Оксана Стратійчук на всеукраїнському симпозіумі: «Літографія - це 50 відсотків мистецтва та 50 відсотків спорту» -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
+38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок - вівторок – ВИХІДНІ ДНІ

Оксана Стратійчук на всеукраїнському симпозіумі: «Літографія — це 50 відсотків мистецтва та 50 відсотків спорту»

alt
На цьому тижні у Дніпрі у Музеї українського живопису завершився всеукраїнський симпозіум по літографії. Творча лабораторія в музеї зустріла художників із різних міст: із Києва, Львова тощо. Всі вони приїхали зі свіжими ідеями, які реалізували під час проєкту.

Майстри працювали на старовинному верстаті XIX сторіччя, дехто з них взагалі стикнувся з цією технікою вперше.

Відбитки, які художники зробили під час симпозіуму, одразу потрапили у виставковий зал Музею українського живопису. Ми розпитали київську художницю Оксану Стратійчук о складнощах техніки літографії, національних рисах українських майстрів та глобальних проблемах сучасного світу. До речі, нові роботи майстрині можна вже знайти на третьому поверсі на виставці «Голоси каміння».

portrait

На урочистому відкритті експозиції ви згадали, що багато років в Україні літографії, як технології, майже не існувало… Що сталося, куди вона поділася?

Річ у тому, що майже два десятки років підряд літографські верстати мали тільки вищи навчальні заклади, і те, далеко не всі. Ця техніка дуже непроста: важкі каміння, складний верстат… Тому це обладнання покупали лише деякі університети Києва, Львова та Одеси… Відповідно, літографію вивчали одиниці, переважно – студенти. У інших не було цікавості до цього матеріалу та техніки.

Вам почали цікавитися вже тоді?

В Україні художники вивчають гравюру від початку до кінця: від ескізу до друку. Літографію друкує тільки професійний майстер… Ми знали, як шліфувати каміння, як підбирати матеріали для обробки, але все, що стосувалося друку – було для нас таємницею. Майстер просто забирав каміння до себе в кабінет, і щось там з ним робив…

В якийсь момент мене запросили працювати в Польщу, в резиденцію по літографії. Під час реєстрації я спитала в організаторів: « Чи є у вас майстер друку?». «Ні», — відповіли.- «У нас художники друкують самостійно». Тоді мене це якось зачепило. У них художники друкують без сторонньої допомоги, а ми такі, начебто, «недоосвідчені»…

Я написала стипендіальну програму Міністра культури Польщі «Gaude Polonia»  та півроку вивчала літографію в Польщі. 6 місяців створювала там естампи, постійно перебувала в техніці. Намалювала- надрукувала! Не вийшло! Чому не вийшло? Аналіз!

 74467395_186908962443921_8677516568667619328_o

Деякі художники на симпозіумі вперше  працювали з літографським верстатом. Вони зверталися за допомогою? З якими складнощами стикалися?

Під час творчої лабораторії у нас були фахівці, які стежили, щоб в технології все було правильно. Просто видрукувати будь-які  відбитки – можна, але мова йде про те, щоб створити якісну літографію. Для цього методу характерні певні ознаки. Нефахівець взагалі не зрозуміє, що за робота перед ним. Він подумає, що це олівець, туш або акварель. А ось професійний  графік побачить, де надруковано добре, а де – погано…

76765551_186908455777305_184943602458165248_o

 Як вам працювалося на верстаті, зробленому у XIX сторіччі?

В Європі більш поширені електричні моделі верстатів. Вони спрощують процес роботи, але справжні майстри-літографи їх не люблять, вони вважають, що ручний прес чутливіший. Але щоб видрукувати каміння на верстаті XIX сторіччя, потрібні серйозні фізичні зусилля. Майстер самостійно повинен виставити тиск, підняти камінь та покласти його на верстат. Тут 50 відсотків мистецтва – 50 відсотків спорту.

Вам – єдиній жінці на симпозіумі  було тяжко це робити без сторонньої допомоги?

Жінка-художниця може працювати на такому верстаті, але це не дуже просто. Більш на техніці літографії, звичайно, знаються чоловіки. Під час симпозіуму колеги–художники допомагали мені з фізичною роботою…

75485209_186907532444064_8545218128408215552_o

Ви багато подорожуєте та берете участь в міжнародних проєктах. Можливо, ви відмітили для себе якусь характерну рису, яка об’єднує усіх українських художників?

Ми більш тяжіємо  до певного пізнаваного зображення. Це вже не реалізм, проте залишається сюжет, який  можна зрозуміти. Академічна школа дається взнаки.

Взагалі, в сучасному світі  люди  менше малюють, бо це зусилля. Час зараз дуже стрімко рухається. Художники вже довго не працюють над однією роботою…

75178131_186907245777426_6544023428741988352_o

Вони не можуть собі дозволити малювати картину протягом 15 років?

Художникам потрібно вміти швидко реагувати на ситуацію. Ми більше не маємо на працю багато часу. Такі мої відчуття.

Ви зручно себе почуваєте в цьому сучасному світі, як митець?

Я зрозуміла, що час мені не наздогнати. Я не намагаюся відповідати умовам навколишнього світу. Через 100 років всім буде байдуже, коли створена картина, яка прикрашає якийсь музей:  у 1920 чи у 1950 році. Це буде не так важливо. Головне, щоб картина була добре зроблена і «прожила» довге життя.

Мені завжди було дуже дивно, що до моїх нових офортних робіт (це основна техніка, в якій я працюю) завжди є цікавість публіки, але люди не поспішають їх купувати. Беруть частіше роботи, які були створені 20-30 років тому назад.

74932094_186908225777328_4430971743280037888_o

Цінителі мистецтва шукають раритет чи їм подобаються сюжети того часу?

Мені здається, що сюжети. Я там більше працювала…Тоді був на це час.  Зараз я шукаю  речі, які дадуть можливість швидко та ефектно втілити задум.

Невже можна просто так подивитися на картину і сказати, скільки над нею працювали?

Можна. Та чи потрібно? Головне, щоб мистецтво було виразним, а скільки праці вкладено — хіба це важливо? У кожного митця —  свій темперамент та стиль життя. Просто треба бути собою!

Похожие записи: