1 января -Музей українського живопису

1 января

Умер Хендрик ГОЛЬЦИУС (январь или февраль 1558, Брюгген под Фенло, Лимбург — 1 января 1617, Харлем) — нидерландский художник, представитель маньеризма.

Ребёнком упал на горящие угли, изуродовал себе правую руку. Учился витражному искусству у отца, позже — у Ламберта Ломбарда, с 1575 учился гравировальному мастерству. В 1577 поселился в Харлеме. В 21 год женился на много старшей себя, но богатой вдове, что дало ему экономическую самостоятельность. Тем не менее, он в 1590 сбежал от нее, путешествовал по Германии и Италии, где открыл для себя творчество Рафаэля, но особенно впечатлился работами Микеланджело. В 1600 возглавил Харлемскую академию живописи. С этого же времени выступил как живописец и, хотя начал поздно, оставил ряд замечательных работ. Гораздо более он был известен современникам как виртуозный гравёр.

«Автопортрет» «Спящая Даная», 1603


Помер Пітер КЛАС ( бл. 1597, Бергем — 1 січня 1660, Гарлем) — нідерландський художник епохи бароко.

Щодо його життя мало відомостей. Навчався спочатку у своєму рідному місті. В 1617 році одружується. У 1620 році стає членом гільдії художників Св. Луки у м. Антверпені. У 1621 році перебирається до Гарлему, звідки була його дружина. Лише у 1634 році стає членом гарлемської гільдії Святого Луки. Продовжував працювати в Гарлемі до самої смерті у 1660 році, хоча гарлемський економічний спад 1640 року вплинув на продуктивність художника в його останні десятиліття життя. Його справу продовжив син Ніколас Берхем.

Один з перших майстрів голландського натюрморту. Клас малював прості за композицією, обмежені за набором предметів зображення накритих столів (так звані сніданки). Особливість творчості: ненав'язливо виділені деталі (недопите вино, зім'ята серветка, надрізаний лимон тощо), зв'язок речей з життям людини, надання картині певного алегоричного сенсу.

Натюрморти Класа витримані зазвичай в коричнюватих, зелених, сріблясто-білих і золотавих тонах, відрізняються багатством відтінків, ретельним відтворенням фактури речей, новаторським для голландського живопису увагою щодо ролі світла і світло-повітряного середовища у передачі матеріальної єдності предметного світу. Вони часто написані в майже монохромній гамі, що надає таємничу гармонію зображеним предметам.

«Натюрморт із пирогом з індичкою». 1627 рік


Крещен Бартоломе Эстебан МУРИЛЬО (1 января 1618, Севилья — 3 апреля 1682, Севилья) — ведущий испанский живописец «золотого века», глава севильской школы.

Учился у Хуана де Кастильо и вначале работал в его сухой, жесткой манере. Желание совершенствоваться привело Мурильо в Мадрид, где его земляк Веласкес доставил ему возможность изучать и копировать в королевских дворцах произведения Тициана, Рубенса, ван Дейка и Риберы и сам, своей свободной техникой оказал сильное влияние на его развитие. В 1645 Мурильо возвращается в Севилью совсем другим художником и вскоре получает крупный заказ на 11 картин от францисканского монастыря. Выполнение этого заказа стало своего рода отчетом о годах ученичества и принесло художнику известность. Уже в этих произведениях, несмотря на тяжеловатость и резкость их тонов, ярко выказываются колористическая наклонность и национальный, специально севильский характер Мурильо, берущего натурщиков и натурщиц для своих фигур из народа.

«Две женщины в окне». Национальная галерея искусства, Вашингтон

Постепенно он переходит к новому этапу своей жизни, начало которому положил большой заказ для церкви Санта Мария ла Бланка. Колорит его достигает редкого богатства теплых, пропитанных светом локальных красок, которые потом, в эпоху полного развития его мастерства, приводятся к одному, легкому, воздушно-прозрачному общему тону. В 1674 г. Мурильо окончил восемь больших картин, заказанных ему для церкви госпиталя «де ла-Каридад» и изображающих подвиги христианского милосердия — произведения, бесподобные столько же по рисунку, перспективе и колориту, сколько и по композиции и выразительности фигур и лиц. При учреждении в Севилье, в 1660 г., Академии художеств, в которой впервые официально введено изучение нагого человеческого тела, Мурильо был сделан её директором, вследствие чего, а ещё более благодаря своему высокому таланту и славе, оказал сильное влияние на многих живописцев местной школы.

В 1682 году Мурильо, со времени поездки своей в Мадрид не покидавший Севильи, приехал в Кадис, дабы исполнить для тамошнего капуцинского монастыря большую алтарную картину: «Обучение св. Екатерины». Трудясь над ней, он по неосторожности свалился с подмостков и так расшибся, что должен был немедленно отправиться назад, в Севилью, где и умер вследствие этого падения; кадисская картина была дописана его учеником, Осорио.

Содержание картин Мурильо в основном религиозное. Значительную группу среди них составляют изображения особого, созданного им типа, посвященные прославлению Богоматери. В произведениях этого рода Мадонна является в виде отроковицы или юной девы, стоящей или парящей в воздухе, среди облаков, и окруженной сонмом ликующих малюток, ангелов, нередко с лунным серпом или земным шаром под ногами, с неподражаемо переданным в позе и лице выражением девственной чистоты, кротости, молитвенного умиления и неземного блаженства. Мурильо писал также и реалистические жанры из севильской простонародной жизни, известные под названием «Уличных ребятишек»; также занимался пейзажной и ландшафтной живописью. Самая крупная коллекция произведений мастера хранится в Музее Прадо (Мадрид).

«Мальчик с собакой». Эрмитаж


Родился Утагава КУНИЁСИ (1 января 1798, Эдо — 14 апреля 1861, Эдо) — один из крупнейших японских художников и мастеров цветной гравюры конца периода Эдо, представитель жанра укиё-э.

Родился в семье красильщика шёлка. Отец его, Янагия Китиэмон, был в дружеских отношениях с Утагавой Тоёкуни, главой художественной школы Утагава. Мальчик брал уроки у художников Кунинао и Кацукава Сюнъэй. В 1811 году он поступает учеником в мастерскую Тоёкуни, где обучается до 1814 года. Тоёкуни также даёт ему его художественное имя — Куниёси.

Первые годы самостоятельной работы были для Куниёси малоудачны. Он изредка занимается иллюстрированием книг, на жизнь зарабатывает в основном набивкой и ремонтом напольных соломенных матов. С 1827 года положение художника улучшается. Он получает от издателя заказ на создание картин для серии гравюр 108 героев Суйкодэн. Художник создаёт также изображения серии героев других произведений и преданий, литературные иллюстрации, сцены из театра кабуки, пейзажи. К 1842 году он занимает почётное место среди мастеров художественного направления укиё-э, войдя в тройку его лучших художников — наряду с Утагавой Хиросигэ и Утагавой Кунисадой.

До 1855 года Куниёси работает во всех областях цветной гравюры, но с 1855 он ограничивается исключительно областью книжной иллюстрации. К 1853 году художник скопил значительное состояние, которое затем разделил среди своих учеников.

«Дух Тайра-но Томомори возвращается в бухту Даймоцу»


Народився Василь Ілліч КАСІЯН (1 січня 1896, Снятин, Австро-Угорська імперія — 26 червня 1976, Київ) — видатний український художник-графік, народний художник СРСР, професор Київського художнього інституту, Герой Соціалістичної Праці. Депутат Верховної Ради УРСР 2, 6–9-го скликань (1947—1951, 1963—1976).

Народився в багатодітній селянській родині. Закінчив гімназію в місті Коломиї. Служив у австро-угорській армії. Після Першої світової війни навчався в Празькій академії образотворчих мистецтв (учень Макса Швабінського), яку закінчив у 1926 році. Празький період став одним із найяскравіших у творчості художника, приніс йому європейське визнання і утвердження в професійному мистецтві. Низкою високохудожніх творів («Лепта», «Карпатська мати», «У пошуках роботи», «Бездомні безробітні», «Страйк», «Робоча сім'я» та іншими роботами на соціальну тематику) він відобразив нелегке життя робітників.

«Пасажири», 1924

Повернувшись у лютому 1927 року в Україну, Касіян почав свою діяльність на посаді професора Київського художнього інституту (нині — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). У 1930 році переїхав до Харкова, працював завідувачем кафедри Українського поліграфічного інституту, заступником директора Харківського художнього інституту. Його гравюри того часу («Страйк», гравюра на дереві, 1926 рік; серія «Дніпробуд», ліногравюра, 1932–1934 роки, «Артем», 1939 рік), малюнки та ілюстрації до творів Тараса Шевченка, Івана Франка, Василя Стефаника та інших класиків літератури характеризуються експресією штриха, романтичною піднесеністю образів.

У воєнні роки разом із інститутом був евакуйований до Самарканда, творив плакати військової, радянської патріотичної тематики. Працював завідувачем кафедри українського відділення Московського державного художнього інституту, професором українського відділення Всеросійської академії мистецтв у Загорську.

У 1944 році повернувся до Києва. Продовжив працювати на посаді професора, завідувача кафедрою Київського художнього інституту. Того ж року художнику було присвоєно почесне звання народний художник СРСР. Він став засновником цілої художньої школи української графіки. У 1944–1949 та 1962 -1968 роках був головою правління Спілки художників УРСР.

Крім творчої праці, Василь Касіян був ученим, мистецтвознавцем і теоретиком українського та світового мистецтва. З 1947 року — дійсний член Академії мистецтв СРСР. З 1955 року працював завідувачем відділом образотворчого мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклору і етнографії АН УРСР. У 1964 році, у зв'язку з 150-ю річницею з дня народження Тараса Шевченка, за багаторічну подвижницьку працю, створення чисельних портретів, плакатів і ілюстрування п'яти видань «Кобзаря» Василеві Касіяну, першому серед художників, за створену ним «шевченкіану», присуджено Державну премію України імені Т. Г. Шевченка. У 1971 році за участь у створенні 6-томної «Історії українського мистецтва» присуджено Державну премію УРСР.

За творче життя художник створив близько 10 тисяч робіт: гравюр, офортів, ілюстрацій до творів класиків літератури.

Ліногравюра «Т.Г. Шевченко», 1960


Народився Василь Андрійович ДЯДИНЮК (1 січня 1900, село Лучинець на Поділлі - 21 грудня 1944, Відень) - український художник, майстер монументального сакрального мистецтва, графік, педагог.

Походив з багатодітної сім'ї художників-іконописців і будівельників храмових споруд. Навчався в гімназії. Учасник Громадянської війни на баці армії Української Народної Республіки. Навчався в художній школі Олекси Новаківського (1925-1927) і майстерні Петра Холодного (1928) у Львові. За дорученням і на стипендію митрополита Андрея Шептицького виконав копії з портретів українських ієрархів XVII-XVIII століть у Вільно і на Волині. Копіював твори старих майстрів у художніх музеях Риму, Флоренції, Дрездена, Відня, Парижа (1928). У Парижі відвідував Академію Р. Жюліана і Школу мистецтв і художніх ремесел (1928), де навчався монументальному мистецтву.

Жив у Львові. Писав пейзажі, натюрморти, портрети, композиції символіко-алегоричного змісту. Створив серії портретів українських князів і гетьманів «Володарі України княжих часів» (1931-1932) в стилістиці неопримітива, візантійського мистецтва і бароко. Займався книжковою графікою, виконував малюнки для різдвяних листівок (1930-ті). З 1926 - учасник виставок (виставка робіт учнів школи О. Х. Новаківського в Академічному домі у Львові). Експонувався в салоні Гран Пале в Парижі (1928). Провів персональну виставку в місті Коломия (1926). Ініціатор створення і перший директор Школи релігійного живопису у Львові (1930-1933). У 1939 після заняття Львова радянськими військами В.А. Дядинюк переїхав до міста Коломия, в кінці 1943 року разом з сім'єю переїхав до Відня.

«Автопортрет», 1929 «Три царя», 1940


Родился Урал ТАНСЫКБАЕВ (1 января 1904, Ташкент — 18 апреля 1974, Нукус) — узбекский художник казахского происхождения. Народный художник СССР (1963). Действительный член Академии художеств СССР (1958).

В двадцать лет начал рисовать. С 1929 года принимал участие в художественных выставках. С 1932 года был членом Союза художников Узбекистана. В 1938 году был художником по костюмам первого казахского национального балета «Калкаман и Мамир» в Казахском государственном театре оперы и балета в Алма-Ате. Заслуженный деятель искусств Узбекской ССР (1943).

Темы его ранних картин связаны с поиском выразительных средств, форм отражения действительности. С начала 1950-х годов основным жанром в его творчестве стал пейзаж. В 1958 году Урал Таксынбаев был награждён серебряной медалью на Всемирной выставке ЭКСПО-58 в Брюсселе.

«В родном ауле», 1933


Народився Фелікс Михайлович ПОЛОНСЬКИЙ (1 січня 1941, с. Хмельове Миколаївського району Кіровоградської обл.) – заслужений художник України (2016).

Народився у сім’ї військовослужбовця. В 1968 році з відзнакою закінчив живописне відділення Іванівського художнього училища (Російська Федерація). На формування творчості художника найбільше вплинули його викладачі з фаху Серафим Троїцький та Іван Калашников. Після навчання багато років працював художником-оформлювачем у Кіровоградських художньо-виробничих майстернях Художнього фонду УРСР. Є активним учасником обласних, всеукраїнських та зарубіжних художніх виставок. До середини 80-х років Ф.М.Полонський займався монументальним декоративним розписом і це вплинуло на розвиток всієї його подальшої творчості. Його розписи можна побачити в обласному госпіталі для ветеранів війни, в Кіровоградському державному технічному університеті та інших закладах області. У 2007 році став лауреатом обласної премії у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна у номінації «національна традиція».



Народився Анатолій Терентійович ГАРМАШ (1 січня 1947, Дніпропетровськ) - український графік, живописець. Член Спілки художників з 1984 р.

Закінчив львівський Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова в 1971 році. Бере участь у виставках з 1977 року. Основні твори: графічні серії - «Концерт» (1981), «Весілля» (1982), «Дотик» (1985), «Вікна» (1987), «Пам’яті Яворницького» (1989); жив. - «Плин часу» (2005), «Маки» (2010). Роботи знаходяться в Дніпропетровському художньому музеї, Дніпропетровському історичному музеї ім. Д. І. Яворницького, Дирекції виставок Міністерства культури і мистецтв України, Національній спілці художників України, у приватних колекціях Польщі, Німеччини, Австрії, Франції, США, Ізраїлю.

«Мисливський натюрморт», 2010


Народився Анатолій Петрович МАРЧУК (1 січня 1956, с. Велика Слобода Макарівського р-ну Київської обл.) - український живописець і графік. Заслужений художник України (2006).

Народився в родині сільських учителів. Закінчив Київський державний художній інститут. Член НСХУ з 1990 року. Працює в галузі живопису, графіки. Дипломант міжнародних виставок і конкурсів. Академік Української академії геральдики. Заснував на батьківщині Макарівську картинну галерею, автор гербів і прапорів усіх територіальних громад Макарівського району.

Анатолій Марчук працює в жанрах натюрморту, пейзажу, портрета з ознаками тематичної картини. Основні твори: "Розорена святиня" (1990), "Розмова в саду" (1997), "Печаль" (1998), "Забутий храм" (2000), "Вихід" (2000). Крім малярських технік художник володіє техніками графічними: рисунок, ліногравюра, ксилографія, літографія, офорт. Їм були створені графічні цикли в техніці офорту «Погляд крізь віки» (1990), «Пам'ятники архітектури» (1980-1990-е), «Зимові мотиви» (1987), «Дерева» (1984-1987).



Народився Антон Михайлович КОВАЧ (1 січня 1962, с. Чумалево Тячівського р-ну, Закарпаття) – закарпатський живописець та графік, заслужений художник України (2015).

Закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва у 1981 році, потім – Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (1986). Педагоги з фаху – В. Черкасов, П. Сидоренко. З 1991 року працює викладачем Ужгородського коледжу мистецтв імені А.Ерделі.

Бере участь у виставках із 1992 року. Автор краєвидів і портретів, натюрмортів і сюжетних композицій. З 1999 року – член Національної спілки художників України. У 2003 році удостоєний обласної премії імені Адальберта Ерделі та Йосипа Бокшая за розписи у храмі Покрови Пресвятої Богородиці в селі Приборжавське Виноградівського району. Автор-упорядник альбому Адальберта Ерделі. Ілюстрував низку книг поезій та дитячої літератури, виконував реставрацією настінного розпису в Кафедральному католицькому соборі міста Львів (1983) і в греко-католицькій церкві села Білок Іршавського району (2002–2003 роки).

«Кафедральний собор»