Видатний графік Рембрандт Гарменсзон ван Рейн (1606 – 1669) -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

Видатний графік Рембрандт Гарменсзон ван Рейн (1606 – 1669)

alt
У залах Музею українського живопису розгорнулася виставка, яка представляє сюжети, створені свого часу геніальним голландським художником XVII століття Рембрандтом ван Рейном та відроджені талановитим митцем ХІХ століття - Арманом Дюраном.
Ім’я Рембрандта для історії гравюри є ще більш значущим, ніж для історії живопису. Рембрандт – основоположник самостійного мистецтва офорту. Він виявив усі основні його властивості та розробив специфічну мову цього виду естампу настільки, що мало кому з послідовників-офортистів вдалося знайти нові шляхи та можливості у даній гравюрній техніці.

Однак приклади сміливих пошуків та вдалих спроб все ж траплялися. Французький гравер Арман Дюран (1831 – 1905) майже повністю присвятив власний творчий шлях вивченню та відтворенню технічних прийомів старих майстрів. Художнику вдалося також зібрати колекцію естампної графіки митців минулих століть. Арман Дюран із виключною цікавістю ставився до творчого спадку Рембрандта ван Рейна. Повсякчас удосконалюючи власну майстерність, французький графік поступово почав працювати із дошками Рембрандта з метою порятунку сюжетів видатного майстра, надаючи їм нового життя.

Примітно, що Арман Дюран ніколи не давав собі творчої волі інакше трактувати первозданний сюжет або вносити композиційні чи стилістичні корективи. Художник брав друкарські матриці Рембрандта та з філігранною точністю власноруч переносив малюнок на нові дошки. У подальшому із виготовлених матриць Арман Дюран виконував власний друк естампів. Подібні експерименти митця тяжіють до 80-х років ХІХ століття.

Рембрандт усе життя займався офортом, виключна цікавість до якого пояснюється, з одного боку, інтимністю мистецтва художника, що вимагає глибоко індивідуального спілкування з глядачем. Даній характерній для усього мистецтва майстра пластичній своєрідності найбільш влучно відповідає офорт. З іншого боку, найголовніша причина захоплення Рембрандта офортом полягала у стильовому потенціалі даної техніки, у багатстві світлотіньових можливостей, настільки близьких для усього рембрандтівського мистецтва.

Невідомо, у кого та яким саме чином вчився Рембрандт офорту. Можна лише припускати, що його школою було мистецтво попередніх граверів. Протягом ранніх років він досить часто зображував своїх близьких. Однак портрет був не єдиним жанром, у якому працював Рембрандт-офортист протягом ранніх 20-х – 30-х років XVII століття. Художник захоплювався замальовками вуличних типів, про що свідчать представлені на виставці роботи. Він знаходить персонажі для власних офортів серед найнижчих верств міського населення, серед жебраків, волоцюг, вуличних торговців. Уже в цих ранніх роботах відчувається особлива пластика, що вирізняє мистецтво майстра – природність образного сприйняття, безпосередня гострота індивідуальної характеристики.

4

У 1632 році Рембрандт переїжджає з Лейдена до Амстердама. Стрімко змінюється його життя: замість атмосфери маленького університетського містечка – діловий галас найбільшого у країні міста, замість повної творчої свободи – нескінченні замовлення на портрети, а разом із успіхом – велика кількість учнів, щасливе одруження на Саскії Ейленбург. Образи жебраків зникли з рембрандтовських офортів.

Провідною темою 30-х років стають біблійні та євангельські сюжети. У цей період «бурі та натиску» (як називають деякі вчені середину 30-х років  XVII століття у творчості майстра проявляється підкреслений динамізм, напруженість, стрімкість дії («Вигнання торговців з храму», «Повернення блудного сина», «Поклоніння пастухів»).

Але вже наприкінці 30-х років розуміння Рембрандтом драматизму, способів його вираження доповнюється розширенням та поглибленням філософських начал, і, водночас, більшою стриманістю та простотою художніх засобів («Смерть Марії», «Воскресіння Лазаря»).

Однак не лише у подібній тематиці виявляється увага художника до внутрішньої одухотвореності емоції. Вже сама по собі цікавість художника до пейзажу – провідного жанру його графічної творчості 40-х років свідчить про наростання ліричного начала у його мистецтві.

DSC_7297

Настрій спокою та тиші, ствердження почуття знайомої, рідної природи, втілення духовного зв’язку людини з оточуючим світом – такими є вирізняльні риси усіх офортних пейзажів майстра («Місток Сікса», «Вид на Омваль», «Вид на Амстердам»).         «Три дерева» — найбільш відомий серед пейзажних офортів майстра, для якого характерною є особлива бурхлива романтичність. Дану роботу можна назвати одним із найяскравіших прикладів героїчного пейзажу у світовому мистецтві.

Однак, яким би не був значущим пейзажний етап у творчості  Рембрандта, основною темою його мистецтва завжди була людина.

Видатний портретист у живопису, у офорті митець звертається до портрету частіше за все на замовлення. І все ж, у кращих офортних портретах майстра він піднімається до найвищого рівня («Лікар Ефраїм Буено», «Портрет Яна Сікса», «Рембрандт, який спирається на бар’єр» та багато інших).

Усі портрети Рембрандта надзвичайно віддалені від безпристрасної об’єктивності. Розкриваючи людський образ, художник висуває на перший план риси, що є найбільш близькими йому самому. Саме тому у переважній більшості офортних зображень своїх друзів та знайомих є дещо спільне, що робить схожими різних людей одне на одного. У трактовці художника це все люди, емоції та думки, однак жодним чином не дії. У кожному глядач відчуває глибоку внутрішню самотність. Проте ця нескореність долі є лише глибоким розумінням життя та прийняттям його саме таким, яким воно є насправді.

DSC_7369

У житті самого художника у другій половині його творчого шляху було багато трагічного, гіркого, безрадісного. Останні 20 років художник живе вигнанцем. Незважаючи на європейську славу, він майже не отримує значних замовлень, від нього відвертаються друзі, його домашнє буття складне та драматичне.

Трагічне світовідчуття з роками поглиблюється. І разом з тим, дедалі більше непорушною стає у ньому віра в те єдине, що складає противагу руйнівній стихії – духовне життя людини.

Найбільш відчутним світогляд художника 40-х – 50-х років XVII століття виявився у провідному жанрі його творчості пізнього періоду – у фігурних композиціях на сюжети із священної історії. Чудові зразки офортів на біблійні притчі демонструють роботи даної експозиції («Христос зцілює хворих», «Проповідь Христа»).

У циклі офортів 50-х років, присвячених дитинству Христа, з’являються риси, що є не зовсім характерними для пізнього Рембрандта. Роботи вражають насиченістю побутових подробиць («Поклоніння», «Святе сімейство»). Однак якщо у ранніх сценах шляхом введення побутових деталей художник прагнув досягти життєвої переконливості, то у серії 1654 року ця властивість має інший зміст: показати звичайність людей, які беруть участь у чудотворних подіях.

DSC_7363

Однак, атмосфера легенди пропонує майстрові також обов’язковість трагедії, яка неминуче виводить людину з її замкненої відчуженості. Саме це пояснює те вражаюче трагічне  напруження, що пронизує останні офорти Рембрандта — так звані «нічні сцени».

Даний цикл створювався протягом декількох років, і присвячений він найважливішим епізодам євангельської легенди («Поклоніння волхвів», «Покладення Христа до гробу»).

Усі зображення сцени вирішені неначе втілено-трагічні нічні видіння, де одне лише світло висловлює зміст того, що відбувається. Тут немає твердих предметів та чітко окреслених фігур, є лише подих та тремтіння світлоносної матерії – плями світла, мерехтіння променів, спалахи полум1я та переливи відблисків.  І усе це сповнене вібруючим світлом середовище сприймається, немов палаючий жар емоцій, як духовна напруга, що виростає до найвищої одухотвореності.

У цьому примарному та надприродному світлі, що єднає у одне ціле людські фігури, у загадковій пітьмі, яка оточує їх, у напруженому тремтінні то блискучого, то тліючого колориту є грізне передчуття трагедії, що сповнює усіх цих людей невимовним сумом, пронизує їх глибоким внутрішнім єднанням. У цьому для Рембрандта є зловісна таємниця життя, що сповнює аркуш скорботним хвилюванням.

DSC_7323

У «нічних сценах» художник використовує увесь діапазон засобів гравюрної техніки, знаходить нові, майже живописні можливості лексики офорту і у результаті досягає максимальної сили емоційного вираження.

«Нічні сцени» — останні значні роботи Рембрандта-офортиста, і завершує їх твір «Три хреста», який підбиває остаточні підсумки рембрандтівським творчим пошукам та глибоким роздумам над життям, долею повсякчасного героя мистецтва художника – простої, недосконалої, звичайної, земної людини, однак людини величезної звичайності.

Виставка, що розгорнулася у залах Музею українського живопису, дає вичерпне уявлення про творчість Рембрандта-офортиста та дозволяє більш серйозно зрозуміти його живописні твори та по-справжньому усвідомити віру людини, що заснована на глибокому знанні її духовних можливостей.

Людмила Тверська,

мистецтвознавець, 

заслужений працівник культури України

 

Похожие записи: