«Авангард. Модерн. Наїв» -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

«Авангард. Модерн. Наїв»

alt
Музей українського живопису та Національний музей українського народного декоративного мистецтва в рамках програми «Культурна столиця» презентував дніпрянам і гостям виставку: «Авангард. Модерн. Наїв» - 100 творів українських геніїв, що раніше не бачив Дніпро.
Марія Примаченко, Катерина Білокур, Ганна Собачко-Шостак, Параска Власенко, Евмен Пшеченко, Василь Довгошия.

Виставка «Авангард. Модерн. Наїв» із колекції Національного музею українського народного декоративного мистецтва у Києві представляє цікавий період творчого експерименту в мистецтві України початку ХХ ст., коли народні майстри працювали поруч із професійними художниками-новаторами.

Кожний із представлених на виставці авторів – Ганна Собачко-Шостак і Параска Власенко із с. Скопці, Євмен Пшеченко і Василь Довгошия із с. Вербівка та народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Марія Примаченко із с. Болотня Київської обл.,  народний художник України Катерина Білокур з с.Богдавнівка Яготинського району – народні майстри яскравого індивідуального самовияву, генофонд української нації.

Першими, у день відкриття експозиції,  виставку відвідали діти-сироти двох дніпровських будинків сімейного типу.

Впродовж експонування проекту «Модерн. Авангард. Наїв», з 2 листопада 2018 до 3 лютого 2019 року, ця категорія дітей, а також учасники АТО та люди з обмеженими можливостями, відвідуватиме виставку безкоштовно!

DSC_7481

DSC_7363

DSC_7393

DSC_7324

DSC_7320

DSC_7417

DSC_7418

DSC_7441

DSC_7438

DSC_7454

DSC_7425

DSC_7431

DSC_7426

DSC_7450

DSC_7452

DSC_7459

На початку ХХ ст. у пошуках національного стилю українська творча інтелігенція спрямовувала свою діяльність на вивчення історії, збереження та пропаганди національної культури. Народне мистецтво у цьому процесі займало одну із основних ланок. У 1900–1910-ті рр. утворюється ціла мережа кустарних пунктів, на базі яких організовуються учбово-показові  майстерні, в яких співпрацюють художники-професіонали і народні майстри, що призводить до взаємозбагачення як професійного, так і народного мистецтва. Активну роль у цьому процесі відіграє прогресивне жіноцтво, створюючи культурні осередки у своїх родових маєтках. Професійні художники не тільки  керували художніми процесами осередків, а й  удосконалювали фаховий арсенал народних майстрів новими ідеями та заохочували їх до виявлення мистецьких особистостей. Цей процес було відновлено та продовжено у 1930-ті рр. у Києві на базі Державного музею українського мистецтва при створенні Центральних експериментальних майстерень.

DSC_7398

DSC_7378

Вишивальну майстерню в с. Вербівка Кам’янського повіту Київської губернії (нині – Черкаська обл.) на початку ХХ ст. організувала Наталія Давидова, яка походила зі старовинного козацького роду Гудим-Левковичів. У 1914 р. художнім керівником до майстерні було запрошено Олександру Екстер, а згодом до Вербівки приїжджають Казимир Малевич та інші професійні художники товариства «Супремус», які у створенні ескізів для вишивок цікаво експериментують з формою та кольором.

Роботу майстерні  було спрямовано на розширення асортименту вишитої продукції: рушники, подушки, скатертини, декоративні панно, оздоблення предметів жіночого вбрання та створення нових моделей.  Розроблялися ескізи для вибійки та друку на папері та паперових шпалерах. За ескізами професійних художників вишивки у стилях модерн та авангард виконували 30 майстринь-вишивальниць. Крім того, до творчої роботи зі створення самостійних ескізів  залучались і народні майстри.

Євмен Пшеченко (1880–1933) у вербівській майстерні почав працювати з 1914 р. Під керівництвом Н. Давидової та О. Екстер малював ескізи для вишивок і створював самостійні рослинно-декоративні та абстрактні композиції з геометричних фігур та символів, які поєднував з фантастичними звірами і птахами. Упродовж тривалого часу працював над циклом робіт з образами артистів цирку: акробатів, велетнів, жонглерів.

У створенні яскравих, по народному щирих творів Є. Пшеченко органічно поєднав реальність у зображенні деталей з наївною умовністю та символізмом.

Василь Довгошия (1892–1933) був родом із с. Вербівки. Про його життя та творчість відомостей майже не збереглося, крім тих, що декоративні композиції майстра експонувались у складі вербівської майстерні на виставках впродовж тривалого часу.

У роботах майстра відчувається вплив стилістики професійних художників-авангардистів. Не вдаючись до поверхової стилізації, В. Довгошия у своїх композиціях проникає в суть зображуваного, створюючи узагальнені образи птахів, звірів, рослин й наділяючи їх певним символічним змістом. Фантазія, внутрішня гармонія, вишуканість кольорових сполучень – риси, притаманні його творам.

У 1910 р. в маєтку Анастасії Семиградової у с. Скопці Баришівського повіту Полтавської губернії (нині – с. Веселинівка Київської обл.) було організовано навчально-показову килимову майстерню, художнім керівником якої стала Євгенія Прибильська. Художниця, мистецтвознавець, куратор виставок, колекціонер, росіянка за походженням, вона більшу частину життя присвятила Україні та розвитку її мистецтва. Захоплення мистецтвом доби бароко та модерну вона реалізовувала у напряму художнього розвитку майстерні, залучаючи до роботи народних майстрів.

Ганна Собачко-Шостак (1883–1965) у скопецькій майстерні розпочала працювати з перших днів її утворення й відразу привернула увагу своїм природнім відчуттям кольору та майстерністю виконання вишивок. Незабаром  у майстрині з’являються самостійні композиції на папері, для яких вона знайшла свою стилістику та пластичну мову. Г. Собачко-Шостак виросла на грунті народної культури, проте великий вплив на її творчість мали новаційні пошуки трактування орнаменту Є. Прибильської.

У декоративних фантазіях майстрині домінує лінія, яка об’єднує композицію та створює абсолютно точний, вивірений ритм, що акцентується кольором. Квітку майстриня неначе розтинає на складові, а потім збирає її, по-новому доповнюючи пелюстками, які трансформуються в образи птахів, комах, риб, фантастичних істот, створюючи на папері феєрію барв та орнаментальних елементів.

У першій чверті ХХ ст. народні майстри вербівської та скопецької майстерень брали участь у багатьох кустарних виставках «селянського мистецтва», що проходили в Росії, Україні, Франції, Німеччині, Чехії та які відбувалися за сприяння Євгенії Прибильської, Наталії Давидової та Олександри Екстер.

Колекцію ранніх творів Г. Собачко-Шостак, Є. Пшеченка та В. Довгошиї зібрала в 1920-ті рр. Євгенія Прибильська та перевезла до Москви. У 1963 р. київський журналіст та мистецтвознавець Григорій Местєчкін привіз її з Москви до Києва як дарунок від Олени Прибильської – сестри Є. Прибильської. У 1965 р. колекцію було передано до музею.

DSC_7374

DSC_7377

DSC_7376

Параска Власенко (1900–1960) також родом із с. Скопці. Виросла у незаможній, багатодітній селянській родині. З малих років працювала по господарству, в наймах, вишивала на замовлення. Про роботу П. Власенко в майстерні А. Семиградової документальних відомостей не збереглось. Але творча атмосфера, що панувала в селі, сприяла потягу юної майстрині до творчості. Мистецькі уподобання керівників майстерні зіграли вирішальну роль у формуванні творчої особистості П. Власенко. Вікові традиції народного сприйняття орнаменту, його кольору та ритму, риси барокової вишивки та килимарства ХVІІІ ст., елементи стилів модерну та авангарду  органічно переплелися в її творчості та збагатили твори певною виразністю, визначили змістовно-образний характер і тематичну своєрідність її композицій.

У 1935 р. Параску Власенко запросили на навчання та роботу до Києва в школу майстрів народного мистецтва, яку в 1936 р. було реорганізовано в Центральні експериментальні майстерні до підготовки Першої української виставки народного мистецтва. Майстерні було організовано при Державному музеї українського мистецтва на території Києво-Печерської лаври.

У цей час П. Власенко створила цілий ряд декоративних панно, в яких експериментувала  як  з просторовими рішеннями супрематичних композицій, так і працювала над традиційною композицією «вазона», що у майбутньому став у творчості художниці найрозвинутішим орнаментальним мотивом. У виконанні окремих елементів (квітів, листя, пуп’янків, птахів) поруч із вмінням спостерігати, відбирати суттєве, характерне, фантазувала у формуванні малюнка квітки, трансформованої у квітку-птаха, комаху, метелика або фантастичну істоту.

Марія Примаченко (1909 – 1997) – народний художник України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, серед визначних діячів культури ХХ ст. посідає одне із найпочесніших місць та  досягла світового визнання серед майстрів «наївного» малярства.

DSC_7354

DSC_7338

Розпочинала свою творчу діяльність Марія Примаченко у Києві, в Центральних експериментальних  майстернях, де  працювала впродовж 1935 – 1938 рр. Тут у неї була можливість творчо працювати поруч з талановитими народними майстрами: Іваном Гончаром та братами Герасименками, Параскою Власенко, Тетяною Патою, Петром Верною. Спілкування та настанови  професійних художників: Пимона Рудякова, Василя Кричевського, Миколи Рокицького, Анатолія Петрицького, Василя Касіяна, Михайла Дерегуса, що опікувалися народними майстрами,  приймали активну участь в учбовому процесі майстерень, безумовно, стимулювали емоційно-піднесений настрій, направляючи творчі процеси для активного самовиявлення майстрині.

Працюючи в майстернях, Марія Примаченко відразу заявила про себе як про художника з особливим світобаченням, аналогів якому немає ані в українському, ані в світовому мистецтві. Створивши цілий світ фантастичних істот, звірів, птахів, вона в їхньому трактуванні досягала граничної виразності у  показі  індивідуальних  особливостей  образу. Персонажі її творів були не тільки декоративними, але й психологічно значимими.

Активна співпраця народних майстрів із професійними художниками, їхня спільна участь у виставках значно розширювали художній світогляд як  майстрів, так і художників-професіоналів, удосконалювали їхній фаховий арсенал новими ідеями та спонукали до виявлення власної мистецької особистості, що, в свою чергу, призводило до глибоких культурних видозмін.

DSC_7383

DSC_7321

Катерини  Білокур (1900 – 1961) – народний художник України, родом із с. Богданівки  колишнього Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині –Київська обл.). Селянка, самоука, її  життєвий та творчий подвиг –  унікальне явище в історії світового живопису.

Ровесниця ХХ ст., на її долю випало бачити і пережити революцію 1917 р., громадянську війну, колективізацію, голодомор 1932–1933 рр., Другу світову війну та повоєнні злигодні. До загальних обставин додавались і особисті – самотність, нерозуміння рідними її невимовного прагнення до «святого малярства», наполеглива щоденна  праця у самостійному  опановуванні таїн  живопису.

У творчості К. Білокур співіснують два джерела: народне і професійне (до якого вона все життя прагнула). Її пензлю був підвладний портрет, пейзаж, натюрморт. Більшість її картин поєднують елементи цих жанрів і об’єднані у великі композиції із квітів, які дали світові особливу, ні з чим не зрівняну, властиву тільки їй мистецьку галактику.

У Національному музеї українського народного декоративного мистецтва зберігається 37 творів К. Білокур, створених у період 1935–1960 рр. Це живописні полотна, акварелі та малюнки олівцем.

Натюрморт «Будьте здорові, з урожаєм» 1954 р. вперше широкому загалу  було представлено у 1971 р. на ювілейній виставці творів  Катерини Білокур до 70-річчя від дня її народження.

Як і характерно для багатьох творів художниці, у натюрморті «Будьте здорові, з урожаєм» композиція  побудована навколо  центру з пляшкою коньяку, виноградом та хлібом. Традиційно, в картині співіснують два виміри з двома образами  натури –  реального і фантастичного світу. З одного боку, вона ретельно виписувала трьохмірний світ предметів: пляшку, чашку з ягодами,  хлібину, фрукти, овочі. З іншого – створювала «авторський» світ за своїми специфічними законами. У даному випадку ми знову ж таки зустрічаємося з типовими для художниці підбором квітів, їх ракурсами та індивідуальним освітленням елементів композиції. Характерним для творчості К. Білокур є і колористичне рішення  натюрморту з  поєднанням земного і небесного: світло-блакитного тла, на фоні якого – гірлянда квітів з колосками пшениці та вівса, грон стиглого винограду та калини, а поруч, на темному тлі, земне – краяна хлібина,  фрукти, цукрові буряки та  картопля.

Цей натюрморт був створений Катериною Василівною після відвідування сільськогосподарської виставки, влаштованої в 1951 р. у селищі Шрамківка. Запросили її працівники Шрамківського райкому КП України – подружжя Григорія та Марії Кулішів.  Особисто знайомі з Катериною Василівною, вони часто бували у неї, підтримували її та були в дружніх стосунках.

За їхніми спогадами, картина була написана у 1951–1952 рр. і мала назву «Багата і щедра Полтавська земля», але на звороті картини є напис: «Картину під назвою Будьте здорові з урожаєм присвячую Шрамківській районій КП К.  Білокур с. Богданівка на Черкащині квітень 1954». Після приєднання у 1959 р. Шрамківського  району до Драбівського подружжя Кулішів переїздить на Полтавщину,  забираючи  із собою картину, яку в 1971 р. передають на ювілейну виставку художниці, та надсилають до музею  дарчий лист із  спогадами про її створення.

DSC_7463

DSC_7477

DSC_7330

DSC_7483

DSC_7391

DSC_7352

DSC_7403

DSC_7349

DSC_7351

DSC_7336

Похожие записи: