Владислав Шерешевський володіє рідкісною живописною майстерністю. Можна подумати, ніби глузує чи корчить розумника. А ні — алгоритм фірмовий. Людина роздивляється картину, потім читає назву, і щось у мозку клацає. Далі посмішка… Потім ще трохи інтелектуальних зусиль, і посмішка з обличчя спливає, коли на полотні проявляється найглибший прошарок інформації. Бо іноді він вражає, спантеличує і навіть змушує плакати. Сам Шерешевський каже: «Я вбиваю двох зайців. З одного боку — швидко реагую на все, що відбувається навколо, а з іншого — роблю живопис такого рівня, на який сьогодні мало хто спроможний. Бо саме мотиви, тематика і подача Шерешевського — це актуальне мистецтво, а не якійсь квадрат з трикутником з яйцями».

Пан Шерешевський з Дніпра поїхав, але бійцівські «Берци» лишив і обіцяв обов’язково повернутися в Музей українського живопису з новою експозицією роки за півтора-два.

А тепер про «Берци». Ми вже розказували, що Владислав Шерешевський з друзями-художниками під час свого перебування в музеї відвідав військовий шпиталь. Художники подарили бійцям матеріали для малювання, підтримавши проект музею «АРТ-терапія для бійців АТО».

Сказати, що гості тоді були вражені, — це нічого не сказати. Молоді хлопці, скалічені тіла, поранені душі… Тоді художники спілкувалися за життя, провели майстер-класи і подякували за НАШ МИР, який хлопці боронять на сході країни. Вже у Києві  Владислав Шерешевський написав свою нову роботу. На жовто-блакитному фоні прості солдатські берци. Такі як є. Замурзані, у багнюці… Військові, підтоптані. У цьому взутті — уся абсурдність і біль війни. Сам художник каже: бродив шпиталем, говорив з хлопцями. Не чіпляти не може. А потім раз — очі за військове взуття зачепилися. Ось вона суть. Красномовна і з цілим пудом історій. Трагічних, гучних, людських. Це все — історія картини «Берци».

Ця картина відтепер у колекції Музею українського живопису. В Дніпропетровську. У прифронтовій зоні. Не випадково. Художник віддзеркалює життя. Життя дає підґрунтя для народження сюжету.