Хрести розповідають історію -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок -вівторок – ВИХІДНИЙ

Хрести розповідають історію

alt
Громадський історико-етнографічний ставрографічний Музей Хреста та Музей українського живопису за підтримки Програми Бориса Філатова «Культурна столиця» до Дня Міста презентували виставку унікальних експонатів з фондів Музею Хреста - «Хрести України: Схід» й «Хрести України: Надпоріжжя».

Музей українського живопису виставляє у власних залах цей проект вдруге. В експозиції представлені: експонати з території Донецької (410 шт.) і Луганської (383 шт.). Дніпропетровщину презентують 1169 експонатів – Таромське і Присамар’я, Орільсько-Самарське межиріччя й Криворіжжя, Нікопольщина. Етнічну історію наших земель представляють 1962 хрести, які розповідають історію краю.

Цьогоріч Музей Хреста отримав грант за програмою «Культурна столиця», отже має змогу  продемонструвати експозицію унікальних знахідок ще у кількох локаціях окрім музею.

Григорій Гельфер зауважив, що місія програми «Культурна столиця» у якісь мірі теж певний хрест, який несуть нині люди, популяризуючи мистецтво та історико-освітні проекти, які наочно демонструють історію нашого краю.

Віктор Векленко, історик-ставрограф презентував виставку для усіх присутніх та провів екскурсію експозицією, зануривши цікавою розповіддю у стародавні часи.

 _MG_7339.CR2

_MG_7286.CR2

_MG_7289.CR2

_MG_7283.CR2

_MG_7301.CR2

_MG_7290.CR2

_MG_7292.CR2

_MG_7306.CR2

_MG_7308.CR2

_MG_7280.CR2

_MG_7277.CR2

Наша Дніпропетровщина представлена як знахідками епохи Русі – Великого князівства Литовського, так і козацької й післякозацької доби. Найдавнішими в плані ставрографії є хрестики з Ігрені. Чи відносяться вони до предметів обігу русичів часів князювання Володимира і Ярослава, чи належали вони нашим пращурам того періоду, коли землі Русі увійшли до складу Литви – питання відкрите. Але те, що на Ігренському півострові була певна кількість невеликих поселень, є доведеним фактом, який підтверджується і експонатами Музею Хреста, і з зібрання братів Бінчевичів (вітрина 1). Після татаро-монгольського нашестя  більшість слов’янських поселень занепадає і відродження землеробського населення на теренах сучасної Дніпропетровщини настає вже під кінець XVII завдяки розбудові Нового Кодака та заснуванню московських фортець у Присамар’ї.  Про це свідчать світлини з зібрання придніпровського краєзнавця Богуша. Але новою епохою засселення Ігрені можемо вважати вже 1730-ті роки, коли на півострові збудували Усть-Самарську фортецю. Хрестики цього періоду могли належати саме воякам з неї (вітрина 2).

Правобережжя Самари в межах нашого міста тісно пов’язане із заснуванням в 1688 році Новобогородицької фортеці.

Оскільки представлені у вітринах хрести не можуть бути гарантовано визначеними саме цією пам’яткою, але походять з околиць селища Шевченко, ми прив’язуємо їх до цього об’єкту.

Хрестики XVII ст. з різноманітними прикрасами у зовнішніх кутах середохрестя могли належати воякам перших гарнізонів фортеці. Відомо, що більша частина їх походила з центральних територій Московської держави, а менша – з північно-західних регіонів, що підтверджується і хрестиками. Заповнення зовнішніх кутів середохрестя достатньо характерна особливість виробів з Московії (вітрина 3).

Дещо простіші, без кутових прикрас, — це вже початок-перша половина XVIIІ століття. Це вже час відновлення Новобогородицької фортеці під назвою Старосамарського ретраншемента. Такі ж знаходять і на багатьох російських укріпленнях 1730-х років.

Екскурсія «Схід»

Українські регіони надзвичайно багаті на різноманітні історичні об’єкти й події. Дещо зафіксовано в документах, дещо дозволяють зрозуміти археологічні дослідження, дещо ми можемо уявити завдяки різноманітним випадковим знахідкам – монетам, ґудзикам, хрестикам. І незважаючи на те, що наука про хрести — ставрографія — ще досить молода, деякі моменти етнічної і релігійної історії регіонів вона вже допомагає висвітлювати.

Виявляється, що в різні часи існували різні форми хрестиків. Мало того, є хрестики, притаманні культурі Московії XVII століття, є – тим же регіонам Російської імперії XVIIІ століття. Виявляється, і це вже доведено науково, що є хрестики, котрі використовувалися переважно на всих етнічних українських землях, а є такі, котрі були розповсюджені тільки на тих чи інших територіях – поліські, слобожанські, запорозькі… І такі «регіональні» зразки ви можете бачити на інформаційних планшетах.

Історія українського Сходу козацької і докозацької доби ще не виписана. Кальміуська паланка часів Нової Січі, територіальні суперечки Війська Запорозького низового із Слобожанщиною і Донським військом за землі, угіддя і промисли, залюднення території після ліквідації Січі… Дуже часто запитань набагато більше, ніж відповідей. Тим більше, що історія регіону за радянських часів писалася під напрямок саме індустріальної складової після етнографічних змін внаслідок Голодомору. За часів козаччини і пізніше місцеве населення, переважно, українське, хоча слід пам’ятати і про численні грецькі поселення. Кінець ХІХ, початок ХХ століття показують на цій території численні взаємовпливи різноманітних культур (вітрина 1). Одним з таких проявів є унікальна ставротека з м. Донецька, подарована Геннадієм Христяном. Перламутрова іконка із Святої землі, обрамлена частинами складню та іншими деталями.

Територія Словянського і Волноваського районів Донецької області почала активно заселятися чи не з середини XVII століття (вітрина 2). Казенне солеваріння Московської держави чудово ілюструється московитськими хрестиками цього періоду. Пізніше Тор – сотенне містечко Ізюмського полку. Це відбивається в слобожанських хрестах. Латунні штамповані хрестики межі ХІХ-ХХ століть типові для всієї території Російської імперії, але різновид хрестиків запорозької традиції притаманний, переважно, для українських земель.

Околиці м. Краматорська, Крома-на-Торі, Крома Торського, починають залюднюватись у другій половині XVII століття (вітрина 3) козаками з Гетьманщини, а також втікачами з південних районів Московії та Мордовії. В цей час території стає належною до Слобожанщини. І це підтверджується як слобожанськими нагрудними (?) хрестами, українськими жіночими нагрудними хрестиками, так і хрестиками запорозької традиції.

Покровський район Донецької області (вітрина 4) у XVIIІ столітті активно заселяється запорозькими козаками і переселенцями зі Слобожанщини та центральних районів Росії. Це підтверджується і великою кількістю традиційних українських хрестів, намистових, запорозьких і слобожанських, а також російськими хрестиками цього періоду.

Така ж ситуація і на Добропільщині, з переважанням запорозького і слобідського козацтва (вітрина 5). Численні запорозькі хрестики, хрестики запорозької традиції і слобожанські, яскраво демонструють ці міграційні процеси.

Комплекс знахідок з околиць с. Покровське Бахмутського райони подарований родиною Шумейків (вітрина 6). Територія почала заселятися за часів Нової Січі завдяки бахмутському протопопові Івану Лукянову. Але сама слобода заснована у 1792 році переселенцями з Бахмуту. Специфічність цього міста, пов’язаного із солеварінням, разом із населенням козацьких хуторів і зимівників відбилася у хрестиках: традиційні українські і російські, запорозькі і слобожанські, а також велика кількість штампованих виробів межі ХІХ-ХХ століть, в тому числі – і запорозької (за формою) традиції.

Олександрівський район Донеччини (вітрина 7) отриманий завдяки допомозі Геннадія Христяна. Ці землі – запорозьке Присамар’я, яке в 1760-х роках почала відбирати влада Російської імперії. Хрестики XVIIІ століття – переважно традиційні українські із значною кількістю запорозьких та запорозької традиції. Також присутні слобожанські та (можливо) – південних слов’ян, що пов’язується із заснуванням Словяносербії .

Взагалі на території різних районів Донеччини – велика кількість традиційних українських хрестів – чоловічих  і жіночих (вітрина 8). Суміжність запорозьких і слобожанських земель також відбилися у місцевій культовій традиції. Околиці Горлівки, Соледара, Костянтинівський та інші райони…

Надзвичайно яскраво це помітно під час загального огляду ставрографічної картини області (вітрина 9): велика кількість українських чоловічих і жіночих натільних хрестиків XVII-XVIIІ століть, хрести запорозькі, слобожанські, хрест черкаський – все це відповідає загальноукраїнській картині, враховуючи місцеві особливості.

І коли передивляємося старовинні світлини, зроблені на території сучасних Донецької і Луганської областей, то відзначаємо велику кількість постатей в українському національному одязі (вітрина 10). Слід також зазначити, що в 1916 році в Швейцарії було створено етнографічну карту Європи, на якій зеленим кольором показані українці: степовий Крим, Ростовська, Воронезька, Білгородська, Курська області. І це підтверджується різноманітною статистикою початку ХХ століття.

Луганщина територіально й етнографічно ближча до Слобожанщини, що помітно при спостереженнях за різноманітними хрестами (вітрина 11). Передусім, це – жіночі нагрудні хрести, в тому числі – так званий «Яблуневий Спас». Окремі знахідки можуть датуватися і набагато давнішими часами, зокрема – ХІІ-ХІІІ століттям, але визначити час їхнього побутування без археологічних даних дуже складно.

Попаснянський район Луганщини (вітрина 12) за переказами у XVII-XVIIІ заселявся втікачами й шукачами кращої долі. Це показують і хрестики: московського царства XVII століття, українські чоловічі й жіночі XVII-XVIIІ віків, слобожанські і запорозької традиції ХІХ століття.

Подовжуючи тему цього району – хрестики з околиць м. Рубіжне (вітрина 13). Наскільки ця територія пов’язане з безпосередньої історією Війська Донського – питання дуже суперечливе, оскільки слобожанські ьа інші українські хрестики маркують цю територію по-іншому. Надзвичайно цікавий – перламутровий паломницький хрестик із Святої землі. Час коли паломники пішки йшли до Одеси чи Миколаєва, а звідти, на досить примітивних пароплавах добиралися через Чорне море, Босфор і Дарданели у Середиземне, а там уже і майже на місці. Саме звідти походять такі хрестики із дещо примітивним карбуванням, які іноді зустрічаються по різним українським землям.

Той же район, околиці м. Лисичанськ (вітрина 14), ті ж самі історичні питання: хто цю землю заселяв,  чия вона? Церковна статистика свідчить, що переважна більшість населення цих земель – українське («малороссы, православные»), хоч були тут, безумовно, і росіяни. І значна кількість як загальноукраїнських хрестиків різного призначення, так і регіональних (слобожанських) свідчить саме про це.

Хрести з околиць смт. Білолуцька Новопсковського району (вітрина 15) розповідають іншу історію, коли десь за часів Хмельницького переселенці з правобережної України заснували тут село, яке було знищене під час придушення повстання Кіндрата Булавіна. Поселення відновлене в 1722 році українськими слобідськими козаками  Острогозького полку. До ранньої історії  поселення відносяться українські жіночі намистові хрестики та українські чоловічі хрестики. Цікаво, що на території околиць селища знайдено і католицькі хрести.

Старобільський і Троїцький райони Луганщини (вітрина 16). Старобільщина почала залюднюватись ще за часів Бориса Годунова, але внаслідок придушення повстання Кіндрата Булавіна край був повнісю спустошений і почав відроджуватись спочатку козаками донськими, а потім слобідськими острогозькими. І московитські хрестики XVII ст., і українські XVII-XІХ віків відтворюють ці етапи місцевої історії. По Троїцькому району ситуація трішки інша. Заселення краю розпочалося у XVII-XVIIІ столітті, а десь під середину XVIIІ-го тут виникла слобода Кальнівка, яку пізніше перейменували у Троїцьке. В 1926 році Троїцька волость населена переважно українцями, проте хрестики XVII-XVIIІ століть на сьогодні доки що показують російське походження.

Сватівщина на Луганщини (вітрина 17) почала заселятися десь у середині XVII століття переселенцями з Правобережної України, які тікали від репресій польської шляхти і війни. На початку XVIIІ-го Сватова лучка вже входить до Ізюмського полку. Хрестики XVII століття московитської традиції могли належати або росіянам переселенцям, або – виготовлені пізніше в якості нагрудних прикрас для місцевих модниць. Українські жіночі і чоловічі хрести XVII-XVIIІ століть показують місцеве українське населення, а слобожанські демонструють зразки нагрудних хрестів кінця XVIIІ-ХІХ століть. Цей же український стиль подовжують і розширюють різновиди штампованих хрестиків запорозької  традиції. Зверніть, будь ласка, увагу на реконструкцію чоловічого костюму – де у чоловіка хрестик носиться поверх одягу.

За писемними джерелами, територія Кремінського району (вітрина 18) почала залюднюватись однодворцем Михайлом Чеботарьовим у 1730-х роках. Але частина знахідок з території мають давніші ознаки, що демонструє потребу глибшого вивчення історії регіону. Хрестики московитської традиції XVII-XVIIІ століть могли належать тим же однодворцям, які почали селитися тут і на Слобожанщині під час будівництва Української укріпленої лінії. Українські чоловічі і жіночі хрестики могли належати місцевому населенню, яке утворилося з переселенців з українського Правобережжя. Слобожанські ж хрести показують потужний культурний зв’язок із традиціями Харківщини.

 

 

Похожие записи: