Минуле та сучасність -Музей українського живопису

Минуле та сучасність

alt
23 лютого у Музеї українського живопису (м.Дніпро) відкривається виставка «Минуле та сучасність», яка презентує твори художників двох поколінь родини Євдущенків – батька Палладія Васильовича та сина Юрія Палладійовича.

 

Обидва народилися та виросли у Дніпропетровську (нині м. Дніпро), обидва закінчили Дніпропетровське державне художнє училище. Євдущенко старший –           1941 року, молодший — 1968 року. Навчалися у чудових майстрів: у 1930 – 1940-х роках викладали М. М. Панін та М. С. Погребняк, протягом 1960-х – В. С. Загубибатько. Незважаючи на те, що два митці пройшли одну художню школу та обидва захопилися живописом, важко собі уявити, якими різними за тематикою та пластикою вираження художнього образу  постають перед глядачем двоє носіїв характерних рис образотворчого мистецтва двох часових генерацій.

Палладій Васильович пережив разом зі своїм поколінням усі тягарі 1940-х – 1970-х років: Друга світова війна, повоєнна розруха, тривалі пошуки власного місця у мистецтві, коли доводилося обирати теми своїх полотен не за покликом серця, а за вказівкою «з верхів». Саме тому ціле тридцятиріччя художникові довелося працювати у Дніпропетровському художньо-виробничому комбінаті простим оформлювачем, що цілком природньо звужувало поле його творчої діяльності. Однак цей період став часом накопичення та осмислення матеріалу, запозиченого із життєвих вражень автора. Пережиті протягом дитинства та юнацтва події, трагічні сторінки біографії його близьких та односільчан хотілося відобразити на полотні. І він поволі готувався до втілення свого заповітного бажання.

Реалізувати його вдалося П. Євдущенкові лише наприкінці життя, протягом останніх 15 років, коли Україна стала самостійною державою. З цього циклу на виставці представлено лише 8 композицій. Перед нами своєрідне трагічне сповідування про життя українського села: про голодомор, що забирав до половини його мешканців; про розкуркулювання простих селян, що прирікало їхні родини на загибель; про «славнозвісні» три колоски, за які карали навіть дітей; про незліченні арешти «ворогів народу», а, отже, про все, що наболіло, що приховувалося в душі майже усе життя. Споглядаючи ці наївні за своєю художньою лексикою композиції, одразу постають у пам’яті роботи художників-аматорів, які прагнули якомога правдивіше, без пластичної вишуканості відтворювати побачене та пережите.

1

4

3

5

2

Мистецтво Юрія Палладійовича Євдущенка представляє інший час, а отже, інші погляди на творчу практику. І хоча бере воно свій початок для художника ще у 1970-х роках, судячи з окремих спроб участі на обласних виставках, по-справжньому розкривається його живописне дарування лише у період 2000-х років, після зустрічі на його життєвому шляху із двома чудовими митцями, які стали істинними вчителями     Юрія Євдущенка, його щирими друзями та покровителями. Це заслужений художник України Олександр Андрійович Бородай та живописець Ігор Олексійович Єрмолов. Зустріч ця перевернула погляди Ю. Євдущенка на власне мистецтво, допомогла відчути смак до свободи самовираження, надала поштовх до набуття розкутості живописної лексики.

7

6

8

Починаючи з кінця 1980-х – 2000-х років він дуже багато працює у різноманітних живописних техніках – олія, темпера, але найбільш уподобаним стає акриловий живопис, що вимагає від автора особливої майстерності.

Протягом двох років (2014 – 2016) Юрій Палладійович пробує власні сили у найбільш складній техніці гарячої емалі та досягає певних успіхів.

9

10

11

Коло його тематичних та жанрових захоплень також розширюється рік за роком. Художник любить життя в усіх його проявах. Для нього однаково цікаві і природа з часовими змінами: будинки, що бережуть пам’ять про перебування у них господарів; кольорове та фактурне розмаїття дарів землі; зображення оголених красунь, пишні форми яких привабливі тілесними принадностями земної краси. При цьому, жанрова відмінність авторських захоплень набула гармонії живописної пластики, оскільки усі його пейзажі, натюрморти та «ню» вирізняються колористичною милозвучністю насичених за тоном кольорових імпровізацій.

12

13

14

Для Юрія Євдущенка це не перша персональна виставка. Нинішня експозиція демонструє твори, виконані у 2015-х – 2016-х роках, даючи змогу вести мову про черговий етап його творчого розвитку, котрий проявився у повній розкутості трактування художнього образу, у появі власної пластичної лексики, що здатна вирізнити посеред інших творчу особистість Ю. Євдущенка.

У цілому, виставка «Минуле та сучасність» відображує творче життя двох поколінь художників, які об’єднані родинними зв’язками – батька та сина Євдущенків. Різні долі,  різні творчі шляхи у мистецтві, однак є спільна риса у цих, здавалося б, несхожих один на одного творців. Вони чесні у власному житті та малярстві. Ця родинна риса визначає особливу правдивість їхніх живописних пошуків, робить зрозумілими та привабливими створені ними образи для найбільш широкого кола глядачів.

Людмила Тверська,

мистецтвознавець,

заслужений працівник культури України

 

Похожие записи: