Европейський авангард ХХ століття -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

Европейський авангард ХХ століття

alt
Музей українського живопису презентує виставку: Європейський авангард ХХ ст. Твори видатних митців, виконаних у техніці друкованої графіки із зібрання Харківського художнього музею: Пабло Пікассо, Анрі Матісс, Марк Шагал (а також Жорж Брак, Жоан Міро, Генрі Мур, Андре Дерен, Дієго Рівера, Сальвадор Далі ).

 

В такому форматі, в такій кількості,  такі імена ніколи не бачив ані Дніпро, ані Дніпропетровська область.

Єкспозицію доповнюють фільми про художників, а також цікава подача відеогіду.

В рамках роботи виставки запланований цикл мистецтвознавчих лекцій та кінопоказів, які занурютиватимуть гостей у творчість художників та дадуть змогу зрозуміти епоху, авторський стиль і жанрове різноманіття.

Європейські художники-модерністи ХХ століття в зібранні І.Я. Лучковського.

Тиражна Графіка.

Виставка західноєвропейської графіки художників-модерністів ХХ століття із зібрання знаного вченого в галузі будівництва, колекціонера і мистецтвознавця І.Я. Лучковського знайомить глядача як з відомими, так і рідко репродукованими у виданнях роботами видатних майстрів авангардного руху.

300_8489

300_8535

300_8536

DSC_5523

DSC_5498

300_8492

DSC_5511

300_8546

300_8544

300_8500

300_8512

300_8503

Модернізм – один з найбільш масштабних напрямків у мистецтві ХХ століття. Він яскраво втілив пошуки нових і часом епатажних форм, які роблять його одним із суперечливих і бунтарських явищ мистецтва, що було відображенням складної соціально-політичної атмосфери в Європі. Йому притаманні заперечення культурної спадщини, відмова від реалістичного зображення дійсності, переважання форми над змістом, суб’єктивне сприйняття і деформація образів.

Основну ідею, яка об’єднує роботи художників-модерністів, можна висловити словами абстракціоніста К. Раушенберга: «Я не хочу висловлювати ніякої філософії, я не хочу пояснювати наш час, я просто хочу створити світ всередині рамок картини».

Класифікація художників за напрямками, що презентовано в експозиції, багато в чому умовна, тому що творчість багатьох з них не вкладається в рамки однієї течії. Практично всі представники модернізму пробували себе в різних напрямках, прагнучи знайти свій стиль, можливість найбільш повно відобразити особисті устремління і світовідчуття.

DSC_5470

Одним з найбільш значних напрямків модернізму в мистецтві ХХ століття став кубізм. Він виник 1907 року, і в його основі лежить культура архаїки. Відкриття примітивного мистецтва зіграло вирішальну роль в художній практиці ХХ століття, новий стиль став виявлятися, порушуючи класичні традиції образотворчого мистецтва. Його умовно було названо кубізмом за схожість зображуваних предметів з геометричними фігурами. Художники-кубісти відкидали «умовності оптичного реалізму», перспективу та світлотінь як елементи художньої виразності.

Новий напрямок пов’язують з іменами Пабло Пікассо і Жоржа Брака. Художники-кубісти основне завдання бачили не в дзеркальному відображенні дійсності, а в створенні іншої реальності.

DSC_5537

ПІКАССО Пабло (1881-1973), французький художник, іспанець за походженням. Навчався у свого батька – X. Руїса, в школах красних  мистецтв в Іспанії (1894-98).

З 1904 року художник постійно жив у Франції. Перші значні твори Пікассо було присвячено темі самотності знедолених і романтичному життю мандрівних комедіантів. З середини 1900-х він звертається до різкої, руйнівної деформації реальних форм дійсності. Криза ідеалів попереднього творчого методу була відображенням кризових явищ у суспільстві. Свідома деформація натури приводить Пікассо разом з його другом і однодумцем Ж. Браком до створення кубізму.

В середині 1910-х творчість Пікассо переживає новий перелом. З цього часу в його мистецтві постійно перетинаються та борються життєстверджуючий початок і абстрактне надання відповідної форми.

Художник вважав себе, за власним визначенням, швидше «хорошим рисувальником», ніж живописцем. Він більше мислив лінеарними формами, ніж кольором, і залишив велику графічну спадщину, яка налічує понад 50 тисяч творів.

В експозиції представлено класично ясні, глибоко людяні образи з серії «Майстерня скульптора», що входять до «Сюїти Воллара» (1933-36). У цій серії Пікассо втілив своє уявлення про митця-творця і про його ставлення до об’єкта творчості. Прекрасні дівчата уособлюють символ життя та його гармонію.

З кінця 40-х літографія і ліногравюра стають улюбленими графічними техніками Пікассо і деякі з них зберігаються в колекції Лучковського.

DSC_5487

1953-54 були плідними для графіки Пікассо: він створює серію робіт під назвою «Людська комедія», яку вважають шедевром графічної майстерності художника. З окремими малюнками з цієї серії можна ознайомитись на виставці. Як лейтмотив проходять старі теми Пікассо: тема цирку, з його веселими видовищами, сповненими м’якого гумору; художника і моделі, в яких варіюється мотив прекрасної оголеної натури в сусідстві з людьми похилого віку, та ін.

Тут світ його образів позбавлено плоті, у ньому все зведено до найпростіших ліній, площин і колірних плям. Стиль цих графічних робіт нагадує дитячі малюнки, мова тут гранично лаконічна, форму вкрай спрощено.

Відвідавши якось виставку дитячої творчості, Пікассо сказав: «У їх віці я малював, як Рафаель, але мені потрібне було ціле життя, щоб навчитися малювати, як вони».

У 1959-60-х Пікассо звертається до спогадів про своє дитинство — бою биків, і створює серію ліногравюр, які згодом увійшли до альбому «Торо і торерос». Вона є одним з найбільших і значних циклів Пікассо і втілює високу майстерність художника в техніці ліногравюри. Твори не лише ілюструють уявлення, а й розкривають глибокий філософський зміст цього народного дійства. В експозиції представлено роботи з окремими епізодами кориди, в них яскраво звучить тема Іспанії. Пікассо в кольорових ліногравюрах розвиває тему бою з биками, гранично драматизуючи її та вирішуючи в декоративному плані ( «Бандерильї», «Зламаний спис», «Піке» – все з циклу «Торо і торерос»). До цього циклу належать і літографії «Амазонка», моделлю для яких послужила Жаклін Рок– дружина художника.

300_8515

Творчість Пікассо справила великий вплив на мистецтво ХХ століття, втіливши в собі чи не всі головні тенденції західноєвропейського мистецтва того часу. Вона суперечливо поєднує в собі передові суспільні прагнення і глибокий духовний занепад.

БРАК Жорж (1882-1963), французький живописець і графік, скульптор. Навчався в Школах красних мистецтв у Гаврі й Парижі (1902-04). З 1905 малював пейзажі в дусі фовізму;  1908 разом з Пікассо став засновником кубізму.

На виставці представлено твори Брака різних періодів творчості. У кубістичній композиції «Фігура. Фрагмент» він прагнув до абстрагованої форми. Брак поєднав фас і профіль, що створює відчуття мінливого ракурсу. Згодом художник відійшов від кубізму і писав більш різноманітні за кольором і характером твори.

З 1930-х в його творчості з’являються складні композиції із зображенням людських фігур. В колекції Лучковського дві такі кольорові літографії із серії «Зошити Жоржа Брака» (1947). У 1940-50-і художника привертає образ птахів, який розвинувся потім у самостійну тему, твори різноманітні за кольором і декоративні за характером. Одну з таких літографій ( «Птах») можна побачити на виставці.

Сюрреалізм як напрямок оформився в Парижі, столиці світового авангарду, в середині 1920-х. Він зібрав прогресивно налаштовану молодь, натхнену ідеями оновлення суспільства.

Поняття «сюрреалізм» вперше ввів французький поет Г. Аполлінер. Так він означив жанр своєї п’єси — «Сюрреалістична драма». Новий художній напрям, що спочатку з’явився в літературі, знайшов відображення і в образотворчому мистецтві. Згідно естетики сюрреалізму, художник може не рахуватися з об’єктивною реальністю. Мистецтво творить іншу, справжню дійсність –  сюрреальність.

Для сюрреалістів все в світі відносно: немає нічого певного і ціннісного. Хаос світу провокує хаос мислення. Сюрреалісти вважали, що ними створено новий спосіб пізнання. Він дозволяв проникнути в недосліджені області: підсвідомість, надприродне, сни, божевілля, стан галюцинацій.

Композиційно-конструктивний засіб поетики сюрреалізму – монтаж, поєднання випадкових фраз, зорових вражень.

Новий напрямок обіцяв молодим художникам повне звільнення від набридлої дійсності в сфері надреального.

 

ДАЛІ Сальвадор (1904-1989), іспано-американський живописець. Найбільш значний представник сюрреалізму. У 1921-26 навчався в Академії мистецтв Сан-Фернандо в Мадриді. З 1929 жив в Парижі, з 1940 – в США та Іспанії.

300_8524

Про себе Далі проголошував: «Сюрреалізм – це я». Володіючи буйною і невгамовною фантазією, блискучою майстерністю виконання, він говорив: «Я дурю людство, тому що воно любить, щоб його дурили».

Перше знайомство з сюрреалізмом у Далі відбулось 1927 року за публікаціями в журналах. У цей час він створює картини, близькі за естетикою до нової течії. На початку 1930-х формується характерний для Далі «параноїко-критичний метод». Паранойя, як вважав Далі, народжує незвичайні сни і фантазії. Художник бачив завдання їх втілення на полотні з такою достовірністю, щоб створювалось відчуття їх реального існування. У парадоксальному поєднанні ірреального і натуралістичного – одна з найважливіших властивостей мистецтва Далі.

DSC_5501

На виставці експонуються роботи з серій «Сюрреалістична тавромахія» (1966-67), яка представляє відгук Далі на графічний цикл Пікассо «Тавромахія», і «Фауст» (1968), де витончено-натуралістичні за трактуванням речі і предмети являють собою кошмари. В них протиприродні ситуації і нарочито безглузді поєднання предметів створюють відчуття уявної реальності і достовірності.

У колекції Лучковського в техніці факсиміле представлені деякі роботи з цих серій, які знаходяться в Державному музеї образотворчих мистецтв ім. О.С. Пушкіна.

Далі досяг класичної досконалості, проілюструвавши поему Данте «Божественна комедія», над якою працював понад десять років (1951-64) в різних техніках. Це було замовлення уряду на честь 700-річчя від дня народження великого італійця. Деякі ілюстрації можна побачити на виставці з зібрання Лучковського. Гравюри позначено кольорами високої якості, максимально наближаючи графіку до живопису. Вірний своїй манері, Далі не йшов за текстом поеми– при зображенні пекла його приваблює фантастичний початок. Художник зберіг вірність сюрреалістичній образності і не відмовився від прийомів, які принесли йому популярність.

 

МАТІСС Анрі (1869-1954), французький живописець, графік і скульптор. Навчався в Парижі в академії Жюліана (з 1892) і в Школі красних мистецтв   (з 1893). Художник зазнав впливу імпресіонізму і неоімпресіонізму, творчості П. Гогена, мистецтва арабського Сходу. У 1905-07 Матісс– лідер фовізму, він зробив великий внесок в образотворче мистецтво ХХ століття. Прагнучи протиставити бурхливій напруженості сучасного життя вічні цінності буття, Матісс відтворив у своєму мистецтві святкову сторону світу. Емоційний вплив живопису Матісса досягається насамперед чистою колірною гамою, музикальністю лінійних ритмів, підпорядкованістю усіх компонентів картини.

Матісс малював протягом усього життя. Він виробив завершений стиль рисунка і досяг вражаючих результатів у чорно-білій графіці. Можна сказати, що саме Матісс створив сучасний малюнок.

У двох роботах з колекції Лучковського «Оголена модель, що стоїть » і «Оголена модель, що сидить » (обидві – 1949) художник досягає виразної ясності шляхом конструктивно-пластичної узагальненості ліній і тонально-світлових ефектів.

Малюнки Матісса захоплюють свободою, простотою і ясністю ліній. У представлених роботах «Жінки і фрукти», «Негритянка» та ін. присутня важлива риса його творчості: він прагне до узагальненого вигляду в зображенні фігур і предметів, уникаючи зайвої заземленості і конкретності. Тут контури тяжіють до спрощень, в них немає глибини простору. В аркушах активно працює і колір – яскравий, насичений, чистий, який віддає свою енергію та робить образ яскравим і декоративним.

Роботу «Дамочка в капелюшку» (1935) побудовано на чіткому контурі елементів портрета і зіставленні яскравих кольорових плям. За всією узагальненістю форм, не вдаючись у психологічні характеристики моделі, Матісс не втрачає зв’язок із зоровою реальністю, переконливо передає її характер.

Легка деформація і постійне спрощення натури в роботах Матісса викликані не прагненням до їх матеріальної характеристики, а бажанням висловити відчуття, яке об’єкт народжує у художника.

 

ШАГАЛ Марк Захарович (1887-1985), французький живописець і графік. Визначний  представник художнього авангарду ХХ століття.

Шагал навчався в Петербурзі у Л. С. Бакста і ін. (1907-09). У 1910-14 жив у Парижі, де зазнав впливу кубізму. У 1914-22 працював у Росії. З 1922 жив у Берліні, потім з 1923 – у Парижі. Джерелом сюжетів більшості творів Шагала став єврейський містечковий побут, трактований у наївно-поетичному і гротескно-символічному, фантастичному дусі. Творам художника притаманні ірреальні просторові побудови, яскрава емоційність колірного ладу, м’який і виразний рисунок.

300_8519

Сюрреалізм активно прокладав шлях у творчості Шагала. Їй притаманне гостросуб’єктивне сприйняття дійсності. В його творах сюрреалізм поєднано з фантастичним і життєво достовірним світом, що можна побачити в деяких кольорових літографіях з колекції Лучковського, як, наприклад, аркушах, присвячених Парижу. В одному з них на тлі неба та Ейфелевої вежі зображено літаючих на величезному рожевому птахові закоханих, а поруч видно оголені жіночі фігури і художник, що замальовує цей чарівний світ.

Все зображуване зважено у повітрі, простір дематеріалізовано і населено умовно зображеними людьми. У Шагала позареальні не тільки композиція, але й колір, та незвичайний та навіть неможливий стан і положення людей і тварин («Дивовижність», «Вид Парижа» та ін.).

Найважливіше місце в творчості Шагала займають його ілюстрації до Біблії. Чотирнадцять літографій художника (видані в 1956 і 1960-х), які представлено на виставці, крім мудрості й величі Святого Письма, позначено теплотою та камерністю окремих біблійних розповідей.

300_8490

Яскраві біблійні сюжети Шагала здаються до наївного простими у виконанні: немов би Святе Письмо ілюструвала дитина, разом з тим від літографій віє первозданною стихійною силою. Тут майстер знайшов власну неповторну форму вислову у розкритті змісту вічних істин, до яких не доторкнувся ні один  художник-авангардист. У літографіях Шагала площинні зображення уподібнено фрескам, написаним широко й вільно. У них колір не імітує реального забарвлення речей, а служить потужним засобом виразу емоційного змісту образів. Глядач бачить не стільки рух тіл, скільки рух душ персонажів.

1964 року Шагал закінчив розпис плафона в паризькому театрі «Гранд-Опера», яким підтвердив звання «найкращого колориста» свого часу. Через два роки було видано книгу «Паризька опера», яка включила і два малюнки Шагала до творів Берліоза й Дебюссі, які експонуються на виставці.

 

Абстракціонізм зародився на початку ХХ століття, а в кінці 1920-х – початку 1930-х виділився в самостійний напрям. Він з’явився продовженням кубізму, експресіонізму і футуризму. Художник-абстракціоніст передає на полотні своє емоційне сприйняття об’єктивної реальності.

 

КАНДИНСЬКИЙ Василь Васильович (1866-1944), російський живописець. Один з основоположників абстрактного (безпредметного) мистецтва. До середини ХХ століття абстрактне мистецтво поширилося по всьому світу.

Кандинський навчався в Мюнхені в школі А. Ажбе (1897-98) і Художній академії (1900) у Ф. Штука. З 1907 жив у Берліні і Мюнхені, де створив (в 1911 разом з  Ф. Марком) об’єднання «Синій вершник».

Кандинський стверджував, що абстрактний живопис – це вираз «внутрішньої необхідності», а «природні форми» його обмежують, тому їх треба відкинути. Він зумів відійти від традиційного мистецтва в його звичній матеріальній оболонці. Художник відкрив зв’язок між духовним світом людини і формою, кольором і ритмом.

В експозиції представлено ​​кольорову літографію Кандинського французького періоду «Зірки» (1938), коли після приходу до влади в Німеччині нацистів він виїхав до Франції. У ній, як і в живопису цього часу, художник досяг певного синтезу попередніх пошуків: м’яко вигнуті  форми його композицій укладено в чіткий контур, вони ясно виділяються на однотонному фоні.

 

МІРО Жоан (1893-1983) іспанський художник, скульптор і графік. Роботи Міро належать до вищих досягнень світового мистецтва ХХ століття.

Він відчув сильний вплив фовізму, кубізму й експресіонізму. Працював у галузі абстрактного мистецтва і сюрреалізму.

З 1912 по 1915 навчався в приватній художній школі Ф. Галі в Барселоні. 1917 року відбулась його перша персональна виставка. 1920 року він приїхав до Парижа, де познайомився з Пікассо та іншими художниками. Його роботи викликали інтерес у прихильників нового мистецтва.

З 1925 по 1940 сюрреалізм утвердив себе як чільний напрямок в образотворчому мистецтві. Принципів канонів сюрреалізму Міро дотримувався в багатьох своїх полотнах, написаних у цей період, і своєрідно поєднував з абстракціонізмом. Роботу «Портрет», яку представлено ​​на виставці, було включено до видання «Літографії Міро». Фантазії автора втілились в динамічні, напружено-контрастні кольорові сполучення немов би мінливої ​​форми.

 

ДЕРЕН Андре (1880-1954), французький живописець, театральний художник, графік, скульптор, кераміст. Дерена по праву вважають одним з провідних художників XX століття.

Дерен навчався у Кар’єра (1898-99) і в академії Жюліана (1904) в Парижі. Становлення художника пройшло під впливом його друга Вламінка і пізніше — Матісса. Ранні пейзажі Дерена написано в техніці пуантилізму, згодом він працював у дусі фовізму. Близько 1908 під впливом Сезанна і раннього кубізму стиль Дерена змінюється. Але вже з кінця 1900-х Дерен звертається до строгого класичного рисунка, захоплюється спадщиною Караваджота Енгра. У цей період він часто вдається до стилізації творчості своїх попередників. Однак кращі роботи відзначено гостротою індивідуального бачення, в них поєднуються своєрідна повнокровність  і відчужена гармонія образів, як у «Жіночому портреті» із зібрання Лучковського.

ЛЕЖЕ Фернан (1881-1955), французький живописець, майстер декоративного мистецтва. Навчався в архітектурній майстерні і в Школі красних мистецтв у Парижі (1903-05). З 1909 захоплюється кубізмом, з його полотен зникає реалістичність фігур, їх замінюють кубічні та циліндричні форми, переважають сірі відтінки.

Перша світова війна сильно вплинула на творчу манеру художника, він використовує тільки чисті локальні кольори. Літографія «Абстракція II» (1929) з колекції Лучковського з її чіткими контурами, геометризованими формами, яскравими локальними кольоровими зонами дає уявлення про естетичне переосмислення натурних вражень художником.

Яскраві декоративні твори у вигляді мозаїк, вітражів і панно прикрашають багато будинків Європи й Америки.

 

МУР Генрі (1898-1986), англійський скульптор. Майстер монументально-декоративної скульптури. Закінчив Королівський коледж мистецтв у Лондоні (1925); викладав там же (до 1933).

Мур був під впливом скульптури стародавньої Греції, мистецтва етрусків і мексиканської пластики. З початку 1920-х Мур втілює в своєму мистецтві як життєво конкретні образи, так і більш абстрактні, аморфні, фантастично-химерні. Він збагатив монументально-декоративну пластику новими художніми методами формоутворення. Творчість Мура направлено на освоєння відкритої форми; його метою була передача взаємодії скульптури і простору. У літографії Мура «Скульптури», що представлено в експозиції, відчутно пластичну узагальненість і монументальність форм, ритмічну цілісність і гостроту декоративно-узагальнених силуетів.

 

РІВЕРА Дієго (1886-1957), мексиканський живописець, художник-монументаліст і графік. Один із засновників мексиканської школи монументального живопису. Навчався в Академії мистецтв у Мехіко (1896-1902). 1906 року після першої виставки учнівських робіт у Мехіко він отримує стипендію для поїздки до Європи. Починається 15-річний період мандрів — працював у Парижі, відвідав Італію, Британію та інші країни. Недовгий період Рівера захоплюється імпресіонізмом, постімпресіонізмом і кубізмом.

У зібранні Лучковського зберігається кольорова літографія «Монмартр з видом на Sacre-Coeur», що було виконано художником під час перебування в Парижі і написано під впливом імпресіоністичного бачення натури.

 

Абревіатура «оп-арт» (оптичне мистецтво) з’явилась в середині 1950-х. Оп-арт – авангардна течія в мистецтві, одна з пізніх його модифікацій, що належить до так званого геометричного абстракціонізму, засновником якого був В. Вазарелі. При створенні оп-арту художник оперує комбінацією багаторазово повторюваних простих геометричних фігур, домагаючись ілюзорного ефекту їх переміщення на площині, що можна побачити і в роботі Джеймса Джорджа «Обертання», яку презентовано в колекції Лучковського.

Кожен з експонованих на виставці творів видатних майстрів вносить у духовне життя людей власні художні відкриття, своє розуміння взаємин особистості і суспільства. Багато ідентичних творів зберігається в зібраннях музеїв і в приватних колекціях.

Більшість представлених на виставці творів є пробними відбитками перед тиражуванням або після авторського корегування та завірено авторськими підписами. Сюди входять як окремі графічні аркуші для різних видань, так і роботи, які пов’язані з макетами і сигнальними екземплярами книг з автографами художників.

Значну частину літографій було випущено в Парижі видавництвом Теріад (майстерня братів Мурло). Атрибуцію графічних відбитків виконано на основі сертифікатів ідентичності, які додаються до більшості робіт колекції –»CertificateofAuthenticity. NationalArtBuild», виданих в Нью-Йорку.

DSC_5495

Похожие записи: