Вадим Сідур. Спогад. Шана. Пам’ять. -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

Вадим Сідур. Спогад. Шана. Пам’ять.

alt
Другий рік Дніпро голосно чує про Вадима Сідура - людину, відому у всьому світі, видатного скульптора, сміливого борця в житті та мистецтві, митця та поета, про життя якого у рідному місті не було до 2017 року жодної згадки.

 

Минулого року Музей українського живопису за підтримки Культурної столиці вперше провів Дні пам’яті Сідура, в такий спосіб започаткувавши добру традицію.

2017-го – було зроблено фільм про скульптора.  Першу серію презентовано під час заходів пам’яті у червні 2017. Спеціальний показ музейники влаштували для вихованців гімназії № 33, навчального закладу, який розташовано навпроти музею, і в якому навчався Вадим Абрамович Сідур.

Цьогоріч на вечір-спогад Вадима Сідура музейники запросили в гості усіх, кому цікава ця велична постать.

У залах звучали вірші, які складав художник, створюючи атмосферу.

Відкрила вечір спогадів Людмила Тверська, мистецтвознавець та заслужений працівник культури України.

Письменник і сценарист Семен Заславський декламував вірші.

І для всіх присутніх було презентовано другу серію фільму про Вадима Сідура.

DSC_4524

DSC_4526

DSC_4561

DSC_4542

DSC_4558

DSC_4544

DSC_4564

DSC_4574

DSC_4546

DSC_4569

DSC_4577

Скульптор Вадим Сідур прожив складне життя. Війна, поранення, початок творчого шляху в рамках соцреалізму та відхилення наприкінці 50-х, неприйняття «нових» робіт радянською владою, через що і виключення з партії, декілька інфарктів, останній з яких виявився смертельним.

Сідур так казав про свою творчість: мені хочеться, аби глядач впізнавав не «мою манеру», а мій світ». І цікаво, що цей діалог між глядачем та майстром – був, звучав, відбувався.

 

Война, смерть и увечья

Я раздавлен

Непомерной тяжестью ответственности

Никем на меня не возложенной

Ничего не могу предложить человечеству

Для спасения

Остается застыть

Превратиться в бронзовую скульптуру

И стать навсегда

Безмолвным

Взывающим

В. Сидур

 

Скульптури «військового» періоду висловлюють оголений біль та відчай, втім їх пластика — це мінімальні засоби. Це роботи «Крик» (1963), «Взывающий» (1966; в 1985 р. Дюссельдорф), тут все говорить про біль та жах, які несе війна. В скульптурах «Лопнувшая» (1964), «Памятник погибшим от бомб» (1965; у 1993 р. встановлені в Вюрцбурзі,) художник звертається до тематики поранень: снаряд, який пронизує людину.  Сідур навмисно уникає натуралізму, але тим не менш уява малює ще більш страшні картинки.  Відомий «Пам’ятник загиблим від насилля» з фігурою людини, без голови, без полу та віку, того, який стоїть на колінах, говорить про безсилля перед свавіллям.

Деякі роботи Сідура мають тональність тихої туги. Такий «Пам’ятник тим, хто лишився непохованим», — присвята тим, хто загинув в Афганістані.

Роздуми про смерть, турбота про збереження людського обліку в ході війн, екологічних та техногенних катастроф привели художника до створення об’ємних колажів, які отримали назву «Гроб-арт».  Суть цієї течії у тому, що всі науки, що прискорюють  розвиток науки та техніки призводять до зникнення простору та часу.

Скульптор, що працював у полупідпільних умовах, використовував для асамбляжів матеріали, вже пережили власну загибель: старі чавунні труби, іржаві батареї, лопати та інший металобрухт та сміття. Майстер створював образи людських  істот, що доведені стражданнями до апатії та байдужості, близьких до смерті.

Однак Сідур вірив в існування і іншої сили, яка маже врятувати людство – любов, художник знаходив у ній підтримку.

Любов як продовження роду – багато скульптур  Сідура мають еротичний характер, деякі виглядають досить відверто.

Звертався Сідур і до біблійних сюжетів, а саме до християнських заповідей, бо досі люди не вигадали нічого більш людянішого.

Похожие записи: