Співець радості. Виставка живопису Федора Павленка. -Музей українського живопису

Співець радості. Виставка живопису Федора Павленка.

alt
У зібранні Музею українського живопису особливої уваги заслуговує колекція творів Федора Яковича Павленка (1936–2008) – яскравого, незабутнього за своєю барвистою співучістю та артистичною безоглядністю живописця, самобутнього майстра Дніпровської мистецької школи.
19 жовтня в Музеї українського живопису відкрито виставку цього художника.

 

На урочистому відкритті зібралися друзі музею та дніпровські поціновувачі мистецтва.

Відкрив вечір засновник музею Олег Наумов.

Мистецтвознавець Людмила Тверська занурила присутніх у чарівний світ творчості митця.

Спогадами про Федора Павленка поділився мистецтвознавець Віталій Старченко.

DSC_6819

DSC_6875

DSC_6854

DSC_6855

DSC_6873

DSC_6883

DSC_6901

DSC_6915

DSC_6820

DSC_6813

DSC_6834

DSC_6817

DSC_6833

DSC_6925

DSC_6910

DSC_6897

DSC_6927

DSC_6894

DSC_6918

Розповідати про творчу долю Федора Павленка – завдання непросте. Багато сторінок з його життя оповиті туманом тьмяних спогадів та здогадок: голодне безпритульне повоєнне дитинство без рідних та близьких, довгі роки поневірянь по дитячих будинках, де дають справжні ім’я та прізвище, раннє захоплення малюванням. Однак можливість розпочати професійне навчання з’явилась лише у тридцятирічному віці, коли вже склалася особистісна індивідуальність та прагнення осягнути основи майстерності. Подібні наміри, зазвичай, вступали у протиріччя із системою навчання на художньому відділенні у Орловському педагогічному інституті, який готував лише майбутніх викладачів малюнку та креслення. Саме тому, полишивши навчання, Павленко з 70-х років ХХ ст. розпочинає самостійно проходити «художні університети», навчаючись у життя та природи бачити світ очима творця, привносячи у власні роботи усю силу творчого темпераменту.

DSC_6919

При цьому живописець лишався непомітним та скромним, вивести його на діалог було вкрай непросто. Однак, певно цього й не треба було робити. Оскільки увесь він – із усіма своїми сумнівами та осяяннями виявився у власному мистецтві, яке висловлює набагато більше, ніж зображує. І уважний глядач, вдивляючись до його живописних метаморфоз, може розгледіти тремтливу душу художника-поета, для якого світ – вічне джерело радісного натхнення та творчих відкриттів.

Зовні стриманий, Павленко був напрочуд самодостатнім: як особистістю, так і творцем. Звідси його прагнення бути подалі від метушні великого міста та гамірливих компаній. Він любив бути із природою сам на сам, справедливо міркуючи, що саме так вона розкриє йому таємниці власної чарівності. Саме тому останнє десятиріччя власного життя він прожив у Сурсько-Литовському –  селі, що знаходиться поблизу міста Дніпра. Мешкав у невеличкому будиночку, що був оточений садом. За порогом починалося життя природи, змінювалися пори року: то квітнув весняний бузок, то опадали осінні дерева, замітали сніги чи бруньки розпускалися, сходило чи заходило сонце. Це невичерпне джерело сповнювало його мистецтво враженнями, що невпинно змінювалися, тривожили уяву, давали імпульс творчій фантазії.

DSC_6809

Пейзаж – улюблений жанр майстра, про що свідчить персональна колекція його робіт у зібранні Музею українського живопису, три чверті із яких присвячені зображенню природи рідного Сурсько-Литовського. Будучи прив’язаним до натури, Павленко протягом останніх років дедалі більше відходив від образотворчості до живописно-пластичної знаковості, особливої уваги приділяючи фактурі живописної поверхні полотна. Її він відчуває як своєрідний рельєф, що був виліплений чи то пастозними частками фарби, або ніжними торканнями пензля, а подекуди й акварельною прозорістю тональних плям, об’ємними «ударами» мастихіну. Фактурні боріння, якими сповнені полотна майстра, не руйнують їхньої живописної гармонії та краси. Саме тому навіть у найбільш драматичних роботах Павленко виступає співцем радості, яка буквально заливає його пейзажні полотна.

DSC_6926

Окрім пейзажу художник звертає власну увагу на портретний жанр, зокрема малює оголену жіночу натуру. У його портретах не побачиш глибини психологічних характеристик, а «ню» не були створені для милування вишуканістю тілесних форм. У них – енергія життя, що пульсує. Саме вона сповіщає набагато більше, ніж просто зображення конкретної людини.

Особливе місце у творчості Павленка займають автопортрети. У зібранні Музею українського живопису їх – чотири. Схильність до самоаналізу та сповідальності, взагалі були властиві художнику. У автопортретах ці риси знаходять яскраве вираження. Роздуми про життя, про місце творчої особистості у сучасному світі, фіксування її духовних процесів  — це риси, що притаманні усім його автопортретам. Разом з тим вони є об’єктом нових творчих пошуків. Певно, саме автопортрети розкривають образ цієї закритої людини, дають можливість зазирнути до його неспокійної душі, яку він ховає від сторонніх очей. Створювалися ці живописні одкровення на початку ХХІ ст. у період вкрай плодючий. Цей час, по суті, став вінцем творчості Павленка. Він працює багато та щасливо. Його пензель – вільний та віртуозний, стиль дивує простотою та багатством, умовністю та переконливістю одночасно. Живописець немов звільняється від тенет непотрібного та  незначущого, вільно висловлюючи власне розуміння світу, власний погляд на життя. Невипадково саме у цей час, коли явилися людська мудрість та творча зрілість, відбулося звернення Павленка до невичерпних за тематичною та духовною глибиною євангельських та міфологічних образів. Коли роздивляєшся подібні твори, починаєш глибше розуміти особистість художника, з її драматичними колізіями та людськими пристрастями, творчими та духовними боріннями, подоланнями перешкод.

DSC_6931

Образи, що були створені майстром, настільки точні та чуттєві, що думка та почуття набувають тут органічного пластичного втілення.

Багатообразність та барвистість світу, який нам дарує цей художник – дитина в душі та філософ у житті – нерозривні із свідомістю людини ХХІ ст.. Їх можна приймати або ні, однак неможливо заперечувати, що саме ці особливості роблять живописне обличчя Павленка неповторним, а його творчість – унікальною. Підтвердження тому – колекція творів живописця, що явно вирізняється у багатому за стилістикою та різноманітному за пластичною лексикою зібранні музейних робіт найбільш відомих майстрів дніпровської мистецької школи.

Людмила Тверська

мистецтвознавець,

Заслужений працівник культури України

Похожие записи: