Історія, яку відроджують вперті й талановиті -Музей українського живопису

Історія, яку відроджують вперті й талановиті

Сталося! У Дніпропетровську відкрився новий музей. За усіма законами музейної справи. Він перший та єдиний, тому унікальний - Музей художньої емалі.

 





Реалізувати таку задумку вдалося завдяки неймовірним зусиллям засновника Музею українського живопису Олега Наумова. Він намітив мету. І знайшов стежину. Збирав по крихтах унікальні експонати. Світом. Втім, формувати колекцію - добре, а от додати до неї роботи сучасників… тих, хто живе емальєрною справою - це надзавдання. І воно успішно наразі реалізовується. Олег Наумов запустив при музеї Майстерню художньої емалі. Вона успішно працює з травня 2015 року. Тут затишна мистецька аура і все необхідне для того, аби творити.
Відкриття музею стало подією для міста. Музейники задумали цікаве свято. Окрім власне музейних експонатів Музею емалі, що розташований на третьому поверсі, обидва зали віддано під виставку. До експозиції увійшли більше 200 робіт художників з Польщі, Чехії, Франції та найкращі роботи українських емальєрів.


 

 
 
 
 
 

Особливого звучання емалям додає флористичне оформлення залів музею. Такий креативний підхід до справи забезпечила Асоціація українських флористів в особі куратора проектів майстра-флориста Олени Дикалової.


 

 

Зарядитися певним настроєм та зануритися в епоху барокко гостям допомагає костюмована імпреза. Майбутні актриси в розкішних костюмах - ніби ілюструють ті часи, в які творили майстри-емальєри.


 
Побачити унікальні роботи та привітати Музей з новим відкриттям прийшли друзі Музею українського живопису, прості містяни та гості Дніпропетровська.

 

 

 

З особливою місією до музею завітала заступник міського голови Ірина Зайцева. Аби з нагоди професійного свята – Дня художника України відзначити дніпропетровських митців почесними грамотами, подяками, а декого і преміями за вірне служіння мистецтву, невтомний творчий пошук і талант, самобутність, сприяння примноженню духовних цінностей.


 

 

 

 

 

Музей українського живопису, у свою чергу, нагородив дніпропетровських художників подяками за сумлінну працю та відданість мистецтву.


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Погляд в минуле

Мистецтво емалі, або, як її називали, фініфті, сягає стародавніх давен. Багаті художні можливості, яскравість фарб, їхня вічна незгасаюча свіжість, блиск, що порівнюється із самоцвітами, дозволили ювелірам протягом століть постійно знаходити нові форми застосування емалі. Ця техніка поєдналася із жіночими прикрасами – намиста, підвіски, діадеми, сережки. Надалі емаль слугувала оздобленням дорогоцінного посуду, церковних предметів, зброї та просто предметів побуту у цілому. Цей вид мистецтва, зазвичай, поєднували із дорогоцінним камінням, чеканкою, гравіюванням. Досі невідомо, у якому куточку планети з’явилася ця техніка. Проте можна із впевненістю стверджувати, що передумови виникнення, а також аналоги були знайдені у Єгипті, Стародавній Греції, Римі. Одне із найбільших надбань лишили по собі майстри Візантії, які блискуче оволоділи технікою перегородчастої емалі та дали суттєвий імпульс у розвитку емальєрної справи безпосередньо в Україні. Згодом, сусідні країни почали опанування оригінального мистецтва, спираючись на досвід візантійців, набуваючи у власних роботах самобутності та сягаючи нових висот. Однак, найбільшого розвитку ця техніка набула саме у Європі, змінюючись під впливом часу, стилів та напрямків. Перегородчаста емаль у готичний період стала виїмчастою. Епоха бароко власною пишністю та помпезністю дала світові емаль рельєфну.

Українська лепта

Згодом художники здійснили інноваційний крок, явивши світові живописну емаль. Саме у цій техніці українські майстри XVII-XVIII| ст. створили значну частину власних робіт. Наприкінці ХІХ століття у емальєрному мистецтві з’являється новий напрямок – станкові твори. Найбільш яскравими та практично єдиними відомими представниками станкової емалі в Україні були львівська мисткиня Олена Кульчицька та Марія Дольницька. Обидві художниці здійснювали свої емальєрні задуми у Відні. Наприкінці 60-х, у середині 70-х рр. ХХ сторіччя на хвилі відродження національних традицій українські митці повертаються до застосування емалі у монументальному мистецтві. Окрім традиційних виробів ювелірного та прикладного характеру, емаль підкорює стихію архітектури: оскільки це підходящий та міцний матеріал, що зберігає власний колір не дивлячись на примхи погоди. Вона знаходить застосування у оформленні інтер’єрів, декоративному мистецтві, дизайні, рекламно-сувенірній продукції та багатьох інших галузях.

Послідовники Бородая

Перший досвід у розвитку цього напрямку в незалежній Україні належить заслуженому художнику України Олександру Бородаю. Саме він спільно із заслуженим художником України В’ячеславом Даниловим починав у Дніпропетровську власні творчі розробки у царині емалі. Найактивніший творчій період Олександра Бородая, як емальєра, припадає на 1980-ті - 2000-і рр. та безпосередньо пов’язаний із київським періодом його творчості. Тоді митець став лідером мистецтва гарячої емалі. Бородай виховав цілу плеяду своїх талановитих учнів, які тепер - знані художники-емальєри: Тетяна Ільїна, Анастасія Рябчук та ін. Вперше із технікою емалі у майстерні Бородая познайомився відомий дніпропетровський монументаліст і дизайнер Станіслав Юшков. Довершені оригінальні твори демонструють непересічний талант справжнього живописця. Відтепер Станіслав Юшков працює та водночас виховує когорту талановитих учнів у майстерні художньої емалі, що розпочала свою роботу у травні 2015 року в стінах Музею українського живопису (м.Дніпропетровськ). Серед учнів митця відомий дніпропетровський живописець В’ячеслав Апет та молодий художник Олександр Антонюк.

Новий музей

Пристрасним колекціонером емалі виступив засновник Музею українського живопису Олег Наумов. Завдяки йому в музеї була зібрана колекція емальєрних творів, що дозволила створити перший та єдиний в Україні музей художньої емалі. Головна мета музею – познайомити широке коло глядачів – мешканців та гостей міста з цим унікальним мистецтвом, відроджувати та розвивати його на теренах України. Основу зібрання музею складають кращі зразки емальєрного мистецтва Китаю, Японії та Франції кінця ХІХ-ХХ століть, а також твори українських митців-сучасників. Серед представлених експонатів – вази, композиції і портрети, предмети малої пластики, декоративний посуд.
Основними напрямками роботи музею є комплектування колекції новими надходженнями, широкий доступ до неї глядача, популяризація використання широкого спектру можливостей цієї техніки.
Освітня програма музею передбачає проведення майстер-класів, індивідуальних авторських курсів, спеціалізоване навчання для осіб з базовою художньою освітою, лекції та програми для широкої публіки колекціонерів та зацікавлених митців.
Значну роль у вихованні поціновувачів мистецтва художньої емалі відіграє широкий показ власної колекції, проведення різноманітних виставок, фестивалів, семінарів, що дають змогу усвідомити емальєрство, як окреме художнє явище. В музеї вже було проведено чотири симпозіуми учасників із різних міст України. Завдяки таким професійним форумам художники можуть продемонструвати власні мистецькі здобутки. А світ почути нові імена. Коло емальєрів-професіоналів, які вже встигли заявити про себе голосно і творчо шириться: Василь Тимко, Степан Марчук, Неллі Княжковська, Марія Луцик, Тетяна Ільїна, Вітті Праскі, Тамара Турдиєва, Устим Федько, Олеся Федько, Анастасія Рябчук, Іван Кириченко.
Музей українського живопису сподівається, що відкритий музей в музеї стане культовим місцем для найширшого кола глядачів, яких зачарує власною непередбачуваною красою та колористичною рафінованістю, технічним розмаїттям це дивовижне мистецтво.

Людмила Тверська
Володимир Маліков
Ірина Скосар

Похожие записи: