Після воєн Володимир Димитров завойовує собі популярність як художник, що кидає виклик академізму. У 1922 році на персональній виставці показує картини циклу «Жнива». З 1924 до 1951 року постійно проживає в селі Шишківці, неподалік від міста Кюстендил. У цей період темою творів художника найчастіше стає життя людей або природа Кюстендильського краю.

«Автопортрет» «Дівчина»


Народився Валеріан Володимирович СІДАМОН-ЕРІСТАВІ (1 лютого 1889, Кварелі, Кахетія - 1943) - грузинський художник, діяч театру і кіно, педагог.

Ще навчаючись у гімназії Валеріан відвідував приватну художню студію, де брав уроки у художника-реаліста Олександра Мревлішвілі і одного з яскравих представників ленінградської школи живопису Бориса Фогеля. У 1907 році він був прийнятий в Московське училище живопису, скульптури та архітектури, де займався майже вісім років. Серед вчителів художника були провідні російські живописці А. Архипов, О. Васнецов, М. Касаткін. У 1915 році Сідамон-Еріставі, закінчивши свою художню освіту, повертається в Грузію.

«Старый Тбілісі. Міліціонер». 1930

У цей час в Грузії склалася ціла плеяда молодих художників, які прагнули створити національний за формою і змістом живопис. Сідамон-Еріставі викладає малювання, бере активну участь в діяльності Товариства грузинських художників. У 1922 році оформляє виставу "Овече джерело" в театрі ім. Руставелі. На рубежі 10-20-х років Сідамон-Еріставі пише низку цікавих портретів. Але головним для нього все ж був історичний живопис, інтерес до якого склався ще в студентські роки. Починаючи з 1917 року, живописець створює ряд великих картин, присвячених подіям національної історії ( "Цариця Тамара", "Перший бій Іраклія II з лезгинами", "Крцаніська битва"). Історичні події на картинах Сідамон-Еріставі постають у вигляді романтизованої легенди. Його вважають одним з основоположників цього жанру в грузинському мистецтві.

Одним з перших серед грузинських художників Сідамон-Еріставі звертається до історико-революційної тематики. Образотворча манера художника стає більш натуралістичною. У його творчості з'являються сюжети, присвячені Червоної Армії і індустріалізації. Валеріан Володимирович також працював у книжковій ілюстрації, протягом багатьох років викладав в Тбіліській Академії мистецтв.

В.В. Сідамон -Еріставі помер 1943 року. При цьому ніде не вказується ні дата, ні місце, ні причина смерті.

«Автопортрет» «Зустріч»


Родился Павел Мариан ДАДЛЕЗ (1 февраля 1904 — 18 мая 1940, Рава-Русская) — польский художник, график. Профессор.

Обучался в Академии изящных искусств в Кракове. Ученик И. Пеньковского, затем в 1928—1929 — в Париже у Ю. Панкевича. После чего отправился в Италию. В 1931 вернулся на родину, поселился в Кракове. Был приглашëн преподавать в академию изящных искусств. Профессор живописи с 1938. В начале второй мировой войны участвовал в боях с вермахтом, попал в немецкий плен. Умер сразу же после освобождения из лагеря военнопленных в 1940.

Представитель реализма в живописи, позже обогащëнном опытом колоризма. Выработал свой индивидуальный стиль, в котором доминировала игра светотеней. Писал портреты, натюрморты, ню, пейзажи. Как график работал в разных техниках: аквафорте, сухая игла, линогравюра и ксилография.

«В купальне», 1935/36


Родился Франсиско Э́ппенс ЭЛЬГЕРА (1 февраля 1913, Сан-Луис-Потоси — 6 сентября 1990, Мехико) — мексиканский художник, известный своими картинами, фресками и скульптурами. Его работы также представлены на почтовых марках.

С 1928 по 1929 год Франсиско посещал Национальную школу искусств, где обучался живописи и графике у Энрике Угарте и скульптуре у Игнасио Асунсоло. С 1930 года он работал в киноиндустрии художником-декоратором и оформителем афиш. С 1935 года Ф. Эльгера проектировал для Министерства финансов и общественного кредита почтовые и гербовые марки. Ф. Эльгера был членом Лиги революционных писателей и художников Мексики. В 1929 году Эппенс получил национальную премию за создание плакатов.

С 1950 года Франсиско Эльгера работал в жанре монументальной живописи. Он расписывал детскую поликлинику в Мехико, центральный офис Институционной революционной партии и Театр Морелос в Агуаскальентесе. Позднее он расписывал университетский городок Национального автономного университета Мексики. Там же он создал настенную мозаику на здании медицинского факультета. Рисунок мозаики составила доиспанская символика на тему жизни и смерти. Эппенс также разработал дизайн герба Мексики 1968 года, который до сих пор используется на государственных документах, монетах и на национальном флаге.

«Строители», 1940


1 февраля 1920 года благодаря усилиям образованных молодых грузинских художников в Тбилиси была создана Национальная художественная галерея. Сейчас это Музей искусств Грузии, официально известный как «Музей изобразительных искусств им. Шалва Амиранашвили».

Музей был открыт в августе 1923 года. В 1945 году после специального соглашения между Советским и французским правительством многочисленные произведения искусства, составляющие национальное сокровище Грузии — рукописи, изделия из металла, ювелирные изделия, эмали, живопись — эвакуированные грузинским правительством в изгнании после вторжения в 1921 году Красной Армии — были возвращены в Тбилиси и добавились к музейной коллекции. Видный грузинский искусствовед Шалва Амиранашвили (в честь которого назван музей), был руководителем музея в течение более тридцати лет и сыграл важную роль в формировании коллекции. В 1950 году Музей искусств Грузии переехал в здание, которое занимает по сей день. Содержит около 140000 единиц хранения произведений грузинского, восточного, русского, и европейского искусства.

Здание музея Из собрания музея:
Нико Пиросманишвили, «Кутёж в виноградной беседке», 1905


Родился Ефрем Иванович ЗВЕРЬКОВ (1 февраля 1921, Тверская обл. – 31 июля 2012 года, Москва) – советский и российский художник-живописец, мастер пейзажа, педагог, профессор. Народный художник СССР (1981). Действительный член АХ СССР (1988). Лауреат Государственных премий Российской Федерации (1997) и РСФСР (1975).

Вице-президент Российской Академии художеств. Знаменит своими пейзажами, воспевающими неброскую красоту среднерусской природы, хотя начинал как жанровый живописец.

Ефрем Зверьков начал учиться живописи в Твери, у художника Н. Я. Борисова, выпускника Императорской Академии художеств, ученика И. Е. Репина. Участвовал в Великой Отечественной войне. После демобилизации в 1946 году занимался в студии у академика Б. В. Иогансона. С отличием окончил МГАХИ имени В. И. Сурикова (1947–1953).

С 1946 года Е. И. Зверьков – постоянный участник всесоюзных, всероссийских, московских и международных выставок. В 1975, 1993, 1996, 1998, 2001–2004 годах в Москве, в 1976 году в городах Болгарии состоялись персональные выставки произведений мастера. Жил и работал в Москве.

«Весенний паводок». 1989


Народився Микола Петрович БІДНЯК (1 лютого 1930, Торонто — 28 листопада 2000, Львів) — український художник, іконописець, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. Член Національної спілки художників України та Світової асоціації митців, що малюють вустами чи ногами.

Батько Миколи у 1923 переселився в Канаду з буковинського села Ленківці (нині передмістя Чернівців). У 1937 Микола Бідняк поїхав до батькових родичів на Буковину, а 1940 року виїхав з ними до Німеччини, щоб уникнути Сибіру. У п'ятнадцять років внаслідок вибуху міни утратив обидві руки і око. У 1950-1954 рр. вивчав живопис в Інституті технології та мистецтва в Едмонтоні, у 1956-1958 – в Онтарійському коледжі мистецтва в Торонто. Почав професійно працювати в галузі живопису, графіки і монументального мистецтва. Довгий час він жив у Канаді. Працюючи по 16-18 годин на день, малюючи картини вустами у повен зріст, Микола Бідняк створив понад 3,5 тисячі робіт. У своїй творчості митець залишався прибічником фігуративності.

З 1991 року жив в Україні. Професор кафедри Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв. У 1994 році виставка творів Бідняка експонувалася у Львові, Івано-Франківську, в 1995, 2000 рр. — Києві.

«Ангел над Львовом». 1991


Народився Володимир Васильович МИКИТА (нар. 1 лютого 1931 року в с. Ракошино, нині — Мукачівського району Закарпатської області) — український живописець, Заслужений художник України (1975), Народний художник України (1991). Дійсний член Академії мистецтв України — з 2004 р. Лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка за 2005 рік.

«Сільська околиця»

Походить з родини закарпатських лемків-землеробів. У 1947—1950 рр. вчився в Ужгородському училищі прикладного мистецтва. Педагоги з фаху — А. Ерделі, Й. Бокшай, Ф. Манайло. У 1950 р. вперше взяв участь в обласній художній виставці. Після закінчення Ужгородського училища в 1950 році, здав екзамени в Львівський інститут прикладного мистецтва, але не був зарахований за політичними мотивами. З 1951 по 1954 рік знаходився в лавах Радянської армії на о. Сахалін. Після демобілізації був прийнятий на роботу в Закарпатські художньо-виробничі майстерні художнього фонду, де працював до 2001 року до виходу на пенсію.
«На порозі вічного», 1995

У 1962 році був прийнятий у Спілку художників України. В 1996 році був обраний головою Закарпатської організації, яку очолював до 1999 року. З 1999 року викладає в коледжі Закарпатського художнього інституту ім. А. Ерделі. Лауреат обласної премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі в галузі образотворчого мистецтва. 5 лютого 2006 року одержав Золоту медаль Академії мистецтв України. У 2010 році оголошується почесним громадянином міста Ужгород. У 2011 році нагороджується премією ім. Тетяни Яблонської за досягнення в образотворчому мистецтві.

Працює в галузі портрета, пейзажу та побутової тематики. Найповніше індивідуальність митця розкрилася в композиціях, що відтворюють життя і побут закарпатського села.

«Автопортрет». 2001 «За щастя внука (У сільському клубі)», 1972


1 лютого 1932 року в тодішній столиці України – Харкові - почало роботу нове спеціалізоване Видавництво «Мистецтво» . За ці роки видавництво випустило тисячі назв книжок і альбомів, присвячених живопису, графіці, театру, кіно, культурології, естетиці й т.п.

Книги видавництва «Мистецтво»