Любити мистецтво у собі -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

Любити мистецтво у собі

alt
Особливим подарунком до 5-річчя Музею українського живопису (м.Дніпро) став творчій проект Олександра Чегорки. Виставка «Голос землі».

Отже, мистецтвознавчий коментар від Людмили Тверської, заслуженого працівника культури та мистецтв України.

 

У наш прагматичний час важко зустріти людину, настільки приємну у житті та водночас дивовижно світосяйну у мистецтві, яким є Олександр Чегорка. Передусім його творчість вражає різноманітністю образотворчих уподобань, пластичних відтворень образу та рідкісним захопленням багатьма видами і жанрами улюбленого мистецтва. Він яскравий, сонячний живописець, унікальний за пластикою та розробкою технік графік, творець скульптурних рельєфів та об’ємів, майстер художньої фотографії і, нарешті, поет, здатний торкнутися найтонших струн душевних переживань.

Інтелігентності, що вона є окрасою особистості Олександра, він зобов’язаний батькам – сільським вчителям, викладачам рідної мови та літератури. Сашко з дитинства був оточений книжками, багато читав, добре знався на українській літературі, зокрема на поезії. Навчався легко й успішно.

Все це дозволило з першої спроби вступити до Київського державного художнього інституту на архітектурний факультет. Проте вже у виші він відчув, що архітектура своєю чіткою логікою вибудованості форми, підпорядкуванням її  непорушним законам математичних розрахунків, не відповідає його творчим запитам, особливій поетичності його світовідчуття. Тому серйозне захоплення образотворчим мистецтвом простежується вже у студентські роки, а рішення стати художником остаточно окреслюється після закінчення інституту. Щоправда, обраний шлях творчості не одразу стає визначальним. Художнику довелося «відпрацювати» свою архітектурну освіту. Протягом десяти років він створював проекти на численні замовлення художньо-виробничого комбінату художнього фонду України, тривалий час був, за власним висловом, «чиновником» від архітектури – архітектором одного з районів міста Кам’янське. Та попри все ніколи не полишав свого улюбленого мистецтва. Така надмірна завантаженість на початку творчого шляху навчила Олександра бути зібраним у житті та праці, надала уміння  користатися бодай хвилиною вільного часу для творчості.

Вже перші виставки, в яких брав участь Олександр Чегорка, показали, що цей митець надзвичайно індивідуальний, самобутній і впевнено виокремлюється із загалу. Емоційне напруження у його картинах створюється такою яскравою образотворчою структурою, що вона наповнює його мистецтво внутрішньою енергією. Вдивляючись у картини художника, у стихію його живописної пластики, найтонші нюанси кольору, мимоволі скоряєшся вабливій непевності відчуттів, виплеснутих майстром на полотно.

«Колір – мов справжнє кохання. Він захоплює тебе усього, здіймає до неба, кидає у полум’я – серце горить, душа з Богом розмовляє» (О. Чегорка).

Чегорка

Художник проголосив ідеалом мистецтво, здатне на такий вплив, який би охопив усі чуття одразу: звук єднався б із кольором, колір із звуком, і навіть ідеї народжувалися б співзвучностями  кольорів, ліній та плям.  Олександр підкреслює: «Я користуюся кольором безумовно, аби з більшою силою висловити себе, свої муки творчості, своєрідну ностальгію за шляхетною витонченістю та тонким ліричним станом свідомості».

Сенс власної творчості художник вбачає у тому, щоб перемогти сухий раціоналізм та життєву прозу правічною красою живопису та поезії.
«Хочу, аби картина народжувалася, немов дитина, й розквітала чарівнім цвітом, немов квітка» (О. Чегорка).

Таке мистецьке кредо допомагає протиставляти дисгармонії буття натхненність, жорсткому матеріалізму – інтуїтивне осягнення світу у його ідеальній красі. Це сприяло появі двох характерних тенденцій, які інколи суперечать одна одній, а саме: точність відтворення живописних деталей та виражена символічність образів, для посилення якої митець вдається до інтерпретації притч, міфологічних переказів та легенд. Звідси й своєрідна побудова композиції – вилучення лінії горизонту з картини – важливий прийом. Застосовуючи його, живописець свідомо зближує перший і другий плани, роблячи полотно більш площинним та декоративним, що, у свою чергу, сприяє виникненню відчуття позачасового спокою. Дивує також оригінальність трактування кольору, який «сяє та не гріє», надаючи творам автора особливої утаємниченості. Олександр – відмінний рисувальник та чудовий колорист, і це одразу видно з його робіт.

DSC_2333

DSC_2334

Здається, попри зовнішній спокій та розмірене життя, він сповнений прагнення досягти у живописі такого ідеалу художньої досконалості, сильного та яскравого, як людська пристрасть. Самовираження художника у його зрілих роботах розростається до сповіді про життя і почуття, яка перетворюється майже у автопортрети. Олександр Чегорка наголошує: «Я малюю так само, як пишу. Аби знову й знову відкривати себе, знаходячи те, що є дійсно моїм, те, що для мене поки незвідане, хоча і є частиною мене».

Невпинні пошуки творчого «я» звернули увагу художника на інші види мистецтва: скульптуру, графіку, декоративний розпис. Олександр вважає творчим «проривом» свою поїздку чотири роки тому на Кам’яну могилу у Запорізьку область поблизу міста Мелітополя, де він побачив найдавніші зображення на каменях.

Перші звернення до каменю у спробах підкорення нового матеріалу почалися з малюнка, продряпаного голками та штихелями. Ефект довговічності матеріалу, фізичне напруження під час його обробки, необхідність швидкого народження композиції настільки захопили художника, що він на певний час повністю віддається новому відчуттю доторку до поверхні каменю. Але на цьому художник не зупиняється. Його приваблює вже сам камінь, те особливе тяжіння до «вчування» у непокірний матеріал, що дає можливість вгадувати «бажання» самого каменю, зберігаючи його природу, його початкову важкість.

І все ж, досягнення Чегорки-скульптора поступаються його успіхам у живописі.  Істинно цікавою є і його графіка. Ця справжня творча стихія автора проявляється так само яскраво, як і в живописі. Графіка для Олександра – пластична музика, у якій образ твориться м’якою, але точно вивіреною лінією. Вишукане відчуття ритму, гармонії, вся графічна стихія творів якнайближча до вирішення жіночих образів. Зображення Жінки-Берегині, Жінки-Матері, Жінки, яка втілює красу природи, стає однією з головних тем його творчості. Але для художника і донька Єви – образ, який втілює земну любов, є також цікавим.

DSC_2369

DSC_2352

DSC_2348

Пластична лексика у цих роботах особливо вдосконалена та проявляється насамперед у мелодійній гнучкості малюнка, що дозволяє художнику створювати дивовижно тонкі за настроєм та душевним станом образи.

Але творча характеристика Олександра Чегорки буде неповною, якщо не сказати хоча б кілька слів про інші його зацікавлення: малюнки на землі, на піску, на снігу. Розуміючи усю недовговічність цих технік, Олександр звертається до фотографії. В результаті народжується унікальний симбіоз певного художнього матеріалу і технічного засобу. Сам художник вважає такі досліди своєрідною лабораторією, яка дала змогу розширити межі образотворчої майстерності, не побоятися вийти за звичні межі мистецьких технік.

І, звичайно, не можна залишити поза увагою його дивовижно барвисті декоративні розписи на гарбузах-лагенаріях. У них особливо яскраво виявляється захоплення народним мистецтвом, яке, безсумнівно, вплинуло й на станкові види творчості. Ця зацікавленість виникла не випадково, вона була закладена у самій природі особистості художника і немов проросла зерном із ґрунту пращурів. Дід Олександра був хліборобом, і його любов до рідної землі опосередковано вплинула на творчі інтереси онука-митця.

Не дивно, що про Олександра Чегорку хочеться і можна говорити знову й знову. Його творчість спонукає до роздумів про непрості шляхи розвитку сучасного образотворчого мистецтва, про роль творця у новітній час, коли царює несмак, прагнення в будь-який спосіб приголомшити глядача своїми дикими «шедеврами», коли вже не цікаво, що зображує художник, а важливо, у якій формі він підносить своє творіння широкому загалу.

Тому саме такі майстри, як Олександр Чегорка, які «люблять мистецтво у собі, а не себе у мистецтві», вселяють надію на те, що мистецтво було, є і буде, адже без краси, гармонії і натхненності людина приречена на виродження.

Це промовляє і сам художник: «Справжнє мистецтво – це висока духовність, щира і чиста любов, хвилювання, заповіт людини прийдешнім поколінням».

Людмила Тверська, мистецтвознавець,

заслужений працівник культури України

DSC_2271

DSC_2305

DSC_2263

DSC_2248

DSC_2299

DSC_2347

DSC_2345

DSC_2300

DSC_2259

DSC_2339

DSC_2368

DSC_2353

DSC_2372

Похожие записи: