«Дніпровський колайдер». Початок… -Музей українського живопису

«Дніпровський колайдер». Початок…

30 травня Перший фестиваль сучасного мистецтва «Дніпровський колайдер» добіг кінця. На урочисте закриття в Музеї українського живопису зібралися усі учасники.

 

 

 




Із вітальним словом виступив засновник музею українського живопису Олег Наумов.


 

 

Спеціальними почесними дипломами нагородили усіх учасників «Дніпровського колайдеру».


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Як усе починалось
Ігор Куделін - ідейний натхненник фестивалю. Каже: «З думками про те, а як би зібрати усіх молодих і талановитих в одному місці, носився давно». Але сам собі відповідав - ну кому вони потрібні? Молоді невизнані генії? Але генії, - наполягає Куделін.
Запропонував ідею Олегу Наумову, бо знав, що у його дусі новаторські проекти. «А давайте спробуємо!», - сказав Олег Геннадійович.

І робота закипіла
Стартували в канун міжнародного дня музеїв. З ночі. Вирішили відкриття фестивалю зробити у сяйві зірок. І не прогадали. Дніпропетровська публіка зреагувала активно. Музейний простір був нашпигований глядачем, що готовий сприймати, готовий споживати цікаве.

 
Серія мистецтвознавчих лекцій стала подією в місті. Люди мали змогу почути про те, чого можливо не розуміють. Олена Годенко зібрала аншлаг. Говорили про сучасне мистецтво, разом шукали шляхи його трактування.

 
Даша Сура і Тарас Триндік - по поличках розкладали поняття «абстракціонізм» у мистецтві. Жвавий діалог - і в людей - «просвітлення в очах». Знання - сила. А знання мистецькі - це особлива царина. Даша Сура каже - орієнтуватися треба на «підсвідоме» і «несвідоме», тільки тоді особистість відчуватиме себе гармонійно у світі.

 
Два тижні зали другого та третього поверху музею прикрашали роботи художників, що працюють у напрямку сучасного мистецтва.

 
Станіслав Юшков. Художник каже: мистецтво - це таке всесвітнє есперанто. Можна говорити на різних мовах, але мистецтво зближує. Його абстракції - насичені кольором, з допомогою геометрії та кольорів автор розказує про своє бачення світу.

 

 

 
Даша Сура виставила серію робіт, що сповнені інтуїції. «Відчувати» - це головне для художниці. Художниця накопичує емоції, переживання, фантазії, а потім все це виплескує на власну зображальну поверхню. Підсвідоме треба вміти - чути, - каже авторка.

 

 

 
Ігор Куделін - на третьому поверсі музею представив серію портретів. Власних портретів. Лице на картині модифіковане. «Вплив технократії», засилля гаджетів, технологій, - каже Куделін. Сучасний ритм ніби структурує життя у табличку Excel. Тож людина - сама наче роботизований гаджет.

 

 

 
Тарас Триндик - картини митця не мають назви. Кожен бачить у них те, що хоче та в змозі бачити. Віртуозно працює з кольором. Безпредметність. Він ніби складає Всесвіт з власних пазлів. Дає подарунок глядацьким очам, бо роздивлятися його картини хочеться годинами.

 

 

 
Картини Ірини Юрової - мають власне трактування. Художниці ніби промовляє до глядача: подивіться на загибель у фарбах, аби солодким було повернення до реальності. Її роботи це сон - безпечний, розважальний, який навмисно показують, аби підкреслити на скільки життя інакше ніж забуття у фантазіях.

 

 
Реалістичний символізм Світлани Маркитанової - представлений в експозиції у трьох роботах. Художниця досліджує вічні питання шляхом художньої форми. Актуальні сюжети розкриті через біблейську тематику. Авторка каже про війну та любов, життя та смерть. У центрі кожної роботи - автопортрет. Я - всесвіт. Художник - всесвіт.

 

 

 
Цикл робіт Люсі Іванової має назву «Нічого особистого». Це демонстрація власного сприйняття буття. Звичайні речі, звичайні природні явища, повз які ми проходимо й не помічаємо, а молода художниця зображає так, що кожен відчуває увесь поетичний набір почуттів, якими була сповнена Люсіна душа, коли це писала.

 

 

 
Егор Анцигін- узяв і освоїв креативний музейний простір. Готове дизайнерське рішення отримало назву - «Червоний кут». Він ніби й не червоний. Але художник мовить про ідейні рамки, в які усі були затиснуті за радянських часів, і ніби кричить - не «роби собі кумира», будь вільним.

 
В Анатолія Мінківа - одна робота. Втім з багатою квінтесенцією змісту. Чоловіче обличчя. Вольове підборіддя. Чоловік-воїн, глиба, сила і оборона. Символічно для художника, що пройшов Афган і наразі опікується воїнами АТО.

 
Картини Андрія Саласа - це джаз і фламенко на полотні. Інтелектуально-емоційні фантазії через призму власного світовідчуття. Пише у стилі оп-арту. Намагається балансувати між раціональним та емоційним в рамках гуманістичної естетики та футуризму.

 

 

 
У Віктора Вазареллі - ілюзія простору. Він з допомогою геометрії поетично малює буття.

Володимир Бузмаков - робить пейзажі у стилі абстракції. Має свою таку фішку.

 

 

 
В сина Антона Бузмакова - фігуративний символізм. Люди. Герої. Чіткі лінії і натяки на образи, кожен із певним символічним навантаженням.

 

 
Андрій Карпович - пише свої пейзажі. Занурюється в абстракцію. Розширює рамки реалізму, - каже. Бо так можна сказати більше! Й почути більше і побачити. Колір, структура, форма. Його природа - дихає настроєм.

 

 
У Дмитра Савченка - суворі геометричні форми доповнюють пластичність фігур. Кардинально різні структури об’єднують та створюють новий вид простору. Буденність від глядача втікає, тоді як з являється просторовий містицизм. А образи на його полотнах ніби застигли в останній миті перед забуттям. Немає ні минулого, ні майбутнього, лише те, що зараз.

 

 

 
Владислав Новаковский - представив серію «Політ». Його герої - вільні, і це головне. Лінії настільки гармонічні та прорисовані, що картинка здається фотографією. Фотографічність буття. Мить, що її має фіксувати людська свідомість. Застигла симфонія людських переживань у «Польоті».

 

 
Олександр Король - вдається до наївного фігуративу. Його картини - кричать зі стін. Колаж, плакат, чи навіть графіті?

 

 

 
Свою власну оцінку першому фестивалю сучасного мистецтва «Дніпровський колайдер» дала знаний мистецтвознавець Людмила Тверська каже: «Приймаю»! І додає - професіонали не можуть оперувати такими словами, як «подобається» чи «не подобається». Варто завжди відшукати аргументи. І пояснити власну позицію. А сучасне мистецтво - воно ж не класифіковане, не має шаблонів, подекуди навіть зображальності немає. Але - усі нові мистецькі напрямки та течії - варті того, аби розвиватися, а їх творці дійсно генії, бо малюють власну концепцію та філософію світу.
«Модерновий та сміливий», - так про фестиваль сказали іноземці. Ціла компанія шведів блукала залами музею. Споглядали, жваво обговорювали. Резюме таке: подібне вони бачили лише у французькому Ліоні, - каже директор Музею українського живопису Сергій Бурбело.

Ірина Скосар, журналіст

Адреса музею: м. Дніпропетровськ, вул. Червона площа, 5-А.
Тел.: /096/ 610 37 96, /099/ 068 31 68, /0562/ 32 04 31

{loadposition video_player}

Похожие записи: