Японська гравюра XVIII-XIX століття-Музей українського живопису

«Відбиток сонця, що сходить». Японська гравюра XVIII-XIX століття.

alt
З 27 травня по 31 серпня в Музеї українського живопису експонуватиметься виставка робіт провідних майстрів японської гравюри. Про історію цього унікального виду образотворчого мистецтва розповідає мистецтвознавець Людмила Тверська.

 

«Насолода для очей,

дивовижна пригода для серця та душі»

Мацуо Басьо

У «Анналах Японії, складених у 720 році, повідомляється, що «у 770 році імператорським велінням підготовлено мільйон маленьких пагод…для того, аби вкласти у кожну з них друковані буддійські заклинання та надати їх храмам». Ці друковані заклинання і є найдавнішими серед відомих науці пам’яток ксилографічного мистецтва.

На кожному етапі розвитку образотворчого мистецтва гравюра мала власний неповторний вигляд. Однак, лише за періоду Едо (1613-1868) відбулося її відокремлення у самостійний вид мистецтва. Саме тогочасній гравюрі випала нагода відігравати певну роль в культурі епохи. У ній відбилися події, що відбувалися у житті містян, поширювалися нові ідеї та настрої, формувалася культурна традиція. В образотворчому мистецтві найбільш характерною формою цього виду творчості стала гравюра укійо-е, «мистецтво плинного світу».

Квінтесенція розуміння такого роду гравюри викладена у повісті «Нові часи» у 1661 році. «Ми живемо лише мить. І цієї миті насолоджуємося красою місячного світла, снігом, цвітінням сакури (вишні) та відтінками осіннього листя клену. Ми радіємо дню, що зігрітий теплом вина. Бідність дивиться нам в обличчя , але ми не дозволимо, аби смуток поборов нас. Ми пливемо за течією життя, немов гарбуз, що був підхоплений потоком. Це і носить назву плинного мінливого світу».

Етимологія слова «укійо» походить від буддійського терміну, що означає тлінність життя.

У XV столітті термін набув світської інтерпретації і його стали сприймати як «повсякденну дійсність»

У XVІІ столітті під «укійо» мали на увазі світ розваг та задоволень, які містяни мали змогу отримати у «веселих кварталах». Вони здійснили спробу матеріалізувати саму ідею свята, що викреслило з життя нудьгу та приниження. Подібною репутацією «веселі квартали» завдячують не лише красуням-куртизанкам, що живуть там. Важливим був ще той факт, що соціальні бар’єри тут втрачали своє значення, яке було безумовним поза межами кварталу.

Не слід забувати, що японське суспільство періоду Едо розвивалося в умовах жорсткої та всебічної регламентації. Вона торкалася усіх верств суспільства, однак найбільш жорсткою виявилася по відношенню до третього та четвертого станів – ремісників та купців, які не мали жодних політичних прав. Можливості брати участь в управління країною та свободи дії поза комерційної сфери вони не мали. Відносно вільною лишалася лише сфера розваг. У витонченому кварталі задоволень, що був прикрашений із неабияким смаком, соціальні відмінності стиралися. Ось що притягувало до «веселих кварталів» і нову буржуазію, і стару аристократію.

Художники у свою чергу знаходили тут свіжі мотиви для творчості та нові форми мистецтва. І хоча природа завжди відігравала важливу роль у зображенні радощів життя, однак протягом XVII-XVIII століть і, особливо, XIХ століття — це атмосфера життєствердного буття, яка передавалася у першу чергу в портретах куртизанок (бідзін-ґа) та акторів (якуся-е), богинь кварталу Йосівара, місцин для розваг, ідолів театру Кабукі. Кольорова гравюра подарувала їхнім образам безсмертя.

У першій половині XVII століття ксилографії створювалися маловідомими художниками та призначалися переважно для ілюстрування розважальних видань та навчальних посібників. Вони були чорно-білими. Пізніше їх почали підфарбовувати кіновар’ю, жовтою та зеленою фарбою. Введення у вжиток кольорового друку традиційно відноситься до середини 1760-х років.

 

Ці роки (1789-1801) вважаються часом, коли мистецтво ксилографії сягнуло найвищої точки розвитку. У цей час працювали такі майстри як Кацусика, Хокусай, Утаґава Кунісада, Тайсо Йосітосі, Утаґава Кунійосі, Кунітіка, Кобаясі Кійотіка та багато інших. Нині твори означених митців є у зібранні Музею українського живопису. З ними ви маєте нагоду познайомитися на виставці, яка дає яскраве уявлення про унікальне японське мистецтво, що сприймається у наші дні  як символ культури цієї країни у цілому.

 Людмила Тверська,

                                                        мистецтвознавець,

                                                        Заслужений працівник культури України

Похожие записи: