Виставка трьох. Олексій Малих. -Музей українського живопису

Глава 2. Олексій Малих.

Майстер живопису та левкасу

Також представляє скульптурну серію «Ровер для Повітрулі»:

праслов’янський міф
забутий світ,
утаємничені істоти.

Втім, він нагадує про аксіому – жодну живу істоту не можна позбавляти крил!

У своїй новій, навіть для самого себе несподіваній скульптурній серії «Ровер для Повітрулі» Олексій Малих, відомий передусім як майстер живопису та левкасу, раптом стає різьбярем і переносить нас у давній, забутий світ.

Там жили утаємничені істоти – непрОсті – як-от карпатські чаклуни – мольфари та гонихмарники, відьми — босоркані, русалки— мавки, літавиці і лісові люди — чугайстри.
І серед них – Повітруля, пишнокоса, крилата, у довгих прозорих шатах діва, що літала у хмарах між небом і землею.
Зазвичай вона допомагала людям: доглядала худобу на полонинах, вирощувала квіти і трави, надсилала дощові хмари у спеку і вгамовувала вітри, єднала закоханих, хрестила дітей, лікувала хворих і навіть будувала у хмарах міста.

Чугайстер Непрості

«Маленький Чугайстер». 2016. Дерево, левкас. «Непрості», 2016. Дерево, левкас, метал

Чоловіки закохувалися у неї, але щоб одружитися з Повітрулею, примусити жити за людськими законами, треба було відібрати у неї лебедині крила і заховати їх під дев’ятьма залізними замками.

Та без крил Повітруля нещаслива! У будь-який спосіб вона все одно повертала їх, і тоді вже нічого її не спиняло – лишала чоловіка, забирала дітей і відлітала назавжди у хмари, до свого примарного міста, або у гори, до хащі, до сестер і суворої матері. Тож навіщо так жорстоко чинити з Повітрулею, відбирати у неї крила?

Щоб вона була вільною серед людей і не відлітала назавжди, Олексій Малих змайстрував для неї ровер – справжній, карпатський, зелений – хай мчить собі горами і полонинами, хай насолоджується вітром!

Ровер

«Ровер для Повітрулі», 2016. Дерево, левкас, метал

А щоб не тужила за близькими, створив для неї цілу компанію родичів – мавок, літавиць, чугайстренят. Вирізьбив із дерева, оздобив старими іржавими цвяхами, прикрасив чудернацькими візерунками. Химерні – здивовані, замріяні, усміхнені – вони зовсім інші, ніж їх собі уявляли наші пращури. І це зрозуміло: художник не відтворює міфологічні сюжети, він живе ними і переповідає відчуте власною мовою – мовою сучасника, якому деколи теж трохи бракує крил…

Автор Марина Афанасьєва

Риби