Виставка графіки Георгія Малакова -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

Виставка графіки Георгія Малакова

alt
8 травня до Дня пам’яті та примирення Музей українського живопису відкрив тематичний розділ із власного зібрання, що демонструє творчий доробок талановитого графіка, заслуженого художника УРСР Георгія Васильовича Малакова.

Виставка налічує 25 робіт у техніці ліногравюри та репрезентує такі серії майстра, як «Київ у грізний час» (1967), «Бенілюкс» (1960—1962), «Навколо Європи» (1961—1963), а також обрані аркуші у царині книжкової ілюстрації.

Саме сьогодні час згадати життєвий та творчий талановитого митця, гортаючи сторінки спогадів брата художника – Дмитра Малакова.

«… Попри всі обставини тодішнього політичного життя, ідеологічна спрямованість творчого доробку Георгія Малакова завжди залишалася вибірковою. Він не славив напряму радянський лад, умів оминати або й тактовно ігнорувати «історичні звершення», бо залишався, підкреслимо, позапартійним. Як побачимо далі, міг собі дещо дозволити.

Тема Києва часів Другої світової війни стала одною з провідних у творчості Георгія Малакова невипадково: він особисто пережив оборону, окупацію й визволення рідного міста. У свої тринадцять — п’ятнадцять років не міг ходити до школи (їх окупанти закрили), голодував та, аби уникнути відправки до Німеччини, мусив не за віком тяжко фізично працювати. Неодноразово наражався на смертельну небезпеку, опинившись у зоні бойових дій. 1956 року, одружившись, поглянув на минуле і намалював своєрідний автобіографічний альбом-сповідь, де значне місце посіли події часів війни. Логічним продовженням, осмисленням і узагальненням пережитого й зображеного в тому альбомі стала серія ліногравюр «Київ. 1941—1945 рр.», вперше показана на ювілейній виставці 1961  року. Тоді суспільство теж озирнулося на двадцять років назад — на початок війни та героїчну оборону Києва. Відтоді столиця України одержала статус міста-героя, а серія Георгія Малакова стала художнім літописом подій війни, пов’язаних із Києвом.

«Київ у грізний час» (1967) (1)

«Ворог-у-місті»

«Ворог у місті». Аркуш із серії «Київ у грізний час»

Вперше правдиво, в сміливому дусі шістдесятництва, Г. Малаков засобами графічного мистецтва показав тривалий час замовчувану героїко-трагічну суть Київської оборонної операції липня — вересня 1941 року. В серії гравюр художник розкрив не просто ключові епізоди тих подій, а з власними наголосами, які дозволив собі висловити публічно: Хрещатик горів, підірваний та підпалений радянськими диверсантами, а не німцями — як то затято твердив офіціоз аж мало не до кінця минулого століття. А Гога все це бачив на власні очі.

Відомий мистецтвознавець Юрій Белічко (1932—2010), до речі — друг художника, теж «дитина війни», першим звернув увагу на надзвичайну історичну та мистецьку цінність цих творів Г. Малакова і писав: «Феноменальна пам’ять художника зберегла для нащадків те, чого вже ніколи не вигадає навіть найвибагливіша творча фантазія митців наступних поколінь». Десятиріччя, що минули від написання тих рядків, підтвердили цю влучну характеристику.

«Відгриміло»

«Відгриміло». Аркуш із серії «Київ у грізний час»

Західну Європу Георгій Малаков відвідував двічі: вперше — у липні 1959 року (Бельгія, Нідерланди, Люксембург), вдруге — в лютому 1961 року — круїз навколо Європи (Данія, Лондон, Париж, Рим, Неаполь, Помпеї, Афіни, Стамбул). Обом подорожам було присвячено акварельні цикли та серії ліногравюр «Бенілюкс» та «Навколо Європи». Ці роботи також експонувалися на чергових художніх виставках, репродукувалися в популярних та фахових виданнях. Цікаво, що популярна книжка витримала три видання (1964, 1978, 1988 роки).

DSC_0650

DSC_0649

Як ілюстратор і оформлювач книжок, Георгій Малаков у 1952—1976 роках випустив у читацький простір України понад 130 видань світової та української класики, сучасних йому авторів. Там була наукова фантастика, романтика морських пригод і подорожей, тема минулої війни. Співпрацював зі столичними видавництвами «Веселка», «Держполітвидав», «Дніпро», «Мистецтво», «Молодь», «Радянська школа», «Радянський письменник». А ще — в провідних українських журналах та газетах. Тоді Україна читала, збагачуючись духовно. Читали діти, молодь, дорослі. У кожному більш-менш значному селі неодмінно була книжкова крамниця, при кожному сільському клубі — бібліотека, так само — при школі. Що вже говорити про міста!

Від 1960 року художник захопився технікою ліногравюри, якій залишився відданим до кінця життя. Щоправда, не покидаючи працювати пером і тушшю, фломастером, товстим цанговим олівцем та кульковою ручкою. У відомі часи хрущовської «відлиги» та в настроях того ж таки шістдесятництва звернувся Г. Малаков не до оспівування «трудових звершень радянського народу — будівника комунізму», а до улюблених із дитинства європейського середньовіччя та романтики морських пригод. Так виникли абсолютно унікальні в українському мистецтві серії «Середньовічні сюжети» (1962—1967) та «Завойовники морів» (1963). Один із аркушів «завойовників» присвячено відомому королівському пірату серу Френсісу Дрейку — з вареною картоплиною на кинджалі, бо це він привіз із Америки в Європу бараболю — наш незамінний другий хліб! Ці твори також широко експонувалися, репродукувалися, тиражувалися й полюбилися шанувальникам графічного мистецтва та творчості Георгія Малакова.

Аркуш із серії «Середньовічні сюжети»

Не всі мистецькі задуми художника пощастило реалізувати. Так, він мав цікаву творчу зустріч із письменником Анатолієм Кузнєцовим — автором роману-документа «Бабин Яр». Вони домовилися про ілюстрування Георгієм україномовного видання популярної книжки, про участь Георгія як художника кінофільму, що мав бути поставлений на Київській кіностудії художніх фільмів ім. Олександра Довженка. Але не склалося: письменник поїхав до Великобританії й … не повернувся. А відтак світове мистецтво, без перебільшення, втратило твори, що могли б бути, знову таки, абсолютно унікальними. Лише 2008 року «Бабин Яр» вийшов українською мовою в Україні, але… без художніх ілюстрацій.

Ще були теми, запропоновані художникові «зверху», але він не зацікавився ними. По-перше, відмовився поїхати до «сражающегося Вьетнама», причому необачно зауважив, що більше тяжіє до Заходу. Це розцінили як зухвалу вихватку і запропонували інше творче відрядження — на Захід, але не такий далекий: на «всесоюзну ударну комсомольську будову нафтогону «Дружба». Влітку 1973 року Гога мусив їхати, але крім кількох начерків церков, обітних хрестів та залізобетонних дотів на тлі краєвидів Прикарпаття, нічим творчо не наснажився. Спробував композиційно обіграти тему продажу радянської нафти тим, хто за нею йшов війною 1941 року (стволи ворожих танків паралельно трубам нафтогону), але вчасно зупинився.

А як тонко й артистично розробляв Георгій Малаков одну з найулюбленіших тем — амурну! Мама говорила: «Тебе зі Спілки виключать!», на що Гога мовив, посміхаючись: «Але ж як зроблено!». Отак не дали йому не в міру цнотливі чиновники від мистецтва завершити цикл ілюстрацій до безсмертних оповідок Джованні Боккаччо «Декамерон». Це відбувалося саме на завершальній хвилі «відлиги» 1960-х, коли знаменита книга, написана в далекому ХІV столітті, вийшла друком вперше українською мовою в майстерному перекладі з давньоіталійської Миколи Лукаша. Залишився величезний блок ілюстрацій Георгія Малакова до «Декамерона», виконаних у різній техніці, від олівцевих ескізів до завершених ліногравюр — десь понад 200 сюжетів.

Аркуш із серії «Декамерон»

Творчість Георгія Малакова не була обділена увагою ще за життя художника: 1974 року у видавництві «Мистецтво» вийшла друком монографія Юрія Белічка, через десять років — альбом, упорядкований автором цих рядків. Ще 1982 року в Києві, а потім у Дніпропетровську, Одесі, Маріуполі, Донецьку, Харкові, Львові, Вінниці, Керчі з величезним успіхом відбулися посмертні персональні виставки творів Г. Малакова. 1984 виставка його робіт користувалася не меншим успіхом у Москві. В Києві та Москві видано щедро ілюстровані каталоги».

Із спогадів Дмитра Малакова, брата художника.

Похожие записи: